Вікторія Золотухіна, менеджерка громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” про адвокацію на місцевому рівні у програмі “Ціна питання” на радіо “Голос Донбасу”.
Сергій: В студії – Сергій Бондарчук, за режисерським пультом – Яна Гайжутіс. Вітаємо всіх, хто в цій порі разом з нами! Сьогодні пропонуємо поговорити про адвокацію. Як підказують нам термінологічні словники, – це діяльність з представництва та захисту інтересів клієнта, індивіда або групи людей, уповноваженої особи чи організації з метою отримання доступу до благ, на які вони мають право, але не можуть його реалізувати. Досягається така мета через взаємодію від імені клієнта з юридичними та фізичними особами, впливом на громадську думку та рішення в політичній, економічній чи соціальній сфері державного управління. Термін “адвокація” вживається в контексті діяльності неурядових організацій або правозахисних громадських рухів. Також адвокація розглядається як один з методів соціальної роботи. Тож про адвокацію: як вона реалізовується на місцевому рівні говоритимемо у сьогоднішній програмі. До нашої студії завітала менеджерка громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” – Вікторія Золотухіна. Вітаємо Вас!
Вікторія: Вітаю!
Сергій: Отже, тепер ми сказали, тепер Ви, пані Вікторіє, скажіть. Що ж таке “адвокація” в тому розумінні, що ми з Вами сьогодні будемо говорити? Чи схоже воно на те, що ми вже озвучили нашим слухачам?
Вікторія: Так, дякую. Дійсно, Ви зараз озвучили досить широке поняття “адвокація”. І, дійсно, воно правильне, і так воно використовується. Єдине, що (так как я представляю громадську організацію), то взагалі “адвокацією”, цим процесом користуються в більшій мірі саме громадські організації, активісти, активістки на місцях, то, дійсно, це представництво і захист інтересів певного кола осіб.
Сергій: Тобто, не випадково слово “адвокація” схоже зі словом “адвокат”, так?
Вікторія: Так. І іноді, дійсно, люди, які не займаються адвокацією, а просто чують цей термін плутають це зі словом “адвокат”, “адвокатура”. Це схожі слова. Єдина різниця – (що я можу простою мовою пояснити), що адвокат, зазвичай, захищає права та інтереси однієї особи, і ці інтереси, вони можуть бути будь-які. Тобто, це просто захист людини перед певною структурою, перед іншою фізичною особою, юридичною особою.
Сергій: Представництво в суді, так?
Вікторія: Представництво в суді, так. Всі в принципі знають, чим займаються адвокати. Адвокація – це більш соціальний процес. Це коли ми за допомогою таких адвокаційних кампаній, своєї діяльності, захищаємо права та інтереси, відстоюємо ці права та інтереси певного кола осіб. Тобто, ми можемо через одну особу показати проблеми і інтереси цілого кола людей. І тут можна навіть показати, як захист виборчих прав внутрішньо переміщених осіб, наприклад, да? Коли все почалося з того, що декілька людей зрозуміли, що вони не можуть голосувати на місцевих виборах, які ще були не 2020 року, а ще 2015 року. Тобто, декілька людей зрозуміли, що певні права їх не реалізуються на практиці, хоча записані в Конституції. З цього розпочалася адвокаційна кампанія на захист всіх внутрішньо переміщених осіб. А далі вже, від цього кола, вона переросла взагалі до захисту всіх, хто не має реєстрації в тій громаді, де проживає.
Сергій: Ну і зрештою, були внесені зміни до законодавства. І всі громадяни, і внутрішньо переміщені особи, і заробітчани, як ми кажемо, отримали таку можливість, таке право – змінити виборчу адресу і зробити це не разово, так би мовити, а на постійній основі. Змінивши, можна далі користуватися цією новою адресою, так?
Вікторія: Так.
