Марія Красненко про Національну молодіжну стратегію до 2030 року і не тільки
Сергій: В студії — Сергій Бондарчук, за режисерським пультом — Олена Неунилова. Вітаємо всіх, хто в цій порі разом з нами! Сьогодні, коли минуло 7 років після початку російської агресії, і коли на контрольовану територію з окупованих територій на Донеччині та Луганщині переїхали сотні тисяч українських родин — уже підросло нове покоління серед вимушених переселенців. Тож, саме про молодь із числа внутрішньо переміщених осіб будемо говорити в цій програмі. Як живеться молодим людям із числа внутрішньо переміщених осіб у нових громадах? Як інтегруються молоді люди в нове середовище? З якими проблемами стикаються і як їх розв’язують? Чи мають досвід комунікації з місцевою владою? Наскільки є залученими до вирішення соціально-економічних питань у межах приймаючих громад? До обговорення цієї теми ми запросили до нашої студії юристку Громадського холдингу «ГРУПА ВПЛИВУ» Марію Красненко. Пані Маріє, вітаємо Вас!
Марія: Вітаю!
Сергій: Отже, молоде покоління серед переселенців (великої кількості переселенців) і саме молоді люди серед переселенців, чим їхнє життя відрізняється, по-перше, з одного боку, від своїх батьків, старшого покоління, з іншого боку, чи вирізняють ці молоді люди, переселенці, яких, можливо, зовсім ще дітьми «вирвали» з тих міст і сіл, які зараз, на жаль, знаходяться в окупації. От вони приїхали в нові громади й підросли, і якимось чином «влилися» в нове життя. Якщо проаналізувати, очевидно, Ви вивчали, власне, це питання й що Ви можете сказати про особливості життя молодих людей (переселенців) у нових громадах?
Марія: По-перше, мені здається, потрібно розуміти, що будь-яке нове покоління незалежно від того, про які періоди історії ми говоримо, — відрізняється. І це абсолютно нормально. Це потрібно сприймати як нормальну річ: не засуджувати, не дискутувати, а приймати, намагатися знайти точки дотику й розуміти, що це процеси.
Сергій: Об’єктивні?
Марія: Абсолютно вірно. Які в цілому відбуваються, і в більшості випадків вони якраз виступають «драйвом» змін, «драйвом» економічних, політичних, культурних змін. Ми повинні визнавати той факт, що саме молодь, будучи «зарядженою», бажаючи щось довести, щось змінити, дуже часто виступає ось цим «драйвом» і інколи таким «вогнем запалювати».
Сергій: Ми вже не кажемо про технологічні зміни, там, де взагалі, очевидно, якби не енергія молоді й бажання освоювати нові технології, то взагалі важко було б жити.
Марія: Абсолютно вірно. І, насправді, щодо внутрішньо переміщених осіб, молоді, яка є внутрішньо переміщеними особами – це абсолютно накладається і сказане мною про «запал» і далі фіксується серкд внутрішньо переміщених осіб уже в нових громадах.
Сергій: Як Ви вважаєте, молодим людям у нових громадах, порівняно з батьками, їм легше чи важче? З одного боку, знаєте, усе ж таки десь лишились друзі, звичне середовище, а тут — «вирвали» й переїхали поза їхньої, так би мовити, волею, бо так склалися обставини: батьки прийняли рішення не залишатися в окупації і виїхати на контрольовану територію.
Марія: По-перше, потрібно розуміти, що молодь — це достатньо вагомий відрізок віку. Згідно законодавства України, то молоддю є особа до 35 років. Тому, мені здається, у контексті відповіді також потрібно розуміти, що…
Сергій: Про яку молодь йдеться, так?
