Стаття виконавчої директорки Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Тетяни Дурнєвої у “Дзеркалі тижня“.

Ми усвідомлюємо значення свого голосу тільки коли мовчимо.

Малала Юсуфзай, пакистанська правозахисниця, лауреатка Нобелівської премії миру

Це було перед місцевими виборами у 2015 році. Тоді внутрішньо переміщених осіб ще часто називали “тимчасово переміщені”. З одного боку, ця “тимчасовість” підкреслювала, що нема рації наділяти її носіїв правом голосу в приймаючих громадах, бо “вони зараз нам оберуть мера, а війна скоро закінчиться і вони до себе додому в Донецьк/Луганськ/Крим поїдуть”. З іншого боку, це, так би мовити, дозволяло владі заплющувати очі на проблеми переселенців і чекати, поки “само розсмокчеться”, бо коли явище тимчасове, то влада не мусить шукати далекосяжних рішень.

Минуло майже п’ять років. Не “розсмокталося”. Внутрішньо переміщені особи, практично, повністю інтегрувалися в нових громадах і здебільшого не планують повертатися у вимушено залишені домівки. Вони й досі мають “прописку” на окупованих територіях, але фактично вже давно є членами інших територіальних громад. Правда, українське законодавство визначає належність до територіальної громади лише через зареєстроване місце проживання. І виборчою адресою також є адреса, за якою зареєстроване місце проживання, відповідно до Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. Отож, незважаючи на постійне (принаймні точно більше шести місяців) проживання в нових громадах, сплату податків і поступове “вростання корінням”, внутрішньо переміщені особи не можуть брати участі в місцевих виборах та обирати депутатів, голів місцевих рад за місцем фактичного проживання. Вони також не можуть голосувати в мажоритарних округах на парламентських виборах. Дехто намагався відстояти свої політичні права в судах. Однак суди переважно повторювали, що довідка про взяття на облік ВПО не може бути підставою для визначення виборчої адреси, що переселення має тимчасовий характер, що голосувати на місцевих виборах можуть лише зареєстровані члени громади… А тепер Європейський суд з прав людини готує рішення стосовно справ, які надійшли від громадян України за наслідками позбавлення їх можливості голосувати, що позивачі просять визнати дискримінацією.

Ще у 2015 році стало очевидно: без зміни законодавства проблему із забезпеченням виборчих прав ВПО не вирішити. Експерти Громадянської мережі ОПОРА та Громадського холдингу “Група Впливу”, за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем та із залученням правозахисних громадських організацій, запропонували народним депутатам проект законодавчих змін. Основна ідея полягала в тому, щоб спростити процедуру зміни виборчої адреси, відокремивши її від зареєстрованого місця проживання. Механізм передбачає надання виборцеві, який проживає не “за пропискою”, можливості звернутися до відділу ведення Державного реєстру виборців із заявою про зміну виборчої адреси. При цьому виборець має пред’явити документ, що підтверджує фактичне місце проживання (на вибір виборця — договір оренди житла, довідку про взяття на облік ВПО, свідоцтво про ведення підприємницької діяльності тощо). 

Внаслідок тривалої роботи 27 березня 2017 року в парламенті було зареєстровано законопроект №6240 “Про внесення змін до деяких законів України (щодо виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та інших мобільних всередині країни громадян)”, під яким поставили свій підпис 24 народних депутати з усіх фракцій, а також позафракційні. Але після цього процес уповільнився. Лише через майже два роки, і тільки з десятої спроби профільний комітет Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя нарешті дав висновок щодо цього законопроекту. Однак члени комітету не наважилися сформувати чітку позицію стосовно документа й рекомендували парламенту визначитися шляхом голосування.

Про відсутність нових членів громад у списках виборців дедалі голосніше почали говорити депутати місцевих рад. Із заходу й сходу, з півночі й півдня країни стали надходити в центр заклики з проханням негайно забезпечити переселенців можливістю брати участь у місцевих виборах. З квітня 2018 року рішення про звернення до парламенту прийняли Ужгородська, Вінницька, Херсонська, Коростенська, Добропільська, Маріупольська, Криворізька, Білгород-Дністровська, Харківська міські ради, а також Шосткинська і Попаснянська районні ради та Запорізька обласна рада. І це тільки початок. Наприклад, від делегації України в Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи також готується аналогічне звернення.

