Того, що було мало, ще менше не стане. На цьому можна було б завершити, але краще сказати, що не все так погано

Карантинні заходи і в цілому все, що стосується світової пандемії, породжує потребу в реагуванні. А бюджет — це перше, на що будь-яка надзвичайна ситуація б’є часом дуже безжалісно. Тож хоча зі затримками, та ми все ж отримали зміни до держбюджету-2020, де основний акцент у видатках зроблено на соціальні виплати, пенсії та витрати на потреби медицини, зокрема створення Фонду боротьби з COVID-2019.

Я можу помилятись, та вважаю, що немає тієї категорії громадян, яких потенційно не зачіпають зміни, так само як і будь-який бюджет стосується всіх осіб, які проживають на території тієї чи іншої держави. І понад 1.5 млн внутрішньо переміщених осіб тут не виняток.

Що змінилося в бюджеті для переселенців?

Як не дивно, але основні зміни торкнулись доповнень в частині формування спеціального фонду держбюджету. Або ж того, куди і як тепер надходитимуть розподілені відсотки за користування пільговими державними кредитами та повернення самих кредитів на придбання житла для внутрішньо переміщених осіб.

Загалом, якщо ви думаєте, що кредитні кошти є оборотними в рамках програми, то це не так. А якщо ви думаєте, що їх стане більше, то це далеко не факт. На жаль, кошти є оборотними в рамках всієї країни. Спеціальний фонд бюджету на те і спеціальний, що чітко визначає, звідки він візьме ці кошти і куди пустить. Так от, надходження в рамках програм допомоги і грантів Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ, за винятком програм допомоги з реформування державного управління та коштів фонду
боротьби з коронавірусом, підуть на реалізацію проекту «Житло для внутрішньо переміщених осіб».

А от скільки цих коштів в кінцевому результаті буде — побачимо. На субвенцію місцевим бюджетам за рахунок гранту KfW передбачено близько 485 млн грн. Проте скільки євроцентів реально витрачено станом на кінець квітня? Думаю, це питання до нового-старого профільного Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Збережені видатки та втрачені кошти

Поки ви остаточно не передумали читати статтю, бо в ній багато незрозумілого, скажу просто: Верховна Рада зберегла видатки держбюджету-2020 на співфінансування придбання житла для внутрішньо переміщених осіб на рівні 20 млн гривень.

Йдеться про програму «70 на 30», де більша частина коштів покривається за рахунок держбюджету, а інша — місцевого. Програма не передбачає отримання житла у власність, а створює фонд для тимчасового проживання. Власне, є вигідною як місцевій владі, так і переселенцям. І охочих на розподілення 20 млн дуже багато, а у випадку зростання фінансування — ще більшої кількості громад. Адже, повторюсь, за цих умов житло стає власністю громади. Подвійна вигода, так сказати. І так, ці кошти залишились, адже фактично вже були витраченими.

Збереглись і кошти на окремі напрямки, такі як питна вода для Маріуполя, Донецької області чи заходи, спрямовані на зменшення впливу вибухонебезпечних предметів на життя та діяльність населення.

Проте така історія з позитивним кінцем не для всіх. Програми Держмолодьжитла, які мають (краще говорити — мали) значно суттєвіше фінансування та зацікавленість людей, в цьому році будуть непрофінансовані. Зокрема, немає і 100 млн гривень, передбачених на програму «Доступне житло».

Що важливо, так це системний підхід керівництва Фонду, які вчергове відзначили: не може бути правильною та політика, яка відмовляється від фундаментальних потреб громадян, а саме наявності житла. Складно не погодитись, адже в умовах кризи питання житла рано чи пізно постає для значної частини населення, а для внутрішньо переміщених осіб — особливо.

Однозначно хороша новина для переселенців

Окрім продовження карантинних заходів, до 11 травня минулого тижня уряд ще схвалив дуже важливий проект для переселенців. З цього приводу можна сказати так: назви міністерств змінюються (адже спершу було МінТОТ, потім Мінветеранів, і тепер нове Міністерство з питань реінтеграції), а от проекти — залишаються. Відклавши сарказм, скажу: йдеться про 25,5 млн євро в рамках угоди з Німеччиною для забезпечення житлом переселенців. Як на загальну тенденцію скорочення житлових програм, то все це дуже вчасно.