Марія: Так. Насправді, треба трішки варіювати й розмежовувати. Тому що одна справа — говорити про людей, які виїхали свідомими у 28-річному віці (їм 35 років — гранична межа молоді), і ті, які виїхали, умовно, в 10 років, в 11 років навчаючись ще в навчальних закладах — і тепер вони досягають повноліття. Тому їхня інтеграція і їхнє включення в життя в нових громадах проходило по-іншому і виклики були різними. Проте, не можна всіх підводити (моє переконання) під одну межу, тому що в контексті збройного конфлікту, у контексті переміщення, ряд людей (достатньо вагомий) стикалися з тими обставинами, з якими, я сподіваюся, жодна інша людина не зіткнеться. І в результаті чого, вони могли отримати як фізичні, так і психологічні травми, що насправді може мати вагомий вплив на їхнє подальше життя й потребуватиме дуже вагомого і тривалого пропрацювання. Тому говорити, що для 18-річних усе проходило дуже добре, а для 25-річних проходило інакше — ні, не можна. Проте, потрібно знову ж таки розуміти, що виклики для людини в 10 років, в 15 років і виклики у 28 років при переміщенні також є різними. Тому що 28-річна молодь на момент внутрішнього переміщення була занепокоєна і виїздом, і пошуком житла, і пошуком роботи. Фактаж того, що стосувалося дітей — неважливо (10- 15-річних), він більше покладався на їхніх батьків, рідних, і для них це було більш психологічною травмою (умови проживання тощо). Тому проблеми були у всіх. І насправді залишаються і надалі.
Сергій: Якщо говорити про молодше покоління, очевидно, Ви сказали, що була інша проблематика, і питання стояло (коли переїхали в нові громади) про пошук навчальних закладів: де вчитися, вибір майбутньої професії і вступ до навчальних закладів по закінченню середньої школи. Подальший розвиток себе, формування особистості, а молоді люди, які вже після здобуття професії виїжджали, то зрозуміло, що тут — пошук роботи в тих громадах, де вони зупинилися, які вони обрали. Очевидно, не завжди можна було знайти ту роботу…
Марія: За тим напрямком, у якому раніше працювали.
Сергій: Так, так, так. Тому це проблема така серйозна і, напевно, що 7 років пройшло з моменту початку агресії: хтось раніше виїхав, хтось пізніше, але одномометно її вирішити неможливо. Я не готовий навіть гіпотезу висловити, наскільки люди змогли повноцінно знайти ту роботу, яка б їх влаштовувала і для реалізації, і, власне, для того заробітку, який би вони хотіли отримувати. Але якщо говорити про спілкування (у новому середовищі), про пошук, скажімо, нового комфортного життя, нових друзів, того середовища, яке має бути навколо людини, тому що, як каже наша наука: «Людина — істота соціальна». На Ваш погляд, наскільки молодим людям вдалося реалізувати елемент свого життя, комунікації зі своїми ровесниками?
Марія: Мені здається, повною мірою сказати, що на 100 % все вдалося — я б не наважилася. У контексті того, що ми обговорюємо, потрібно розуміти, що ці виклики (мається на увазі з виїздом, з пошуком роботи, навчальних закладів) і надалі тривають, хоча, звісно, масштаб переміщення значно менший. Проте, перше, тут не потрібно забувати, що є частка дітей, молоді, яка зараз приймає рішення про вступ і виїзд на підконтрольну територію України для навчання вже в закладах на території підконтрольної України. Також існують діти, молодь внутрішньо переміщених осіб, які змінюють у цей же момент, можливо, регіон свого проживання, область чи обирають інший навчальний заклад. Тому, повною мірою сказати, що держава зробила все для того, аби відбувся дуже легко процес такого «включення», умовно, у нормальне життя, яке охоплює такі важливі фази як виїзд, працевлаштування, пошук роботи — я б не сказала. До речі, ось цю «екосистему» (ми можемо умовно назвати це ось так)… На цих вихідних ( я, власне, Вам говорила перед початком програми) я повернулася якраз із Маріуполя, де ми спілкувалися в контексті адвокаційних кампаній із молоддю Донецької області ( молодь із Покровська, Слов’янська, Маріуполя — тобто ті, які дійсно є переселенцями, і представники місцеві, активісти та активістки, які проживають у Донецькій області). Так от, їх усіх якраз цікавить у контексті змін на території області, у якій вони проживають наявність ось цієї «екосистеми», яка включає можливість прийняття рішення особою виїзду або переміщення всередині області, можливість знаходження оптимального навчального закладу, де вони будуть навчатися, і що найважливіше — вони для себе розглядають навчальний заклад у прямій зв’язці з роботодавцем.
