У кінці травня громадські активісти й активістки із “Групи взаємодопомоги людей з інвалідністю” (місто Тернопіль) розпочали адвокаційну кампанію у рамках проєкту “Захист прав людей з інвалідністю на місцевому рівні”. Команда провела серію фокус-груп із людьми з інвалідністю, на яких була опрацьована проблематика, з якою в повсякденному житті стикаються мешканці з інвалідністю. Мета дослідження – оцінити доступність міської інфраструктури для мешканців з інвалідністю. Саме через малу кількість інклюзивних закладів, облаштованих робочих місць ця категорія осіб виключена з життя рідного міста.
У цьому матеріалі ми зібрали лише частину озвучених учасниками й учасницями проблем міста. Загальне враження: Тернопіль, попри свою туристичну привабливість і наближеність до Європи, на превеликий жаль, є малодоступним містом. Мешканці з інвалідністю у більшості випадків позбавлені можливості вільного доступу до міської інфраструктури та міських послуг. Парки та старовинна архітектура залишаються важкодоступними для людей з інвалідністю.
“Група взаємодопомоги людей з інвалідністю” поставила собі за мету зменшити проблему низької соціальної активності серед мешканців Тернополя, які мають інвалідність. У планах в експертів та експерток – проаналізувати окремі будівлі та прилеглі території, розробити рекомендації для покращення ситуації з доступністю у місті.
Пересуватися Тернополем буває небезпечно
У місті є красиві парки, в яких полюбляють відпочивати місцеві мешканці та гості. Паркова інфраструктура активно розвивається, але, незважаючи на це, прогулянки міськими парками для людей з інвалідністю можуть стати небезпечними.
Якщо у парку Шевченка вам ще вдасться прогулятися біля озера завдяки зручним тротуарам і пандусам, то парк Національного Відродження стане для вас неприступною фортецею. Рухатися по пандусу, який нещодавно там відкрили (зі сторони Східного), дуже небезпечно через великий нахил, а погане покриття на доріжках не завжди дає змогу вільно це робити.
Людям із порушенням зору без супроводу гуляти також небезпечно. Численні ями на доріжках, відсутність спеціальних знаків і розмітки перед високими бордюрами та сходами. Все це робить прогулянку випробуванням на міцність. До речі, про супровід. У місті діє ініціатива з супроводу людей із порушенням зору. У разі потреби ви можете замовити собі супровід волонтерів, але робити це потрібно заздалегідь. На все місто працює шість осіб і лише в будні з 09:00 до 18:00.
Вам також варто бути обережними під час екскурсії старовинними районами міста. За останні двісті років у місті так і не знайшли час обладнати старі будинки пандусами. Високі бордюри постійно натякатимуть, що колеса крісла колісного не титанові і цим не варто нехтувати. Тому прогулюючись, ви будете змушені ризикувати, маневруючи між авто по проїжджій частині дороги.
Не буде тут і тактильної плитки. Така є лише в центрі міста. Плитки немає навіть по вулиці Микулинецькій, де розташований гуртожиток для людей із порушеннями зору.
Не краща ситуація і на околицях. Якщо ви опинилися за Збаразьким кільцем, то перейти через дорогу майже нереально. Колись тут був пішохідний перехід зі спеціальним знаком, але його прибрали. Замість нього побудували надземний перехід із ліфтами, однак легше не стало, вони працюють на 50 %. Тобто якщо вам пощастило і ви піднялися з одного боку дороги на перехід, то на другому можете вже не спуститися. Не буде там найімовірніше і світлофора зі звуком. На весь Тернопіль таких нарахували лише чотири, тож на околицю не вистачило. Тому за можливості не опиняйтеся за Збаразьким кільцем.
Не поскаржитися, не полікуватися, не повчитися
Можливо, від усього цього у вас увірветься терпець і ви вирішите поскаржитися до міськради? Ідея правильна, але і тут не поспішайте. Біля будівлі міськради є пандус, але тільки до першого поверху. Те саме в соцзабезі, але дуже часто він буває заблокований припаркованими поряд автомобілями. Не буде там найімовірніше і людини, яка знає жестову мову. Таблички з номерами кабінетів і прізвищами спеціалістів розміщені високо. Немає в установі працівників, які би допомогли та зорієнтували, куди звернутися людині з порушенням зору.
Так само двічі подумайте, перш ніж звертатися по медичну допомогу. Медичні установи у Тернополі у більшості випадків незручні для пересування на кріслі колісному та з дитячим візочком. У дитячій поліклініці на проспекті Злуки лише сходи. Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня обладнана рейками, але такими, в які не потрапляють колеса. На в’їзді до психоневрологічної лікарні є пандус, але він розташований під великим кутом, а тому на ньому можна впасти і травмуватися. Де точно немає проблем із небезпечними пандусами, то це біля стоматологічних кабінетів – вони там узагалі відсутні.
Те саме в Тернополі й зі здобуттям освіти. По-перше, у навчальні заклади складно потрапити. У деяких із них є пандуси, але тільки при вході, та немає ліфтів, тож опинитися в аудиторії, наприклад на другому поверсі, – просто зась. По-друге, у жодному вищому навчальному закладі на території області немає викладання українською жестовою мовою. Тому перш ніж обрати тернопільський виш добре подумайте.
Справжнім викликом для вас стане спроба скористатися міським транспортом. У тролейбуси без сторонньої допомоги зайти неможливо. Більшість із них обладнані спеціальними табло, на яких відображаються назви зупинок, але про оголошення їх голосом водії здебільшого забувають.
У міських автобусах інша проблема: водії майже ніколи не зупиняються впритул із тротуаром. Доведеться вчитися перестрибувати через провалля, ями та бордюри. Але потрапивши до салону автобуса, не розслабляйтеся. Водій може просто проїхати вашу зупинку або зупинити там, де зручно йому, а не вам. У маршруток немає своїх чітко визначених місць, де вони зупиняються. Тому якщо у вас є проблеми з зором, ви можете сісти не в той автобус, який потрібно, і ніхто вам про це не скаже. Тут, як і в тролейбусах, зупинки не оголошуються. Добре, коли хтось підведе вас до потрібного автобуса або водій зачекає. Проте це поодинокі випадки. Така ситуація з міським транспортом створює проблеми не лише для тернополян. Туристи так само змушені вгадувати маршрути автобусів та зупинки по мобільних застосунках. Озвучення зупинок, та ще й із перекладом англійською мовою, суттєво полегшило б пересування містом для всіх.
Як альтернатива, у Тернополі є соціальне таксі. Однак користуватися ним мають право тільки люди з І групою інвалідності і лише в будні з 09:00 до 17:00.
Всі наведені факти були озвучені самими мешканцями Тернополя, які мають інвалідність або користуються дитячими візочками. Ми віримо, що це не єдині люди, які по-справжньому зацікавлені в тому, щоб місто стало доступним і відкритим. А цього не станеться доти, доки Тернопіль залишається недоступним для людей з інвалідністю. І жодні офіційні рейтинги туристичної привабливості, сучасні фонтани та красиві парки не зроблять це.
Адвокаційна кампанія проводиться в рамках проєкту “Захист прав людей з інвалідністю на місцевому рівні”, що реалізує ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ” за фінансової підтримки Національного демократичного інституту (NDI).