Щодо цих 25,5 млн євро важливим є те, що угода не передбачає порядку їх реалізації, а визначає лише мету — забезпечити житлом. Тож якою буде ця програма — ще питання. Швидше за все кредитною. Прикладом може бути дофінансування програми Мінрегіону «Іпотека під 3%». Але це лише приклад, а не усталений факт.

Замість висновків

Того, що було мало, ще менше не стане. На цьому можна було б завершити, але краще сказати, що не все так погано.

Основний посил у питанні житла і надалі залишається в необхідності розробки, запровадження довгострокових програм з довгостроковим державним та зі залученням «донорського» фінансування. Не менш важливою є і робота на місцях — самих переселенців та місцевої влади, адже оцінка (комплексна та детальна) може бути лише там.

І саме виходячи з наявності повної картинки можна говорити про масштабне фінансування. А допоки такі зміни в бюджеті – болючі для сотень, але незмінні для мільйонів.

Марія Красненко, юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ”, НВ, 30 квітня 2020.

Фото

В 2017 році Україна запустила програму з фінансування тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб.  За цією програмою держава покриває 70% вартості будівництва чи ремонту житла в громадах, яке потім передається для тимчасового (до 1 року) проживання переселенців. Як стверджує Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, за три роки на програму було виділено 105 млн. грн. За ці гроші громади придбали 271 квартиру та два житлові будинки. Детальніше тут.

Маріуполь став беззаперечним лідером серед міст України за кількістю квартир, придбаних для переселенців по програмі фінансування тимчасового житла. На сьогодні у місті зареєстровано 96 000 переселенців. За словами Юлії Дубовської, начальниці управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, на черзі за житлом наразі стоять близько 900 переселенців. Завдяки участі у програмі тимчасового житла, за якою місто має покрити 30% вартості квартири, а держава – 70%, квартири вже отримала 131 родина. У цьому році планується передати ключі ще для 52 родин.

Ми розпитали самих переселенців про те, як їхнє життя змінилося завдяки участі у програмі. Ірина, мати чотирьох синів з Донецької області. У 2015 році вона з родиною переїхала до Маріуполя.

“Ми три роки знімали квартири. Постійно переїжджали. Неоднаразово зверталися до міської влади з проханнями допомогти нам з житлом”. 

Про складне життя родини Ірини навіть зняли сюжет на національному телеканалі. Житло, яке винаймала родина, було в поганому стані, пліснява, відсутність нормальних умов для дітей. Двоє синів на грунті постійного стресу та таких умов стали в лікарні на облік з бронхіальною астмою. Потім родині Ірини запропонували взяти участь у програмі з тимчасового житла.

“Я зібрала та подала всі необхідні документи, довідки ВПО, медичні довідки дітей. Ще була характеристика з мого місця роботи, з лікарні. І за кілька місяців нам повідомили, щоб ми приходили за ордером”, – розповідає Ірина. 

В трикімнатну квартиру родина переїхала відразу. Житло потребувало незначного ремонту, який родина зробила за власні кошти. Хоча формально житло надається терміном на рік, враховуючи складні життєві умови родини, влада без проблем продовжує термін оренди житла.

“В цій квартирі ми мешкаємо вже два роки. Кожен рік ми здаємо в ЦНАП документи, що ми тут живемо, справно платимо за комунальні послуги і нам продовжують договір”.

Але найголовніше те, що після переїзду життя родини Ірини змінилося кардинально. Програма передбачає, що родина сплачує лише за комунальні послуги, а це величезна економія для родин переселенців. Однак ще більш важливими є психологічні наслідки.

“Ми стали спати спокійно. Дітям є куди повернутися. Ми не переживаємо, що буде завтра, бо знаємо, що нам точно не потрібно переїздити на нове місце, а дітям – шукати нову школу… Найскладніше в цій історії було не зневіритися. Люди просто чекають, а потрібно рухатися, робити щось..”

Схожа історія у родини Анжели з Донецька. У 2014 році, коли почалися бойові дії, вона разом з чоловіком, донькою та батьками переїхала в Маріуполь. Кілька місяців вся сім’я жила у рідних. Потім почалися безкінечні переїзди на нові квартири.

“Ми  тричі переїжджали. Постійно жили на валізах”. 

У 2018 році жінка почула про програму та подала документи. Подружжя надало довідки з місць роботи, довідки ВПО та інші необхідні документи.

“Спочатку не вірила про те, що отримаємо квартиру. Подали документи і забули про це. А потім дзвінок і нам сказали, щоб приходили отримувати ключі”. 