Сергій: Що буде далі після завершення, так?
Марія: Абсолютно вірно. Їх просто не стільки цікавить престижність навчального закладу, скільки там викладачів, студентів – їх напряму цікавить ось ця зв’язка: «А що після завершення? Що мені пропонує навчальний заклад? Чи він співпрацює з роботодавцями? Чи я можу вже під час свого навчання працювати? Чи є в мене подальші перспективи? Чи вони будуть надалі працювати в області?» І найцікавіше — дуже багато молодих людей (я говорю якраз про тих, з якими я на вихідних безпосередньо комунікувала) бажають залишитись в області. Вони люблять міста, де вони проживають, вони бачать їх перспективи розвитку. Вони думають, дійсно, достатньо стратегічно. Мені здається, навіть наші батьки у своєму віці (це викликано різними обставинами) не думали так стратегічно, як наразі я зустрічаю молодь, яка використовує ось такі підходи. Тому, повертаючись та говорячи про те, що ми планували, то, власне, молодь у Донецькій області буде піднімати тему наявності цієї «екосистеми», наявності єдиної платформи, органу, до якого можна буде звернутися й комплексно отримати підтримку. Знов ж таки, повторюсь: «Як мені виїхати з окупованої території Донецька, Макіївки чи Горлівки? Де мені далі заселитись? Чи можу я піти на роботу й що буде далі?» — і це, дійсно, дуже класно. Тому що вони мислять, дійсно, достатньо глобально. Мені здається, навіть мислять у певній мірі ширше, ніж безпосередньо органи державної влади й керівництво на національному або обласному рівні. Ось цей от потенціал, знову ж таки, потрібно використовувати.
Сергій: То вони можуть підказати ті напрямки застосування таких нових технічних можливостей для того, щоб більш ефективно працювати з цим сегментом співвітчизників, наших громадян, мешканців певної території, певної об’єднаної територіальної громади. Дійсно, цікаву тему Ви порушили, що фактично, коли сказали про платформу певну, де б такі речі були чітко прописані як алгоритми дій, щоби не довелося молодим людям, які сьогодні ще проживають на окупованій території «винаходити велосипед» і «стукати в непотрібні двері», адже мережа Інтернет дає можливість із будь-якої точки земної кулі зайти на певний ресурс і побачити те, що цікавить, знайти ті відповіді на питання яких хвилюють. Цікаві речі Ви сказали про те, як молодь сьогодні мислить, наскільки вона далекоглядна. Вас це не здивувало, доречі?
Марія: Знаєте, я їдучи була готова до цього, тому що мені здається, я себе також можу віднести ще до цього покоління молоді, хоча досвід накладає своє нашарування — і чим довше ти працюєш у тій, чи іншій сфері, тим спокійніше ти приймаєш ті чи інші речі. Тому я очікувала, що будуть, дійсно, такі класні ідеї і їхнє таке вагоме й широке бачення. І це тільки підтвердилось. Дійсно, у контексті того, що ми зараз обговорюємо цієї «екосистеми» як ідеї. Найцікавіше, що молодь ще розглядає не просто зі сторони вигоди для себе, а й розглядає це зі сторони плюсів для органів державної влади, і в цілому інвестиційного поля. Тому що, коли ми обговорювали якраз плюси наявності такої платформи, чи то органу, який об’єднає всю інформацію — вони відразу говорили: «…що це дуже спростить роботу державних органів. Центри зайнятості, які працюють, налагодять роботу з бізнесом, з навчальними закладами, навчальні заклади будуть мати платформу, залучать більше студентів…»
Сергій: Інтегровану таку систему, так?