Сергій: Які ще, можливо, приклади такої адвокації? Коли йдеться не про захист, скажімо, однієї людини чи інтересів однієї людини, а от такого великого масиву, можливо, не такого великого, як в даному контексті, про який ми згадали, але теж, коли йдеться про представництво таких широких інтересів?
Вікторія: Так. Ми, наприклад, поділяємо адвокацію на певні рівні. Тобто, є – національна адвокація, я якраз навела приклад адвокації виборчих прав. Це була національна адвокація, тому що наші дії і дії наших партнерів, інших організацій і просто людей були спрямовані саме на Верховну Раду, на Президента, на Кабмін. Тобто, ми саме, як кажуть, з “національною владою” намагалися розмовляти, намагалися їм показати, що є певна проблематика. Ми давали шляхи вирішення цих проблем саме їм. Але при цьому, ми розуміємо, що люди живуть не тільки “національним рівнем”, що є не тільки порушення таких прав. Люди живуть в своїх громадах, і в громадах насправді люди стикаються ще з більшими порушеннями, ще з більшими проблемами – тому що це наше повсякденне життя, і саме місцева адвокація на місцевому рівні, мені здається, також займає велику частину роботи як громадських організацій, так і взагалі жителі активні мають звертати увагу саме на це поняття – “місцева адвокація”. Коли саме місцеві жителі за підтримки експертів, експерток відстоюють ті права, якими опікується місцева влада. Тобто, тут треба розуміти в чому різниця.
Сергій: Потрібно, я думаю Ви, пані Вікторіє, наголосите, хто може займатися цим видом діяльності, якщо можна так сказати? Це ж не лише професійні правники, так?
Вікторія: Так. Цим можуть займатись будь-хто. Тому що це, дійсно, відстоювання інтересів і прав певної групи людей. Я не можу сказати, що взагалі не має бути певних знань, вмінь, що можна це зробити – “сьогодні меня захотілось – і я пішов займатись”. Але з практики (скільки ми років цим займаємось і маємо різних партнерів з різних регіонів), перше правило (найголовніше правило) – це якщо Вас ця тема чіпляє: що стосується внутрішньо переміщених осіб, що стосується взагалі будь-яких тем – дітей, велодоріжок в місті, так? Просто для Вас ця проблематика також важлива, і Ви розумієте, що Ви хочете, щоб у Вашій громаді ця проблема вирішилась, або, наприклад, певні люди не зазнавали порушень.
Сергій: Дискримінацій, так?
Вікторія: Так. І ви розумієте, що Ви готові цим займатись. І тоді, якщо Ви розумієте, що Ви хочете, щоб ця ситуація була кращою, певна ситуація, будь-яка,- тоді Ви починаєте вже отримувати знання в цій сфері конкретній. Я маю на увазі, якщо це були виборчі права, як я наводила раніше, то, дійсно, потрібно було розуміти: що в законодавстві, які норми, тобто потрібно було це все вивчити. Це все можливо.
Сергій: Я пригадую одну з наших зустрічей в ефірі, коли ми говорили про певні місцеві ініціативи. Так ось, згадуються приклад, коли в населених пунктах багатьох, коли ми говорили і про виборчі дільниці: не були облаштовані приміщення для людей з певними обмеженими можливостями, так?
Вікторія: З інвалідністю, так?
Сергій: Так. Пандуси, відповідно. Або, відповідно, до органів влади, скажімо, районна державна адміністрація чи міськвиконком там. Щоб люди могли потрапити елементарно в приміщенні, так? І коли група людей чи депутати об’єднувалися і якраз займалися цим питанням, робили добро, як кажуть.
Вікторія: Намагалися.
Сергій: Так. І, дійсно, приклад такий доволі показовий, що один раз зробили, але потім люди можуть користуватися такими благами, так?
