Після початку окупації частини території України Російська Федерація (далі — РФ) використовувала різні підходи до поширення свого законодавства на окуповані території України: або відразу незаконно поширила на цю територію своє законодавство, як сталося із тимчасово окупованою територією (далі — ТОТ) АР Крим і міста Севастополя ще у 2014 році; або, як у ситуації із ТОТ Донеччини та Луганщини, здійснювала контроль за цими територіями через свої окупаційні адміністрації без включення цих територій до свого складу. Проте, з вересня 2022 року після неправомірного включення частин Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей до складу РФ і внесення відповідних положень до Конституції РФ, усе законодавство країни-агресора застосовується до всіх ТОТ України однаково.
Корінь усіх подальших проблем — порушення Росією ключових норм міжнародного гуманітарного права (далі — МГП). Попри те, що війна є забороненим інструментом ведення міжнародних відносин, війни відбуваються. Воєнна окупація як наслідок війни, відповідно до МГП, має бути тимчасовою фактичною ситуацією. Окупація не може призводити до переходу суверенітету від держави, територія якої окупована, до держави, що окупує. Саме на цій підставі держава-окупант зобов’язана поважати законодавство окупованої держави в максимально можливому обсязі. Втім, схоже, що РФ від самого початку не розглядала окупацію українських територій як тимчасову. Тепер усі документи, видані на ТОТ України, — від свідоцтв про народження дитини до дозвільних документів — оформлені або відповідно до російського законодавства, або відповідно до «законодавства» так званих ДНР/ЛНР2. Україна такі дії держави-окупанта визнає неправомірними. Відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-який акт (рішення, документ), виданий незаконними органами та/або особами на ТОТ України, є недійсним і не створює правових наслідків. Виняток становлять документи, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на ТОТ України, проте навіть для цих документів (точніше, тільки частини, — актів народження і смерті) діє цілковито судова процедура, яка передує оформленню українських документів державного зразка.
Акти цивільного стану — лише один приклад того, яким є підхід держави до документів, виданих в окупації українським громадянам. За роки окупації на ТОТ Украї ни було видано мільйони різноманітних документів, які держава Україна визнає недійсними. Проте, виникає питання: які наслідки матиме ця недійсність в контексті реінтеграції деокупованих територій? Якими можуть бути підходи до врахування інформації із документів, виданих окупаційними органами влади? Чи мають відрізнятися підходи залежно від характеру й типу документів, а також правових наслідків, які вони за собою тягнуть? Щодо яких документів порядок може бути цілковито судовим через значимість правових наслідків чи з інших причин? А які документи можуть видаватися в адміністративному порядку?
Питання визнання документів, виданих окупаційною владою, розглядалося й в інших контекстах, зокрема, в Консультативному висновку Міжнародного суду ООН у справі «Юридичні наслідки для держав щодо присутності Південної Африки, що триває у Намібії» (1971). Суд закріпив так звані «намібійські винятки», на які в своїх рішеннях посилаються і Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), і суди України. Відповідно до вищезазначеного висновку МС ООН, документи, видані окупаційною владою, повинні братися до уваги, якщо їх нехтування тягне за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Визнання цих фактів не призводить до визнання окупаційної влади та виданих нею документів. Натомість дозволяє уникнути ситуацій повного безправ’я для людей, які проживають на окупованих територіях, сприяє їхній захищеності на території власної держави та інших держав світу.
Ця аналітична записка є, по суті, першою спробою окреслити перелік документів, які видаються окупаційними органами влади, і інформація з яких може бути використана державними органами України у визначеному порядку для мінімізації негативних наслідків окупації для значної частини населення України, яке проживає в окупації. У записці наведені ключові категорії документів, виданих окупаційними органами влади на ТОТ України, які є критично важливими для реалізації прав і свобод громадян України, і щодо яких є можливим визначення механізмів і процедур врахування під час оформлення відповідних документів державного зразка. Цей перелік не вичерпний, але дає уявлення про масштаби проблем, з якими стикаються громадяни України, що проживають на ТОТ України, а також завдань, які постають перед державою.
Ознайомитися з повним текстом аналітичної записки можна за посиланням
