Марія Красненко, юристка громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” для “НВ

На шостому році після початку війни варто не просто задуматись, а системно реалізовувати довгострокові рішення щодо житла для внутрішньо переміщених осіб.

Нова влада робить по-новому. Так, на перший погляд, здається, якщо аналізувати бюджетні нововведення, запропоновані в бюджеті на наступний рік. Наприклад, планується, що бюджет-2020 стане останнім «однорічним» бюджетом. Після 2020 року всі наступні бюджети планується розраховувати відразу на три роки наперед. Привіт, планова економіка? Досягненням нової влади можна вважати те, що цього року бюджет було прийнято без порушення строків. Вже 11 грудня ми отримали підписаний президентом кошторис країни.

А що для переселенців?

З 2016 року бюджет визнає переселенців повноцінними членами нових громад, в яких вони були змушені оселитися. У п. 24 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України зазначено, що в місцевих бюджетах відтепер будуть враховуватися і обліковані переселенці. І податки, які платять переселенці, які мають свій бізнес або працюють в цих громадах, так само враховуються в місцевих бюджетах. Виникає логічне питання, чому Кабмін бачить переселенців членами громад, а народні депутати — ні. Парламент досі не дозволив переселенцям голосувати на місцевих виборах.

З більш практичного, уряд Гончарука продовжив добру традицію фінансування житлових програм для переселенців. Вперше, понад 40,2 мільйонів передбачено на грошову компенсацію людям, чиї будинки (квартири) було зруйновано внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Правда, Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб має якнайшвидше прийняти сам порядок.

Майже 250 мільйонів передбачено на грошову компенсацію у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за забезпечення житлом осіб з інвалідністю III групи, з числа ВПО та УБД ВПО, які потребують поліпшення житлових умов.

Має своє продовження програма «Іпотека під 3%». В 2019 році на неї було спрямовано 100 млн грн. Лише за два дні, з 3 по 5 грудня, на цю програму подалися більше 6500 переселенців. В 2020 році гроші на неї мають бути спрямовані зі спеціального фонду, який наповнюється з коштів міжнародної грантової та технічної допомоги. Щоправда, за його наповненням треба спостерігати.

З поганого

В 2020 році питання викликає фінансування програми з надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію проекту «Житло для внутрішньо переміщених осіб». Відповідно до заяв офіційних осіб Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб на програму спрямовано 20 млн, а підписаний президентом бюджет передбачає 485 млн з спеціальних фондів, знову шляхом залучення міжнародних партнерів.

Нагадаю, що цим проектом держава компенсує громаді 70% вартості тимчасового житла для ВПО, інші 30% вони мають знайти самостійно. Саме житло залишається у власності громади. Попри те, що в 2019 році на програму було виділено 34 млн грн, гроші невеликі, з боку громад не спостерігалося особливого ентузіазму скористатися цією можливістю.

Дійшло до того, що залишок в 13,3 млн грн по програмі розподілявся чи не в наказовому порядку в листопаді.

Коли наші колеги з організацій переселенців почали звертатися до місцевої влади з логічним запитанням: «Чому не подавалися на програму?», відповідь була приблизно така: «У нас мало переселенців, тому воно нам не треба». Тому, якщо ви — переселенці і потребуєте тимчасового житла, переконайте в цьому владу громади, в якій ви проживаєте. Вона вам потім за це подякує (житло громаді зайвим не буде). І, що з хорошого, партнери на місцях це вже намагаються робити.

З того, що під питанням

Вчергове бюджетом передбачено понад 3 млрд грн на надання щомісячної адресної допомоги переселенцям. Це гроші, які теоретично мають допомогти переселенцям компенсувати витрати на житло, оплату комунальних послуг. Однак, близько 15 млрд грн (а саме стільки коштів було спрямовано за всі попередні роки з початку війни) і надалі спрямовуються на незначну допомогу (442 грн для дорослого, 1000 грн — дітям, пенсіонерам) замість впровадження довгострокових рішень.

І на висновок

Знаєте, краще за будь-які висновки — цифри. Але коли ці цифри незначні, в порівнянні з навіть закладеним бюджетом на перепис населення, то про це варто говорити.

На щостому році після початку війни варто не просто задуматись, а системно реалізовувати довгострокові рішення щодо житла для внутрішньо переміщених осіб. Те, що переважна частина людей залишиться, вже є очевидним? Чи варто ще раз зібрати заявки від бажаючих на отримання житла?

Звісно, передбачення фінансування від міжнародних партнерів — це хороший сигнал і слід очікувати певного фінансування, але чи не треба вкладати фінансування самої держави? Чи ми і далі будемо витрачати 3 мільярди на допомогу і 20 мільйонів на будівництво?

І від мене це звучить не стільки як звинувачення, а радше, як потреба перегляду житлової політики держави. І, що не менш важливо, не тільки щодо переселенців, адже в 2020 рік ми входимо з Житловим кодексом Української РСР, прийнятим ще в 1983 році.

Фото