Вікторія: Але в різних громадах – різна ситуація. Але це також один з прикладів того, що якщо ви бачите певну “несправедливість” (назвемо її так) – ви можете, вивчивши питання спершу, і другий етап, який ми рекомендуємо – це знайти однодумців, які зможуть разом з вами проводити цю кампанію. Тобто, вивчити питання і потім, як Ви навіть сказали, певна група осіб почали, наприклад, писати звернення, звертати увагу на певну проблему. Так само, ми рекомендуємо не бути наодинці з цією проблемою. Тому що одному дуже важко і нереально. І далі вже – знайти чи громадські організації у вашому регіоні чи в вашій громаді, інших людей, які також, або зазнають, наприклад, певної дискримінації, або порушень прав, або певної проблематики. Тобто, знайти однодумців, з якими ви зможете разом відстоювати певні права та інтереси і розподіляти навантаження. Тому що, теж не треба забувати, що будь-яка адвокаційна кампанія – це також певна робота. Зрозуміло, що багато хто займається такою діяльністю у вільний час від основного виду роботи, але треба розуміти, що це також забирає багато часу, сил, ресурсів і потрібно це усвідомлювати і шукати людей, які зможуть вам допомогти і бути підтримкою.
Сергій: На Ваш погляд, що потрібно, щоб адвокаційна робота була успішною? Тобто, ми окреслили проблему, якщо ми говоримо якраз про місцеву адвокацію, місцевий рівень спілкування, виокремлення певних інтересів певної групи людей і представництво, захист цих інтересів? Скажімо, проблематику окреслили, але як це має бути розвинуто для того, щоб досягти мети? Чи є алгоритм успішності?
Вікторія: Є. В нас є. Ми його для себе (можливо, є ще інші алгоритми), але ми в організації з нашими колегами та колежанками виробили для себе певні такі “секрети”, механізми того, як адвокація ще на національному рівні, тим паче на місцевому, може бути успішною. Перше (як я вже говорила) – ця тема має вас зачіпати також, тобто це не має бути, що сьогодні ви нею займаєтеся, а завтра – ні. Тоді, дійсно, успіху не буде. По-друге, це знайти людей, які разом з вами зможуть відстоювати права або інтереси. По-третє – залучити не тільки експертів і експерток, а й залучати до проблематики широке коло людей. Я маю на увазі і засоби масової інформації, і цільову аудиторію. Тому що, якщо, наприклад, ми, як приклад, захищаємо права людей з інвалідністю, то ми маємо розуміти, що ми маємо людей з інвалідністю залучати до адвокації.
Сергій: До цього процесу, так?
Вікторія: До цього процесу, так. Не можна захищати права будь-якої категорії осіб…
Сергій: Відірвано від них, так?
Вікторія: Так, відірвано від них. Тобто, ніби ми знаємо, як краще має їм бути. Тобто, ми маємо залучати до всіх процесів, до всіх дій, саме тих осіб, на дії яких ви хочете вплинути. Я маю на увазі, своєю адвокацією чиє життя покращити. І найголовніше, як нам здається, чим і відрізняється адвокація між риторикою, обговоренням. Ви даєте певні пропозиції. Ви владі місцевій не тільки говорите, що “тут погано, там погано”, “тут порушуються права, там порушуються права”. Якщо ви, дійсно, хочете, щоб проблематика була вирішена, а не просто критикувати. Тому що є різні цілі. Може бути ціль – показувати владі, що вона “погана” або вона “не права”, а може бути ціль – вирішити певну проблему і вирішити певне питання.
Сергій: Тобто, налаштування на конструктив, так?
Вікторія: Конструктив і пропозиції. Тобто, ми побачили що, якщо приходити до будь-якої влади: національної, місцевої влади з критикою, наприклад, ця ситуація не правильна з вашої точки зору, і при цьому одразу давати певні пропозиції як це питання вирішити, то діалог і взаємодія з місцевою владою (в більшості випадках) піде в іншому руслі, по-іншому будуть спілкуватися. Я думаю, будь-яка людина розуміє, навіть в побутовому житті, коли до неї звертаються з певними претензіями і все – то це викликає, скажімо так, певні негативні емоції. А якщо навіть є певна критика, але при цьому є повага і пропозиції…
Сергій: Поштовх до взаємодії, так?