Марія: Абсолютно вірно. Й особливо потім торкнулися питання житла — «Так от житло також підтягнеться, інвестиції зайдуть, будуть бачити скільки в Донецькій області залишилось людей, які залишаться працювати». Знову ж таки, потенційно ми розуміємо, що людина стає на такий шлях навчального закладу з певною підтримкою потім роботодавця, вона все-таки планує, переважна кількість буде планувати далі залишатися. Дійсно, вони вже говорили в такому контексті: «Це ж класно для інвестицій у житло, більше коштів — більше залучення.»
Сергій: Бачили різни сторони охоплення, так би мовити, тих ідей своїх, якби вони були реалізовані?
Марія: Абсолютно.
Сергій: Пані Маріє, влада сьогодні на місцях: як на Ваш погляд, ми говоримо, що молодь обирає професію, буде вчитися, а тут молодь фактично виступає сама вчителем, дає майстер-класи, виробляє підходи як можна покращити ті чи інші сегменти управління на місцевому рівні — і, власне, це ж для громади добре, і для влади спрощує їхню роботу, комунікація відповідно вибудовується, немає розриву між запитами населення й можливостями влади, і є розуміння, коли влада каже: «Ми б хотіли, оце ми можемо зробити, на це в нас немає ресурсів, але є певні перспективи». Влада, на Ваш погляд, сьогодні, чи готова до безпосереднього діалогу, і в яких формах вона готова комунікувати з молодим поколінням українців, які переїхали в нові громади з окупованих територій?
Марія: Я скажу так: мені здається, у певній мірі влада потрошку «підтягується» до такого запалу. Чому? я зараз поясню. Перше — на території Донецької області… (я зараз розповім приклад Донецька, проте насправді мені здається, залежно від області можемо мати спільну картинку), зокрема, у Донецькій області влада комунікує з молоддю через ті ж самі молодіжні ради, до складу яких входять також і внутрішньо переміщені особи. Тобто, молодь може транслювати свої ідеї якраз у культурній, освітній сфері через ту ж саму молодіжну раду при керівникові військово-цивільної адміністрації області й досягати тих чи інших цілей. Я думаю, ми також ще проговоримо про їхні ідеї, тому що це дуже цікавий такий «шмат» теми й залученості їх до процесу, який ми піднімемо. І друге — молодь усе більше сама входить до цієї влади. Тому що на цьому ж заході, де я була й де ми комунікували з молоддю, одним із молодих людей, який брав участь був вже чинний депутат Маріупольської міської ради, який ситемно проводить роботу (це така самоосвіта, адже участь у будь-якому заході — це, у більшості випадках, не плюс до твоєї кар’єри, бо це забирає час, ресурси, але це завжди розглядається з питання саморозвитку). Плюс: він, відповідно, таким чином комунікує із самою молоддю й долучається до процесів – він бачить їхні думки.
Сергій: Кому ж, як не молодому депутату якраз із молоддю комунікувати, щоб оцей «місток» вибудувати?
Марія: Абсолютно вірно. Тому, певні кроки робляться. Звісно, не в повному обсязі (в тому обсязі, у якому б хотілося), тому що ми повинні розуміти, що структура органів державної влади, органів місцевого самоврядування достатньо тяжка…
Сергій: Консервативна, часом архаїчна, так?
Марія: Абсолютно вірно. Проте, зміни поступово будуть. Якраз ось ця молодь, яка тим чи іншим чином комунікує з владою, тому що, наприклад, участь у молодіжній раді — це вже комунікація із місцевою владою або своє депутатство це також пряма участь. Тому, потрошку, але молодь дуже активно долучається й буде транслювати свої позиції, мені здається, свої задачі, своє бачення через різні інструменти. І це викликає захват.