У січні 2018 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію “Про гуманітарні наслідки війни в Україні” 2198(2018) і рекомендувала Україні “створити механізми забезпечення права голосувати внутрішньо переміщеним особам на всіх виборах, у тому числі на місцевому рівні”. Доступ до всіх прав, зокрема до голосування та управління місцевими справами, саме і є одним із довгострокових (а не тимчасових) рішень щодо внутрішньо переміщених осіб.

6 листопада 2018 року Конгрес місцевих та регіональних влад Ради Європи на своєму 35-му пленарному засіданні проголосував за доповідь “Права голосу на місцевому рівні як елемент успішної довготермінової інтеграції мігрантів та внутрішньо переміщених осіб у муніципалітети та регіони Європи” .

27—28 лютого представники Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи організували вже безпосередньо в Києві конференцію на тему “Виборчі права внутрішньо переміщених осіб на місцевому рівні в Україні: посилення інтеграції та засад демократії”. Захід проводився у рамках обговорення подальшої діяльності відповідно до Рекомендації 419 (2018) та Резолюції 431 (2018) Конгресу Ради Європи з метою пошуку спільних рішень і можливостей для впровадження відповідних законодавчих змін, спрямованих на забезпечення участі ВПО у місцевих виборах. Конференцію організовували одразу два проекти Ради Європи — “Посилення демократії та довіри на місцевому рівні в Україні” і “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень” у рамках Плану дій Ради Європи для України на 2018—2021 роки.

Захід не минув непоміченим. Адже європейські партнери одностайно підкреслювали відповідальність українського парламенту за вирішення проблеми виключеності певної частини громадян із виборчих процесів. Доповідач Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи Йос Вінен заявив, зокрема, що українська влада повинна ухвалити необхідні законодавчі зміни, щоби повною мірою забезпечити право внутрішньо переміщених осіб брати участь у виборах. Очевидно, доповідачі Конгресу Ради Європи обізнані з проблемами наших ВПО на шляху до виборчих скриньок і з механізмами вирішення цих проблем місцями краще, ніж члени українського парламенту. 

“Довгоочікуване прийняття цього законопроекту (№6240-ред.) спростить процес реєстрації виборця та дозволить усім громадянам України зареєструватися для голосування за місцем їхнього фактичного проживання”, — зазначив Йос Вінен. “Вирішення всіх цих проблем дало б конкретні вигоди не лише тим, хто не може повною мірою скористатися своїм виборчим правом, а й Україні та її подальшій демократичній консолідації”, — заявила віце-президент Конгресу Ради Європи Барбара Точе.

Законопроект №6240 включено в порядок денний десятої сесії Верховної Ради. Але чи вистачить політичної волі та совісті парламентаріям, аби переступити через свої страхи? Останні п’ять років вони здебільшого переступають через конституційні права громадян, які вже отримали назву “невидимі виборці”. Ані депутати місцевих рад, ані мери, ані депутати-мажоритарники не бачать цих громадян у своїх округах. Здається, їх у принципі ніхто не помічає. Хоча ні, — принаймні деякі штаби проводять соціологічні опитування, щоб дізнатися, за кого саме можуть голосувати переселенці. І вже за результатами досліджень, а не на основі Конституції України та міжнародних стандартів, вирішується, чи потрібно давати цим виборцям право голосу. Виникає таке відчуття, що внутрішньо переміщених осіб і жителів окупованих територій бояться всі. Такий собі “небезпечний електорат”. Матеріал для “схеми”, як можна зрозуміти зі слів міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, чи “якорі”, як неодноразово називав президент Петро Порошенко, але точно не повноцінні громадяни України. 