Стрес від постійних переїздів негативно вплинув на здоров’я батьків Анжели. Мати пережила інфаркт. Коли місто виділило квартиру на третьому поверсі, родина Анжели звернулася до міської влади з проханням знайти більш прийнятний, враховуючи обставини зі здоров’ям, варіант. І їм знайшли іншу квартиру вже на другому поверсі. Нова квартира була в хорошому стані. Меблі та техніку родина зуміла перевезти з окупованого Донецька.

“Ми дуже раді, що враховують індивідуальні потреби. Не просто дали квартиру, а так щоб вона була зручною для людей. Це дуже важливо… Ми дуже втомилися скитатися по квартирах…”

Третя родина переселенців, з якими нам вдалося поспілкуватися, так само виїхали з Донецька. Родина Олександра та Катерини з 2015 року шість разів змінювали квартири. У 2018 році чоловік знайшов інформацію про програму тимчасового житла для ВПО.

“Ми вирішили спробувати. Зібрали великий перелік документів, довелося трохи побігати. Подали та два роки чекали, вже навіть не надіялися на те, що отримаємо квартиру. І ось у 2019 році, в липні нам подзвонили, щоб ми забрали ключі”. 

Квартира була в тому ж районі, в якому родина Катерини винаймала житло, тому дитині не довелося знову змінювати школу.  Потрібно було зробити косметичний ремонт, привезти техніку та меблі.

“Ця квартира – це спасіння. Кожен рік ми переїзжали, бо старі власники або підвищували ціну, або продавали квартиру, а нові не хотіли брати з дітьми. А зараз, з цією квартирою, ти відчуваєш, що ти приходиш до себе додому. Ми знаємо що нас ніхто не вижене”. 

Приклад Маріуполя та історії людей, життя яких завдяки тимчасовому житлу стало спокійнішим та впевненішим, свідчать на користь програми та необхідності для інших місцевих рад не зволікати та подавати документи на участь. За даними профільного Міністерства за перші три місяці цього року заявок від громад було подано більше, ніж передбачено грошей в бюджеті на фінансування програми. Тобто наразі 20 млн грн, які держава виділила в 2020 році на програму, вже вичерпані. Однак це не привід відмовлятись від подання документів. Активність громад, які вже зараз розпочнуть підготовку до участі в програмі та подадуть заявки, продемонструє державі, що програма потрібна людям і треба збільшувати фінансування, змінюючи бюджет вже в цьому році. Особливо потрібно врахувати складні наслідки, з якими переселенці можуть зіткнутися в результаті тривалого карантину. Втрата роботи для людей, житло яких залишається на окупованій території, в більшості випадків означатиме і втрату орендованого житла.  І тимчасове житло в такій ситуації зможе стати реальною допомогою для переселенців.

2 березня у Маріуполі команда Громадського холдингу «ГРУПА ВПЛИВУ» провела круглий стіл на тему «Тимчасове житло для ВПО». На заході крім представників міської влади Маріуполя, представниці Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, були також присутні представники громад Волноваського, Нікольского, Мангушського районів та селища Сартана. Після зустрічі Нікольська районна рада звернулася до Верховної ради України з рекомендаціями внести зміни до Державного бюджету для збільшення фінансування програми тимчасового житла.  У зверненні громада району звернула увагу на те, що програма тимчасового житла є корисною для створення житлового фонду для довгострокового користування мешканців громади, в особливості людей, які стикнулися з складними життєвими обставинами.

Якщо ви теж хочете мотивувати свою місцеву владу взяти участь у програмі, але не знаєте, з чого почати, почитайте статтю.

Дивіться інфографіку “Тимчасове житло для ВПО”

Оперативна інформація про програму на сторінці @grupa.vplyvu за хештегом #тимчасовежитлодляВПО

Житомир став одним з міст, де внутрішньо переміщені особи вже отримали ключі від тимчасового житла. Вирішальну роль в цьому зіграла активна позиція самих переселенців та команди громадської організації “Мир на долоні”. Як вдалось знайти підтримку місцевої влади та спільно працювати над реалізацією програми? Про це розповіла голова громадської організації “Мир на долоні” Ірина Гладка.