Сергій: Тобто, можемо сказати, що те, що Ви бачили саме в Маріуполі (співпраця, як вона вибудовується), то це є в принципі позитивний приклад, так?
Марія: Так, звісно. Тому що люди, по-перше, є активні. Звісно, ми повинні знову ж таки розуміти, що ми бачили й бачимо активну молодь. Є пасивна молодь, яку теж потрібно якимось чином долучати. Це також виклик.
Сергій: “Розворушити”, так би мовити, щоб у свідомості відбулися зміни, що за твоєї участі якась справа може піти набагато швидше й набагато краще, ніж коли ти відсторонений від тих подій, які відбувається навколо, у твоїй громаді, у твоєму дворі, мікрорайоні й так далі. Усе ж таки, так складається, що активна є меншість, а пасивна — більшість. Але активна меншість є рушійною силою всіх процесів, так завжди було.
Марія: І буде.
Сергій: Напевно, так і буде. Але питання в тому, що більшість, яка взагалі не цікавиться, але вона має бути обізнана з усім, правильно? Якимось чином впливати, щоб це був усвідомлений вибір, щоб люди за допомогою різних механізмів комунікували з місцевою владою, підказували, впливали на ті рішення, ініціативи проявляли місцеві – і їх потім реалізовували. Але про всі ці речі та багато іншого ми вже з пані Марією Красненко будемо говорити в другій частині цієї програми. Тож, запрошую залишатись із нами й надалі. Зустрінемось після невеликої перерви.
Перерва.
Сергій: Отже, наша програма триває. Нагадаю: сьогодні ми спілкуємось з юристкою Громадського холдингу «ГРУПА ВПЛИВУ» Марією Красненко, говоримо про молодь із числа внутрішньо переміщених осіб, про життя молоді в нових громадах. Говоримо якраз на прикладі Донеччини (контрольованої території), згадували Маріуполь, згадували захід, де пані Марія брала участь. Зараз я пропоную поговорити, розпочати цю частину нашої програми з національної молодіжної Стратегії до 2030 року (відповідний документ було два тижні тому підписано Президентом України). Якраз у ключі нашої розмови стосовно молодих людей – переселенців, молодих людей, які згідно цієї Стратегії мають самі розвиватись і розвивати громади, давати їм новий поштовх. З огляду нашої сьогоднішньої теми, наскільки цікавий цей документ і що саме стосується аудиторії молодих людей із числа внутрішньо переміщених осіб (що якраз дуже важливо, адже до 2030 року маємо майже на 8 років довгостроковий документ), і тим більше це — Стратегія, має бути такий всеохоплюючий план. Що ж він передбачає саме для молодих людей переселенців?