Попри всі бар’єри на шляху до реалізації права голосу на місцевих виборах, для голосування на президентських виборах у внутрішньо переміщених осіб перепон немає. Принаймні в першому турі. Законодавство дозволяє громадянам, які на день виборів перебуватимуть не за місцем реєстрації, змінити місце голосування без зміни виборчої адреси. Для цього слід не пізніше, ніж за п’ять днів до дати виборів (до 25 березня включно), звернутися до відділу ведення Державного реєстру виборців із мотивованою заявою про зміну місця голосування. Варто звернути увагу на маленьку деталь. У разі призначення повторного голосування (другого туру) процедуру подачі заяви слід буде повторити. Але часу для цього залишатиметься критично мало. І якщо дату кінцевого терміну прийому заяв про зміну місця голосування можна сказати вже зараз (до 15 квітня), то дата початку прийому заяв наразі невідома, адже спочатку мають бути встановлені результати першого туру. Якщо жоден кандидат не отримає на виборах президента більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, тоді ЦВК призначає повторне голосування на третю неділю після дня виборів (21 квітня). А доки результати не встановлені і другий тур не призначено, заяви про зміну місця голосування прийматися не будуть. Отже, вже зараз можна сказати, що значна кількість ВПО не зможе встигнути подати заяву повторно (просто навіть з огляду на “пропускну здатність” відділів ведення Держреєстру виборців, а також недостатню просвітницьку роботу з зазначеного питання). Громадські організації неодноразово звертали увагу ЦВК на цю перешкоду для мобільних всередині країни громадян, але змін до Постанови №893 “Про забезпечення тимчасової зміни місця голосування виборця без зміни його виборчої адреси” досі немає.

Водночас варто зауважити, що 5 вересня 2018 року ЦВК спростила зазначену процедуру для виборців, чия виборча адреса залишилася на тимчасово окупованій території (ТОТ). Тобто внутрішньо переміщеним особам і жителям ТОТ не потрібно надавати жодних документів, які обґрунтовують необхідність зміни місця голосування, — тільки паспорт із відповідною реєстрацією. Процедура справді проста і, за відсутності черг, зараз займає 15 хвилин.

Усього за два місяці, які минули від початку виборчої кампанії, заяву про зміну місця голосування подали 42 тис. 465 виборців, але, за словами керівника Служби розпорядника Державного реєстру виборців Олександра Стельмаха, близько 90% виборців приходять в останні тижні. З 1 березня відділи ведення реєстру виборців працюють навіть у вихідні дні, щоб забезпечити прийом заяв. Лідерами за кількістю змін місця голосування є Київ та Київська область, а також Донецька, Харківська, Дніпропетровська та Одеська області.

60% усіх, хто вже подав заяву про зміну місця голосування, становлять виборці з Донецької, Луганської областей, АР Крим та м.Севастополь. Ця тенденція природна й зрозуміла, оскільки для всіх тих, хто “прописаний” ” на тимчасово окупованих територіях, на відміну від “трудових мігрантів”, немає іншого варіанту реалізувати своє виборче право — тільки через подачу заяви про зміну місця голосування. З іншого боку, інформаційні кампанії, які проводять громадські організації, здебільшого спрямовані саме на цих виборців. Недавно вийшов відео-ролик, у якому вчений-релігієзнавець, в’язень сумління Ігор Козловський, журналіст Сергій Стуканов, юристка з Криму Ельміра Катакі та я, правозахисниця Тетяна Дурнєва з Донецька, звернулися до внутрішньо переміщених осіб із закликом змінити місце голосування, щоб мати можливість проголосувати на виборах президента України. Державні органи, на жаль, досі не розпочали досить широку просвітницьку кампанію для підвищення рівня участі громадян у виборах. Може, і не дуже хочуть? Виборці безпечніші невидимі….

А правозахисні організації тим часом наполегливо рекомендують внутрішньо переміщеним особам не відкладати подання заяви про зміну місця голосування і перевірити себе у списках виборців у приміщенні нової виборчої дільниці (з 23 березня). Тому що #КоженГолосВпливає.

Дзеркало тижня