Вікторія: …то ми всі по-іншому до цього ставимось.
Сергій: Пані Вікторіє, в наших програмах ми дуже багато уваги приділяємо питанням життя, облаштування в нових громадах переселенців, тобто внутрішньо переміщених осіб (офіційною мовою кажучи), і в окремих громадах є така взаємодія влади і переселенців, в інших – менше. І якраз, мені здається, що тут питання адвокації, представництва дуже важливе для того, щоб та місцева влада, зараз ми говоримо, що в нас відбулися в жовтні вибори, в нас “перезавантаження” відбулося місцевого самоврядування, щоб таки чули своїх виборців. Багато з внутрішньо переміщених осіб обрали ці громади для постійного проживання, вже не збираються повертатися після деокупації на попередні місця, декому нікуди повертатися, власне кажучи. Якщо пригадуєте ті приклади, власне кажучи, як у таких успішних представництв інтересів переселенців, де, дійсно, їхні інтереси враховані, і через різні механізми ось ця взаємодія між органами місцевого самоврядування та таким широким колом наших співвітчизників (внутрішньо переміщених осіб) таке відбувається?
Вікторія: В Україні щодо якраз взаємодія влади і громади, так назвемо, і внутрішньо переміщених осіб, та і в принципі просто жителів громади – вона різна. В певних громадах – це більш активна співпраця, влада більше дослухається або комунікує з жителями, певними групами населення, і в тому числі внутрішньо переміщеними особами для того, щоб знати проблеми і для того, щоб їх вирішувати або намагатися їх вирішити. Є громади, де цей процес йде важко або взагалі він відсутній. Якщо дивитися на цей процес взаємодії, причини можуть бути різні. Бувають, дійсно, причини, що сама влада не хоче, тобто до них звертаються, звертаються, звертаються (зараз, наприклад, будемо говорити про внутрішньо переміщених осіб), але на жаль, влада не чує і нічого не робить. І тут можна сказати, що все рівно не потрібно “опускати руки”, все рівно потрібно комунікувати, все рівно демонструвати свою позицію, свої потреби. Ми зі свого прикладу навіть, знову ж таки повертаючись до виборчих прав – ця адвокація тривала п’ять років, це теж треба не забувати.
Сергій: Тривалий час, так?
Вікторія: Тривалий час. Адвокація, зазвичай, якщо це не якісь “екстрені” ситуації, вона триває досить…
Сергій: Але це національний рівень і дуже складне питання, так?
Вікторія: Національний рівень, так. Але це просто для прикладу, що адвокація потребує іноді значного часу: якщо не п’ять років, то це може бути рік-два, щоб люди просто розуміли.
Сергій: Тобто, потрібно тим людям чи групам людей, які займаються процесом адвокації мати таку витримку, запас терпіння, міцності, так?
Вікторія: Налаштовуватись.
Сергій: Що це не “коротка гра”, а гра, можливо, “в довгу”, так?
Вікторія: “Марафон” такий. Але бувають ситуації, ми теж це споглядаємо, коли (тому що я теж не люблю тілько говорити, що “влада погана”), іноді і жителі не такі ж і активні. Іноді, дійсно, влада і не знає, що, наприклад, є певна проблема. Тому що люди живуть, вони, наприклад, причини чому люди не звертаються різні: хтось не вірить, що це допоможе, хтось не знає, тобто причини різні. Але в принципі ось ця проблема низької взаємодії влади і громади має дві сторони: як і небажання, так як люблять казати: “Немає політичної волі у влади місцевої”, так і самі жителі, певна категорія громадян, і в тому числі внутрішньо переміщені особи (ми всі не відрізняємось: переміщена особа, не переміщена) мають певні такі неактивні позиції в громаді. Тому, тут треба розуміти, що будь-яка комунікація – це набагато краще, ніж мовчання, замовчування проблем. І якщо ви бачите, що ви внутрішньо переміщена особа і в вашій громаді вас не чують або не знає влада, то ми рекомендуємо в будь-якому разі (про що ми говорили на початку) всі ці алгоритми розпочати їх і почати комунікувати з владою.