Марія: Дійсно, 12 березня Президент України підписав Національну молодіжну стратегію. І вірно, що до 2030 року, такий, мені здається, довгостроковий документ. Що важливо, він дійсно містить ряд пріоритетних напрямків, які стосуються якраз категорії людей, про яких ми говоримо. Зокрема, першим є пріоритет, який називається – реінтеграція молоді, яка проживає на тимчасово окупованих територіях та з числа внутрішньо переміщених осіб до культурного, інформаційного та освітнього простору України, тобто, ми розуміємо, що ці напрямки вже мають бути пріоритетом. Далі пріоритетними є запровадження ефективних соціально-гуманітарних механізмів інтеграції до соціального, громадського та економічного життя молоді, зокрема, яка проживає на тимчасово окупованих територіях України. І, звісно, залучення молоді з числа зазначених категорій громадян до активного суспільного життя в Україні. Тому, мені здається, якраз Стратегія фактично охопила всі основні напрямки, тому що мова йде і про культурний, інформаційний, освітній та про соціальний, громадський і економічний. Фактично всі напрямки, окрім політичного (хоча можна прив’язати до громадського) були охопленими. Що не менш важливо, дана Стратегія, як і будь-який документ, визначає свої індикатори, свої результати. І якраз у контексті напрямків про які ми говорили, індикатором визначається підвищення рівня інтеграції молоді (знову ж таки з числа осіб, які проживають на окупованих територіях або є переселенцями) до того ж культурного, соціального простору України. Тому, дійсно, наша Стратегія розвитку молоді до 2030 року, як ми вже говорили, ставить собі конкретну мету, і що не менш важливо: вона стосується як переселенців, так і жителів, молоді, яка проживає на тимчасово окупованих територіях. У контексті молоді скажу, що на виконання цього Указу далі мають бути розроблені відповідні нормативно-правові акти, у тому числі на обласному рівні, тобто вже будуть розроблені місцеві цільові програми. Вони мають бути вже більш обмежені в часі, цільові програми будуть розроблятись до 2025 року. Проте, 2021–2025 рік — це також довгостроковий відрізок часу, тобто фактично розробка буде розбита на два етапи. І можемо сказати про те, що на обласному рівні, тієї ж Донецької, Луганської чи Київської області має розроблятись молодіжна політика, яка включатиме й питання переселенців, і жителів тимчасово окупованих територій. І тому я тут закликаю молодь, яка в тому числі є переселенцями, працює в молодіжних радах або інших консультативно-дорадчих органах, є представниками депутатських корпусів, (тому що ми знову ж таки повертаємось до того, що молодь — це широке визначення, і це охоплює людей до 35-річного віку) долучатись вже на обласному рівні до розробки місцевих програм, де можна прописувати конкретні заходи в конкретних сферах, якраз мати можливість у наступні роки бути активним, робити активні заходи (повторюсь) у різних сферах. Тому що від культури до громадської залученості — це дуже вагомий спектр, проте, якраз у контексті того, що ми обговорювали в першій частині, це ті речі, які дадуть змогу повною мірою інтегруватися до життя в приймаючих громадах і налагодити максимальний зв’язок з іншими жителями.
Сергій: Пані Маріє, з Вашого досвіду спілкування на Донеччині з молодими людьми, вони потребують якогось об’єднання (саме молоді люди – переселенці) у якісь громадські структури, певні, формальні? Хоча, зрозуміло, коли йдеться про громадські організації, це ж не щось закам’яніле, людина є в громадській організації, завтра в іншу пішла чи створила свою. Чи вони об’єднуються не за цим принципом? Чи взагалі виявляють бажання до того, щоб була якась така певна структура, яка б із них складалася, виражала їхні спільні інтереси й намагалася комунікувати з представниками влади?
Марія: Знаєте, ситуація різна. Тому що, знов ж таки, ми повинні розуміти, що політичний простір у кожному із міст (неважливо, чи то Донецької області чи іншої області міста України) різниться. Молодь якраз обирає шлях об’єднатися між собою тими, хто є внутрішньо переміщеними особами і створити раду ВПО, наприклад. Як йшов розвиток подій у тому ж місті Запоріжжя, де створено раду внутрішньо переміщених осіб при міському голові, і вони транслювали і транслюють свої позиції, безпосередньо переселенців, безпосередньо міському голові. Інколи йдуть іншим шляхом: у тій же Донецькій області чоловіки, жінки, молодь, яка є внутрішньо переміщеними особами в тому числі входять у молодіжну раду (раніше згадану вже) при керівникові обласної військово-цивільної адміністрації. Вони таким чином працюють через єдиний орган, де просто включені в процес на обласному рівні й піднімають уже теми, які стосуються безпосередньо їхнього життя й турбують їх. Говорити, що одна модель або інша модель є кращою — ні, потрібно пробувати різні. Проте, (моє переконання) у будь-якому випадку молодь із числа переселенців має співпрацювати з місцевим населенням, з місцевими активістами, аби бути включеним у такий процес у цілому на місцевому рівні, а не перебувати в певній ізоляції і виключно звертати увагу на свої питання. Тому що це не працює, це не дієво. І насправді інтеграція (в тому числі) полягає в тому, аби люди були включені або в загальнонаціональний, або в загальномісцевий контекст і робили дії, виходячи з цього. Насправді так і відбувається в більшості з громад, залучення переселенців саме по собі відбувається таким чином, що вони виступають активістами в різних сферах, не обов’язково в тих, у яких вони виступають із «відміткою» внутрішньо переміщеної особи.