Після окупації Криму та початку військової агресії Росії на Донбасі, в Житомир, як і в сотні інших міст України, приїхали переселенці. Місцева влада тоді вирішила проблему тим, що розселила людей, які виїхали з окупованих та охоплених боями територій у комунальному готелі “Житомир”. Спочатку люди думали, що ситуація скоро вирішиться, а перебування в готелі – це тимчасово. Однак час минав, війна продовжувалася, а люди не могли повернутися назад. На готель, в якому мешкали кілька сотень переселенців, у влади міста були свої плани. Спочатку планували переобладнати будівлю під ЦНАП. Людям запропонували переїхати у гуртожиток, де мешкали студенти місцевого коледжу. Для пенсіонерів та родин з дітьми така перспектива була неприйнятною, тому люди відмовились. Після цього влада вирішила просто продати будівлю та в такий спосіб зняти з себе відповідальність. На час, коли будівлю готелю виставили на продаж, у ньому мешкали 92 переселенця. Прийнятної для всіх альтернативи влада не запропонувала, дехто навіть натякав людям на те, що вони можуть повертатися додому, на окуповані території. Розгорівся конфлікт, про який в 2019 році писали всі центральні ЗМІ. Для Ірини, переселенки з Донецька, перспектива повернення до окупованого міста була неприйнятною. Ще в 2016 році, до цього конфлікту навколо готелю “Житомир”, вона разом з групою активістів та переселенців заснувала громадську організацію “Мир на долоні”. Організація допомагала іншим переселенцям, брала активну участь у житті громади, а коли постало питання вирішення житлової проблеми для переселенців в Житомирі, запропонувала свою допомогу.

Поки шукали варіанти для розселення мешканців готелю, Ірина ініціювала за підтримки департаменту соціального захисту населення міської ради круглий стіл за участі міського голови Житомира, представників УВКБ ООН, ПРООН, профільного міністерства, РУ Держмолодьжитла, Координатора Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, громади та переселенців щодо забезпечення житлом ВПО в місті та зняття соціальної напруги. На заході розглянули та запропонували варіанти вирішення проблеми із житлом. Активісти підготували власний проєкт плану забезпечення житлом за різними напрямками, зокрема це пільгове кредитування та надання у тимчасове користування житло з фонду комунальної власності та інші. Однією з таких програм стала державна програма фінансування тимчасового житла.

На фото: круглий стіл за участі міського голови Житомира, представників УВКБ ООН, ПРООН.

“У 2019 році наша організація провела опитування серед переселенців, які мешкають в Житомирі. Ми з’ясували, що попри те, що переважна більшість людей головною своєю проблемою вважають відсутність житла, на тимчасове житло в якості вирішення погодилися лише 9% опитаних”, – розповідає Ірина. “Однак ті хто погодилися – це переважно люди з найменш захищених груп переселенців, пенсіонери, багатодітні родини. Тому ми вирішили розпочати саме з програми тимчасового житла”.

Перша спроба домогтися участі місцевої влади була невдалою. Переселенцям відмовили, посилаючись на те, що умови програми з тимчасового житла не розповсюджуються на їхнє  місто. Однак люди не здавалися.

 “Ми в мерію ходили кожен день. Кожний ранок у мера збиралося по 20 переселенців з вимогою взяти участь у програмі та зробити щось для того, щоб вирішити цю проблему. Врешті-решт, влада зрозуміла, що ми є партнерами для міста у вирішенні соціальних проблем та задля зниження тієї напруги, яка утворилися після ситуації з готелем.”

Як результат, Житомир у 2019 році придбав 6 квартир за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам. Варто підкреслити, що і тут рішучість переселенців взяла верх, бо спочатку мова йшла лише про 2 квартири для міста. Наразі громада планує подати нову заявку на участь у програмі на цей рік. Ще як мінімум 19 родин переселенців, чиї заявки вже розглянула відповідна комісія Житомирської міської ради, потребують тимчасового житла.

“Сьогодні влада міста – це наші партнери. На вручені ключів від тих шести квартир, чиновники не на камеру подякували нам за нашу позицію та невідступність”, – підсумувала Ірина.

 Приклад Житомиру ще раз довів, що активна позиція та рішучість переселенців захищати своє право на гідне життя приносять результат. Головне  – системна робота та постійна комунікація з владою та громадою. Тому не зволікайте та беріть участь у програмі заради того, щоб ті мешканці громади, які опинилися у скруті, мали можливість на житло.

Якщо ви теж хочете мотивувати свою місцеву владу взяти участь у програмі, але не знаєте, з чого почати, почитайте статтю.

Дізнатися більше про програму з тимчасового житла можна за посиланням.

Оперативна інформація про програму на сторінці @grupa.vplyvu за хештегом #тимчасовежитлодляВПО

Питання роботи і житла вже постають для значної кількості українців.

