Як показують дві виборчі кампанії минулого року, далеко не всі дільниці готові прийняти виборців зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями

Одна з моїх улюблених фраз: «Виборча кампанія — це проміжок між виборами».

Для тих, хто думав, що ми вже пережили всі вибори у 2019-му, то нагадаю: цьогоріч ми маємо обирати місцеву владу. А з огляду на запропоноване скорочення видатків до держбюджету-2020 через пандемію, дуже прикро, що тепер і Центральній виборчій комісії слід нагадувати про проведення виборів восени. Хіба в Раді знають більше, і на вибори в період «після-кризи» не очікують.

Втім, період між виборами зазвичай не менш корисний. Причин цьому кілька — Виборчий кодекс та потреба підготовки та впровадження значної кількості нормативних актів в зв’язку з його прийняттям. Одним із таких моментів є критерії доступності виборів.

Складно? А тепер уявіть собі, що ви мешкаєте в невеличкому містечку, далеко від обласного центру і ви — особа з інвалідністю, маломобільний громадянин, чи у вас немовля у візочку. Чи легко вам реалізувати своє виборче право? Я не кажу вже про те, аби бути обраним (стати депутатом чи мером), а хоча б проголосувати. Наразі значна кількість виборчих дільниць не пристосовані для громадян України, що мають інвалідність чи є маломобільними.

Про кого ми говоримо

Йдеться про понад 2 мільйони 600 тисяч громадян України, які мають різну групу інвалідності. З них близько 240 тисяч — особи І групи інвалідності, тобто з високим ступенем втрати здоров’я та залежністю від стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб.

Також ми говоримо про маломобільних громадян, які можуть і не мати інвалідності, але мають тимчасові розлади здоров’я, наприклад, перелом. А ще є літні люди, матері та батьки з візочками.

Тільки вдумайтесь: в Україні 6% громадян мають встановлену інвалідність. То чи варто думати про реалізацію їх прав? Відповідь однозначна.

Чи є доступними виборчі дільниці

Тут слід згадати багато компонентів. Від можливості стати кандидатом, членом виборчої комісії до можливості прочитати інформацію на сайті ЦВК чи поставити галочку навпроти обраного кандидата. Та зараз я зупинюсь на одному — безперешкодному доступі до виборчих дільниць.

Якщо звести до суті, то доступною є та дільниця, до якої можна дістатись. Тобто вона знаходиться або на першому поверсі, або має пандус, ліфт, місце для паркування спецтранспорту, а дорогою до них не трапляється перешкод. Не менш важлива наявність місць, де можна відпочити, належна висота поверхонь у кабінках, їх освітленість та можливість ознайомитись з інструкціями різним способом — крупним шрифтом, Брайля, викладеними письмово або за допомогою перекладача мови жестів тощо.

І як показують дві виборчі кампанії минулого року, далеко не всі дільниці готові прийняти виборців зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями.

Хто і як має це вирішувати?

Найпростіший спосіб — проголосувати за місцем перебування, тобто «на дому». Та слід знати, що особи з інвалідністю чи маломобільні громадяни можуть просто хотіти піти на дільницю. Або ж не хочуть пускати до себе велику кількість людей, включаючи спостерігачів, а часом і журналістів, які хочуть відзняти цей «прекрасний» момент. Підстав можна знайти багато, включно з ризиками помилкового заповнення бюлетенів, замість яких під час голосування «на дому» не отримати додатковий.

Новий Виборчий кодекс поклав на Кабмін обов’язок до 1 квітня 2020 року розробити та затвердити критерії доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, що дозволить органам на місцях зробити підготовчу роботу відповідно до стандартів. Слід пам’ятати: така робота займає не один день і потребує фінансових витрат. А схоже на те, що досі навіть не визначено відповідальний орган, який розроблятиме ці критерії.

Та чи йдеться лише про вибори? Звісно ж, ні. Йдеться в цілому про ставлення держави до своїх громадян. Про осіб з інвалідністю на державному рівні мають не лише пам’ятати, а й реалізовувати всеукраїнські, регіональні та приватні програми з урахуванням усіх інтересів і потреб. Ми намагаємось застосовувати інклюзивний процес в школах, але не готові впроваджувати його в усі сфери життя. Ми готові згадувати про наших паралімпійців як досягнення року в новорічних зверненнях, але не готові сприяти особам з інвалідністю на законодавчому і практичному рівнях, а також з належним для цього фінансуванням.

Я все ще маю надію на запуск цих процесів, адже ми не раз чекали на Кабмін і, рано чи пізно, різними зусиллями досягали свого.

Юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія КРАСНЕНКО, НВ, 2 квітня 2020

Фото