Сергій: Пані Маріє, сьогодні ми бачимо як у світі, в Європі відбуваються процеси старіння населення, старіння нації. Йде така глобальна конкуренція за «свіжу кров», за уми. Різні країни виробляють різні підходи до того, щоб якраз долучити освічених, енергійних, молодих людей з інших країн, тому що розуміють, щоб зберегти темпи розвитку власних економік потрібно якраз цих молодих людей долучати. На Ваш погляд, наскільки сьогодні на рівні місцевої влади в Україні є розуміння того, що якраз молодим людям потрібно давати максимальний простір для того, щоб вони не шукали цей простір за межами країни: у тій же Польщі, Німеччині, у багатьох інших країнах, які мають більше ресурсів, мають більш продуману політику. Раніше схопилися, як кажуть, за ці проблеми, щоб їх вирішити. Ми розуміємо, що ті території, які сьогодні в окупації, вони так чи інакше, якщо ситуація й далі буде тривати — їх чекає занепад, що ми бачимо на прикладі інших країн: як це відбувається в окупованій Абхазії, в окупованому Придністров’ї. Молодь, яка має цю динаміку переміщення, вона звідти виїжджає й інтегрується вже на контрольовану територію своєї країни або за кордон. Для того, щоби молодь не виїжджала за кордон, а все-таки прагнула залишатися у своїй країні, розвивати країну, розвивати території, де вона живе. На ваш погляд, чого сьогодні не вистачає? Що Ви почули, побачили серед молоді? Які настрої в цьому контексті?
Марія: Знаєте, я скажу навіть більше: мені здається, у контексті питання, яке ви озвучили, дуже важливо підтвердити спершу статистичну інформацію. Я, якраз їдучи на ефір, відкривала ці дані, аби раптом що, їх озвучити. Якраз ці дані будуть доречними. Вони стосуються статистичних даних щодо кількості молоді, яка є у світі і в Україні. Насправді, відповідно до даних Організації Об’єднаних Націй у світі зараз проживає 1,8 млрд молодих людей. Це найбільша кількість у цілому за історію людства, відповідно до опублікованих даних в один момент проживає така вагома чисельність молоді. Проте, в Україні дані статистики є абсолютно протилежними.
Сергій: Протилежними до світової тенденції, так?
Марія: Абсолютно вірно. Відповідно до даних Міністерства молоді та спорту України на 2019 рік, тому що даних за 2020–2021 рік ще немає, молоді в Україні стало менше на 302 000 громадян. Це насправді вагомо, виходячи з того, що в цілому населення України зменшується: воно мігрує, воно виїжджає. На жаль, тенденції демографічні зі смертю підвищуються, тому молодь якраз потенційно є таким ресурсом, який вже сьогодні потрібно цінити. Тому що, виходячи навіть зі статистичних даних, її стає менше. Друге — це, дійсно, озвучене Вами положення про те, що в молоді в цілому, у світі є зараз дуже багато можливостей, які полягають як у переміщенні всередині держави, коли із сільської місцевості виїжджають до великих міст, так і міграції в різні країни світу незалежно від спектру: чи то Європа, Сполучені Штати, Азія — є дуже багато варіацій, куди можна поїхати й де себе знайти. Тому, дійсно, для держави в цілому стоїть велике питання, як на мене, і виклики в тому…
Сергій: Не втратити свою молодь, так?