Сергій: Пані Вікторіє, про комунікацію з владою, про успішність комунікації, можливо, наведете приклади, де якраз є така комунікація і представництво інтересів – ми будемо говорити з Вами вже у другій частині нашої сьогоднішньої програми. Нагадаю: ми спілкуємось з менеджеркою громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Вікторією Золотухіною і зустрінемось з вами, шановні слухачі, після невеликої перерви.
Перерва.
Сергій: Отже, наша програма триває. В студії – Сергій Бондарчук. Нагадаю: ми спілкуємось з менеджеркою громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Вікторією Золотухіною, а говоримо ми сьогодні про адвокацію і, зокрема, про місцеву адвокацію. Отже, пані Вікторіє, ми згадували якраз приклади такої адвокації на місцевому рівні, представництва інтересів внутрішньо переміщених осіб. Звичайно, що Ви певні дослідження проводили: порівнювали, де кращі приклади представництва інтересів, де гірші приклади. Завдяки чому саме? Можливо, якимсь ініціативним людям? Хто просуває, власне, інтереси внутрішньо переміщених осіб у тих громадах, де оцей діалог, як кажуть, є постійним і комунікація між місцевим самоврядуванням і громадою внутрішньо переміщених осіб доволі іде продуктивно?
Вікторія: Зазвичай, інтереси внутрішньо переміщених осіб в громадах представляють самі ж внутрішньо переміщені особи.
Сергій: Тобто, вони займаються цією адвокацією, так?
Вікторія: Вони займаються, так. В більшості, 99% – це, дійсно, люди, які самі є внутрішньо переміщеними особами. І більше того, скажу: з тими людьми, з якими я вже знайома, які активні, які навіть мають вже свої громадські організації через певний час, хоча починали просто, як активна особа, яка хоче змін і йде до влади розмовляти про ці зміни. При цьому, до переміщення, взагалі ніякого стосунку до громадської діяльності, до соціальних проектів, адвокації – взагалі не мали ніякого стосунку.
Сергій: Жили абсолютно іншим професійним життям, так?
Вікторія: Так, і взагалі навіть про це не думали, але життя має певні виклики, і коли вони переїхали до нових громад, почали облаштовувати своє життя, вони зрозуміли, що є певні проблеми, певна несправедливість, особливо це стосується і житла, і певних соціальних гарантій, і дітей, які також мають мати певні субвенції, послуги від держави, від місцевої влади. Коли ці дорослі люди – внутрішньо переміщені особи зрозуміли, то певні з них почали діяти, почали місцевій владі казати, що “ми тут, не думайте, до вас у громаду також приїхала певна кількість осіб”. Тут треба розуміти, що є громади, де чисельність значна, є громади, де не так багато людей, але це зовсім не означає, що в тих громадах, де, наприклад, навіть живе 10 внутрішньо переміщених осіб…
Сергій: То не треба помічати їхні потреби, так?
Вікторія: Так, так. Тобто тут, ми за те, що навіть одна людина, яка, наприклад є внутрішньо переміщеною особою в певній громаді має почувати себе комфортно і повноцінним жителем цієї громади.
Сергій: Пані Вікторіє, от знаєте, є в нас, в багатьох українців така риса ментальна, коли проблеми ми знаємо, але хочемо, щоб хтось цим зайнявся, хтось вирішив за нас, так? А буває якраз через те, що немає такого лідера, тієї людини, яка, власне, займалась адвокацією (про що ми сьогодні говоримо) – і проблеми не вирішуються, на жаль. Як оцю інерцію подолати в собі? Можливо, це порада якраз тим людям, які потенційно могли б займатися адвокацією?