Про кого ми говоримо? Я люблю цифри — вони найяскравіше відображають ситуацію.

Відповідно до комплексного дослідження МОМ, станом на кінець 2019 року дохід одного члена сім’ї внутрішньо переміщеної особи в середньому становив 3 631 грн, у той час як у громадянина, який не має такого статусу — 5 398 грн.

41% переселенців оцінюють свою фінансову ситуацію як «коштів вистачає лише на харчування» або «змушені заощаджувати навіть на харчуванні», а 51% жителів великих міст говорять, що «коштів вистачає на базові потреби». І лише 11% мають заощадження.

Так, загальна тенденція в Україні не краща, але є одне «але». І зазвичай це «але» стосується житла. Більшість ВПО вимушено продовжують жити в орендованому житлі. Йдеться про більш ніж половину громадян-переселенців, які живуть в орендованих квартирах, будинках чи кімнатах, а також 7% тих, хто проживає в місцях компактного поселення або гуртожитках.

Тому житло та неможливість сплати оренди — лише питання часу, особливо в умовах продовження карантинних заходів.

Які житлові програми вже існують?

Не секрет, що питання житла для України ще гірше ніж питання землі. Ми досі живемо за Житловим кодексом, в тексті якого зазначено наступне: «Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства і здійснюючи курс на підвищення матеріального та культурного рівня життя народу, Радянська держава послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва». Так, ми зараз в 2020 році.

Насправді, на загальнонаціональному рівні існують лише кілька програм, які дають можливість переселенцям отримати житло у приватну власність шляхом часткової оплати вартості житла або сплати іпотеки. І для переселенців вони почали роботу тільки в 2017 році з достатньо нікчемним фінансуванням, або й взагалі без нього. Мова йде переважно про програми Держмолодьжитло. Саме їм варто віддати належне у врахуванні інтересів учасників АТО та ВПО. Завдяки чотирьом державним та 121 регіональній програмі 1647 сімей у 2019 році мали змогу придбати власне житло, з них 782 — внутрішньо переміщених осіб. Проте такий показник для всієї країни є надзвичайно маленьким, а запит самого Фонду на фінансування не задовольняється.

Останні зміни до законодавства також надають можливість ВПО отримати тимчасове чи соціальне житло, але сам фонд такого житла фактично відсутній.

У власність чи в користування?

Програми, що передбачають надання житла у тимчасове користування, без передачі на право власності, можуть стати рішенням як для переселенців, так і для місцевої влади, на якій лежить тягар вирішення соціальних питань своєї громади. Саме тому надання державою субвенцій для придбання житла ВПО (передбачає 70% фінансування з державного, та щонайменше 30% – з місцевого бюджетів) є прикладом програми, що працює та реально може змінити життя громадян, які постраждали від війни та окупації. Розпочавши у 2017 році, на програму виділили лише 105 млн грн, за які придбано 271 квартиру та 2 житлових будинки. Більше 600 людей нехай і на певний час (житло надається на рік з можливістю продовження), але вирішили для себе ключову проблему житла. А для громади це житло назавжди стає їх власністю, що немалий плюс.

Чи зацікавлена в цьому місцева влада?

Тенденції різні. Наприклад, Маріуполь, що в Донецькій області, є лідером з придбання помешкань в межах програми тимчасового житла та щороку бере в ній участь. В інших містах про програму навіть не знають, або думають, що вона не для них. Я пам’ятаю зустріч у місті Вишгороді, Київської області, де для влади стало відкриттям, що таке житло не буде передано ВПО назавжди, а залишиться у власності громади. Тепер, ймовірно, варто чекати перших кроків.

Тож пам’ятайте: такі програми завжди передбачають терпіння та розставляння правильних пріоритетів, активну участь місцевої влади та самих мешканців. Адже громада має знайти будівлю чи приміщення, яке можна придбати, реконструювати, виділити щонайменше 30% від суми, яку потрібно витратити на це проект, підготувати відповідні документи та виграти у змаганні за кошти, яких не так багато.

Не хочу, аби це здавалось рекламою, втім — програма того варта. А особливо нині, коли розселення значної кількості громадян вчергове може стати для влади викликом.

Що можна зробити?

Так, навіть у період економічної нестабільності та кризи ми маємо думати про перспективи і вирішувати питання не ситуативно.

Першим кроком є комунікація з владою. Без претензій, з налаштуванням на співпрацю, але з врахуванням виборів, що наближаються. Місцевих виборів, де братимуть участь і переселенці.