Марія: Дійсно, аби її не втратити, аби її максимально більше залучати, аби давати більше ресурсів. Мова йде як про національний, так і про місцевий рівень. І тут, можливо, якраз згадувана нами молодіжна стратегія в тому числі стане таким «місточком» або, можливо, якщо не «місточком», то передумовою змін і тим аспектом, який дозволить створити максимальний простір для залучення молоді, аби вона змогла використати свій потенціал на максимум. Але це, дійсно, той виклик, який, безумовно, є для держави Україна, і який буде всі наступні роки (в тому числі до закінчення дії цієї Стратегії).
Сергій: Актуальний залишиться, так?
Марія: Абсолютно вірно.
Сергій: Пані Маріє, актуальні питання — це якісна освіта, так? Хороша інфраструктура, так? Активне культурне життя, середовище культурне, розвинуте? Очевидно, що реалізація професії з високим потенціалом заробітку, щоб люди могли вдосконалюватись у професійному плані, зростати, їхній матеріальний достаток так саме зростав. Зрозуміло, що ці питання стосуються не лише молоді — вони стосуються абсолютно всіх громадян. Але якраз молодь найбільш чутлива до цих питань, до цих проблем. Знову ж таки, з огляду на те, як кажуть, кордони у світі стали умовними й переміщення стало набагато простішим, того «залізного занавесу», який був за радянської доби немає: молодь краще знає іноземні мови — це можливість пошуку інформації про певні країни, про певні можливості професійного навчання або працевлаштування сьогодні набагато більше. І це такі певні «спокуси» викликає і, зрозуміло, що з огляду на молодих людей, які динамічніші, як кажуть: «Бачу ціль — не бачу перешкод». Є можливість, звичайно, кудись поїхати. Але, на Ваш погляд, добре, що Президент і влада нарешті розробили цю Стратегію? Відповідно будуть розроблені й інші нормативні акти на реалізацію вже цієї Стратегії. Але 8 років — це тривалий час, а час у нас динамічний. Чи не втратимо ми за 8 років отой потенціал молоді української? Тим більше, що Ви такі цифри назвали, що в нас зменшилася кількість молоді аж на 302 000 людей. Це, до речі, за який період? З яким періодом порівнювати?
Марія: Як я розумію, то це дані за останні 5 років.
Сергій: Але це дуже багато, дуже багато. Коли ми говоримо про розвиток України, про залучення інвестицій…технології має хтось реалізовувати. Висококласна робоча сила в різних галузях. Якраз молодь – це та категорія, яка швидко навчається, швидко освоює. Для того, щоби зробити такий «стрибок», країні потрібні кадри. Молодь – та категорія, яка може це зробити.
Марія: Абсолютно вірно. Тому, власне, завдання держави, органів місцевого самоврядування — робити конкретні кроки вже зараз. Коли ми згадуємо про будь-яку стратегію, 2025 рік, 2030 рік, – її суть полягає не в тому, аби дійти до цієї дати, вона полягає в тому, аби робити кроки вже сьогодні й не відкладати ті заходи, які заплановані. Тому, незалежно від того, чи ми говоримо про Донецьку, чи Закарпатську область, органи місцевого самоврядування на рівні міст, на рівні областей і окремо держава на національному рівні вже сьогодні має робити конкретні заходи, які стосуються в тому числі і внутрішньо переміщених осіб, і жителів окупованих територій. Я сподіваюсь, ми будемо їх бачити вже в найближчі відрізки часу.
Сергій: Дякую Вам, пані Маріє. Нагадаю: сьогодні ми спілкувалися з юристкою Громадського холдингу «ГРУПА ВПЛИВУ» Марією Красненко, говорили про самореалізацію молодих людей із числа переселенців у нових громадах, про їхні дії, ідеї і їхнє життя. У студії працював Сергій Бондарчук, за режисерським пультом — Олена Неунилова. Залишайтесь з нами й надалі.