Вікторія: Можливо, я б тоді порадила. Чому може бути ця інерція? Тому що люди не знають як може бути. Я тоді пораджу, навіть зайти до нас на сайт “ГРУПИ ВПЛИВУ”: в нас там є матеріали успішних адвокаційних кампаній місцевого рівня. Якраз, можна перейти до цього прикладу, що дійсно, в минулому році в нас був цілий великий проект з представниками і предстаницями внутрішньо переміщених осіб, де ми їм допомагали, тобто вони були, скажімо так, лідерами і вони це все робили, а ми просто експертно допомагали їм впроваджувати проекти, спілкуватися з місцевою владою, назвемо це так.
Сергій: Тобто, такий інструктаж з адвокації, можна так сказати, так?
Вікторія: Так, так. Підготовка документів певних. Тому що, як я на початку сказала, що має бути велике бажання, але при цьому потрібно підвищувати свої знання в певних галузях. Тому що, якщо ми говоримо про житлові потреби: потрібно зрозуміти, які є програми, що в державі відбувається, де місцева влада може взяти в яких програмах участь. Тобто, пропонувати. Для того, щоб владі щось пропонувати…
Сергій: Щоб механізм цей показати, що можна іншим шляхом, так?
Вікторія: Так, треба щось вивчити. Якщо повернутися до того, чи потрібно займатися, чи ні: якщо у вас є таке бажання, але просто ви сумніваєтесь, не знаєте, є певні страхи…
Сергій: Брак знань певних, так?
Вікторія: Певний брак знань. Я вам пропоную, я ж кажу, прочитати наші брошури: там, де люди розповідають як вони розпочинали, як вони пішли перший раз до влади, як їх проекти почали реалізовувати, адвокація почала діяти. Мені здається, що такі приклади (можу навести приклад наших колег і колежанок з Кривого Рогу – Лариса Сидоренко – це просто людина з такою активною позицією в житті: вона є внутрішньо переміщеною особою, вона в місті займається захистом і дітей внутрішньо переміщених осіб, і зараз в них дії просто чудесна програма для діток, які постраждали внаслідок зброєного конфлікту і військових дій: там і грошові є компенсації, і соціальні певні гарантії.
Сергій: Тобто, внаслідок такої адвокаційної діяльності місцева влада взяла ці програми, і вони закладені в бюджет міста, так?
Вікторія: Так. Тобто, вона вже діє. Ця програма діє не тільки от зараз, вона вже діє (це було минулого року, вони її прийняли в кінці 2019 року, мені здається). Тобто, з 2019 року ця програма діяла, ці кошти були внесені в бюджет і діти, дійсно, отримували підтримку. І це все зробила (звісно, зі своїми колегами, такими ж внутрішньо переміщеними особами) організація, група людей, які зрозуміли, що в місті досить багато дітей, вони потребують підтримки, чому ні. І вони почали це владі говорити. І тут я також скажу про інструменти певної взаємодії. Це можуть бути і особисті прийоми, це можуть бути звернення, можна і писати, і телефонувати – звернення також діють, це можуть бути певні публічні заходи, коли ви влаштовуєте певні пресконференції, ви спілкуєтесь з журналістами, ви створюєте певні “круглі столи”, наприклад, запрошуєте різних людей, і владу у томі числі для того, щоб поспілкуватися в такому, більш публічному просторі на певні проблеми в своєму місті. Це можуть бути також інструменти локальної демократії – це також чудові знову ж таки інструменти, які можна використовувати в адвокації. Я маю на увазі електронні петиції, бюджет участі, місцеві ініціативи, громадські ради (про які, мені здається, ми також вже говорили у минулих програмах). Як внутрішньо переміщені особи створюють громадські ради при міському голові або при виконкомі. І якраз, це орган, який рекомендує владі, що робити, показує проблеми певної групи осіб. Я закликаю внутрішньо переміщених осіб ініціювати створення таких громадських рад.
Сергій: Наскільки цей досвід зараз вже поширений в Україні? Ми ж говоримо про громадські ради, якраз з питань внутрішньо переміщених осіб, правильно?