Друге — чітке розуміння плюсів і мінусів програм та оцінка «потенціалу» вашої громади, запитів. Часом ми стикаємось з тим, що кричимо «нам всім треба», а насправді таких охочих — одиниці. Тому формування черг і облік осіб є надзвичайно важливим. Якщо ви, як влада, його не робите — не зволікайте, і складайте його за різними видами програм, як того вимагає закон. Якщо ви громадянин — комунікуйте це, адже облік не залежить від наявності програм.

І третє – проявляйте інтерес, показуйте органам центральної влади свої наявні потреби, які можуть бути врахованими при формуванні (перегляді) бюджету, прийнятті (зміні) нормативно-правових актів. Звучить складно і наче відірвано від реальності – втім, це працює.

Так, нинішня ситуація вимагає складних рішень. Проте ні переселенці, ні виклики — нікуди не дінуться. Тому надзвичайно важливо подумати про це вже сьогодні.

Юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія КРАСНЕНКО, НВ, 30 березня 2020

Фото

У Сторожинці, що в Чернівецькій області, вже більше 10 років пустує п’ятиповерховий будинок колишнього гуртожитку місцевого коледжу. У цьому ж місті мешкають 15 родин переселенців з Донбасу. З одного боку будівля, яку невблаганно руйнує час та природа, з іншого – родини, які потребують житла.

Тривалий час на потенційну можливість, яка логічно випливає з цих двох фактів місцева влада не звертала увагу. Допоки ініціативна група переселенців не звернулася до депутатів міської ради з пропозицією переобладнати будівлю гуртожитку для проживання переселенців. Така ідея виникла у мешканки Сторожинця Юлії Калашникової після участі в тренінгу з адвокації для ВПО, який був організований в Києві у жовтні 2019 року в рамках проєкту Ради Європи “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень». На тренінгу Юлія почула про державну програму з фінансування тимчасового житла, за якою держава може надати 70% від необхідної суми на ремонт чи будівництво такого житла для ВПО. Інші 30% мають знайти в громаді.

«Ми запропонували зробити з цієї занедбаної будівлі житло для переселенців та інших категорій громадян, які його потребують. Гуртожиток має 38 квартир. Цього вистачить не тільки нам, переселенцям, але і учасникам бойових дій, яким також потрібно житло», –  зазначає Юлія Калашникова, голова ГО “Ми з України”, переселенка з Донецької області.

Було створено ініціативну групу з переселенців, яка організувала та провела круглий стіл за участі представників міської влади. На заході переселенці звернулись до Голови Сторожинецької ОТГ Миколи Карлійчука з пропозицією створити фонд тимчасового житла для ВПО, на що він запропонував зробити його на базі гуртожитку і дав розпорядження про початок роботи у цьому напрямку. Далі підготували звернення до місцевих депутатів з проханням підтримати ідею. Міська рада проголосувала “за” та направила вже своє звернення до обласної ради. Та ж має прийняти рішення про взяття на баланс гуртожитку. Наразі ця будівля знаходиться на балансі Міністерства освіти і науки України. В міністерстві не проти передати гуртожиток громаді, але лише після відповідного рішення Чернівецької облради.

 «Проблема в тому, що багато переселенців навіть не знають про таку можливість, як тимчасове житло. У випадку з громадою Сторожинця, вистачило простого звернення до міської ради від ініціативної групи, щоб запустит процес. Отримати кошти по програмі 70 на 30 реально. Більше того, чим активніше громади подаватимуть заявки на цю програму, тим більше центральна влада виділятиме на це коштів у наступні роки», – зазначила Марія Красненко, юристка ГХ «ГРУПА ВПЛИВУ», яка допомагала активістам Сторожинця готувати звернення.

Наразі ж ініціативна група переселенців з Сторожинця готує адвокаційну кампанію для того, щоб переконати депутатів обласної ради підтримати ідею гуртожитку для переселенців. Найближча сесія має відбутися цього місяця.

Нагадуємо, що в бюджеті на 2020 рік передбачено 20 млн грн на фінансування тимчасового житла для переселенців.

Детальніше про фінансування програми тимчасового житла читайте тут.

Більше про діючі житлові програми для переселенців читайте тут.

Публікація підготовлена в межах гранту, наданого проєктом Ради Європи “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень”. Слідкуйте за новинами проєкту на нашій сторінці в Facebook.