Вікторія: Так, так. Вони, скажімо так, набувають популярності. В Запоріжжі є така громадська рада, і я знаю, що є декілька саме на Сході України.
Сергій: На Донеччині безпосередньо, так?
Вікторія: На Донеччині, Харківська область. Ми говоримо не тільки про обласні центри. Це можуть бути менші міста, менші громади.
Сергій: Але якщо говорити про Донецьку область, то зрозуміло, що найбільше місто – Донецьк зараз перебуває в окупації, але всі інші міста, так би мовити, прийняли значну кількість якраз внутрішньо переміщених осіб. Тобто, їх найбільше якраз на контрольованій частині Донеччини, так?
Вікторія: Так.
Сергій: І, зрозуміло, що, ці люди повинні, так би мовити, виражати свою позицію, щоб місцева влада нова чи оновлена їх почула.
Вікторія: Так, я більше того скажу, що в принципі військово-цивільні адміністрації, скажімо так, такий формат громади, він також дає можливість створювати ці громадські ради. Тому що, якщо подивитися на нормативно-правові акти, на закони, скажімо так, то там немає обмежень щодо використання інструментів локальної демократії. Тобто, навіть в військово-цивільних адміністраціях люди можуть ініціювати створення і громадських рад, і загальних зборів.
Сергій: Можливо, якраз там вони ще більше необхідні, правильно?
Вікторія: Так, так.
Сергій: Тому що там немає прямого представництва депутатів, які спілкується з виборцями, так?
Вікторія: Так. Тому я закликаю звертатися до керівництва військово-цивільних адміністрацій жителів цих військово-цивільних адміністрацій. Я маю на увазі громад…
Сергій: Територій, так?
Вікторія: Територій. Внутрішньо переміщених осіб з тим, щоб створювати такі консультаційно-дорадчі органи. Тобто, навіть в назві…
Сергій: Допомагати владі вирішувати питання, так?
Вікторія: Консультувати керівництво, так. Дійсно, тут питання вже “захочуть, не захочуть”. Але в цьому і полягає адвокація, щоб показати ці переваги вашого рішення, ваших рекомендацій, які ж влада отримає переваги, якщо вона, скажімо так, піде за тією ініціативою, яку ви пропонуєте. Тобто, дійсно, це системна робота, але історії успіху є. Я знову ж таки закликаю зайти до нас на сайт, інших громадських організацій, які ви знаєте, які також опікуються внутрішньо переміщеними особами. В кожній з цих організацій є свої успішні історії, і саме такі успішні історії, вони надихають на те, що зміни можливі, і зміни можливі саме через активну позицію, саме через системну роботу, можна сказати. Як я говорила, треба розуміти, це теж забирає час і сили, треба знаходити ресурси. Я маю на увазі не тільки фінансові, матеріальні.
Сергій: Час – це теж є ресурс, так?
Вікторія: Так. І люди – це також ресурс. Треба розуміти, як я говорила, що адвокація – це довготривалий процес, зазвичай, в більшій мірі, що на це потрібні часові ресурси, людські ресурси, іноді фінансові ресурси (якщо ми говоримо, що ви хочете виготовити якісь матеріали інформаційні, брошури, і розповсюдити їх). Але при цьому можна завжди шукати партнерів, які допоможуть. І наразі я можу сказати, що якраз наша організація запустила оголошення, новий проект, “нове життя” адвокаційним кампаніям місцевого рівня захисту прав людей з інвалідністю. В нас же був досвід захисту прав внутрішньо переміщених осіб – і він є досить успішним. Ми були у вас в програмі, розповідали про наших колег і колежанок. Наразі ми оголосили прийом заявок на участь у наших тренінгах, якраз з адвокації і комунікації. І потім – реалізація адвокаційних кампаній місцевого рівня на захист…
Сергій: Якраз місцевого рівня, так?
Вікторія: Місцевого рівня, так. І тут я розумію, що Вашій аудиторії більш цікаві внутрішньо переміщені особи, але не забуваємо, що іноді, можливо звучить так, іноді і внутрішньо переміщена особа може бути особою з інвалідністю, тобто ми іноді бачимо перетинання таких сфер. Іноді внутрішньо переміщені особи займаються і питаннями безпосереднього переміщення, і питань людей з інвалідністю, і дітей – всі ці історії…
Сергій: Тісно переплетені, так?
Вікторія: Так, тісно переплетені.
Сергій: От Ви згадали за, власне, адвокацією, яка буде проходити, я так розумію в масштабах всієї країни, але якраз на місцевомі рівні. Ви якимись часовими рамками обмежуєте цю діяльність? Що є кінцевою метою якраз цих масштабних заходів на місцевому рівні, які мають завершитися, власне кажучи, певними рішеннями місцевої влади на користь людей з інвалідністю, так?
Вікторія: Так, дійсно, ми в ідеалі для себе ставимо мету – до нас прийшли у майбутньому наші партнери, партнерки, сказали: “Є ось така проблематика..”, ми, умовно, в рамках проекту, разом з ними, допомагаючи їм – маємо в кінці вирішену проблему або вирішену ситуацію. І на цьому все добре. Ми розуміємо, що це може не статися так швидко (про що я говорила), тому для нас важливо як і довести до кінця певні процеси – позитивне рішення для людей з інвалідністю. Але при цьому ми розуміємо і цінність навчання, тому що (я говорила ще на початку) ми всі, хто до нас приєднається, ми будемо проводити навчання. І для нас це вже успіх, тому що певна кількість людей отримає нові знання, навички для того, щоб в майбутньому ралізовувати…
Сергій: В інших адвокаційних кампаніях ці знання знадобляться.
Вікторія: Так. Плюс, ми розпочнемо певні процеси. Тобто, наприклад, людина пройде навчання і скаже: “Нас хвилює, що в громаді немає пандусів (ну я зараз так примітивно, це така найпопулярніша проблема), що там інфраструктура в місті погана або вона взагалі відсутня для людей з інвалідністю, ми хочемо займатися цим питанням”. Ми розуміємо, що (я думаю всі розуміть), що в громаді за навіть рік зробити всі інфраструктурні проекти просто неможливо. Для цього потрібен час. Ми розуміємо, що разом з цими людьми в певній громаді ми ініціюємо підняття цього питання, ми ініціюємо розгляд певних питань, ми ініціюємо, наприклад, затвердження певних нормативно-правових актів, які потім, в майбутньому, будуть базою для того, щоб влада щось робила і змінювала в інфраструктурі. Ну і, дійсно, досвід, який отримують учасники і учасниці для того, щоб навіть потім без нас, або з нами (там вже як життя складеться) могли далі проводити адвокацію у своїх громадах.
Сергій: Менше хвилини лишається в нас в ефірі в цій програмі. Скажіть, от з Вашого досвіду, адвокацією хто займається? Які вікові категорії? Чи це молоді люди енергійні, чи це вже люди більш досвідчені?
Вікторія: В моєму колі – це різні категорії громадян: це і молоді активні і, дійсно, люди старшого віку, які активні, які розуміють, що відбувається. Насправді, тут потрібно, щоб (як я казала на початку) було якомога більше людей. Тому що певний вік знає проблематики певного віку. Молоді люди відстоюють інтереси молодих людей. Тобто, адвокацією можуть займатися всі.
Сергій: Але синергія цього досвіду різних категорій якраз може принести той оптимальний результат за коротші терміни, так?
Вікторія: Так.
Сергій: Дякую Вам, пані Вікторія, за те, що завітали до нас в програму сьогодні. Нагадаю: ми спілкувались з менеджеркою громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Вікторією Золотухіною, говорили про адвокації на місцевому рівні. В студії працював Сергій Бондарчук, за режисерським пультом – Яна Гайжутіс. Залишайтесь з нами і надалі!
