Skip navigation

Згідно з повідомленнями Філіппо Гранді, Верховного комісара ООН у справах біженців, понад 3 (три) мільйони людей  були вимушені покинути Україну у зв’язку з війною. Українці і далі продовжують перетинати кордон України, шукаючи прихистку в європейських країнах. У цьому матеріалі ми приділяємо увагу правовим підставам перебування жителів України в державах – членах ЄС. 

Підстави перебування в ЄС

Жителі України можуть перебувати на території ЄС на трьох основних підставах, а саме: 

  • залишатися у статусі туриста; 
  • подати документи на отримання статусу біженця або додаткового захисту;
  • отримати тимчасовий захист на території ЄС. 

Попри часте використання визначення “біженці” щодо  жителів, які були вимушені покинути територію України, кожна із цих підстав має свої особливості. 

Турист

Статус “туриста” передбачає можливість перебування протягом 90 календарних днів на території Шенгенської зони з дати в’їзду. 

Житло. Ви маєте можливість самостійно забезпечувати своє перебування. Крім того, можете скористатися приватними пропозиціями, волонтерськими ініціативами щодо проживання. 

Працевлаштування. Більшість держав-членів вимагають наявності візи та дозволу на працевлаштування, навіть якщо запланована кількість днів перебування менша, ніж 90. Працевлаштування на території Шенгенської зони без відповідного дозволу є нелегальним і може призвести до заборони в’їзду. Залежно від держави-члена за це може стягуватися грошовий штраф.

Навчання. Ви можете брати участь у короткостроковому навчанні, що не перевищує 90 днів у 180-денному проміжку часу. Для довгострокового навчання необхідно  отримати дозвіл на перебування у вигляді візи, яка дозволяє довгострокове перебування. Правила в’їзду у таких випадках для кожної держави-члена різні. 

Таким чином, статус “туриста” не передбачає можливості працевлаштування, доступу до освіти, соціальної допомоги,  медицини тощо. 

Примітка 

До держав – членів ЄС, які є частиною території Шенгенської зони, відносяться: Австрія, Бельгія, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, Іспанія та Швеція.  

Держави – члени ЄС, в яких ще не в повному обсязі впроваджена Шенгенська нормативно-правова база (тобто ті, що не є частиною території Шенген без внутрішніх кордонів): Болгарія, Хорватія, Кіпр і Румунія. Перебування у цих країнах не буде враховуватися під час підрахунку днів перебування на території Шенген. 

Безвізовий режим розповсюджується також на держави – асоційованих учасників Шенгенської угоди: Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію та Швейцарію.  

Безвізовий режим розповсюджується тільки на європейську територію Франції та Нідерландів.

Біженець

Статус “біженця” визначається згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року.  Відповідно до Конвенції біженець – це особа, яка внаслідок обґрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань. 

Країна-звернення. У ЄС лише одна держава – член ЄС може розглядати заяву про міжнародний захист, як правило, це перша країна в’їзду. Це називається Дублінським регламентом.  

Орган подання заяви. Кожна держава має свій визначений орган, який здійснює розгляд звернень про отримання міжнародного захисту. Наприклад, у Польщі заяву необхідно подавати через прикордонну службу. Розгляд заяви і прийняття рішення здійснює Польське управління у справах іноземців. 

Строк розгляду. В середньому розгляд документів після подання заяви триває близько 6 місяців та включає низку етапів: 1) попередня процедура з коротким інтерв’ю; 2) процедура розгляду по суті з проведенням детального інтерв’ю; 3) розгляд та оголошення рішення по суті; 4) оскарження рішення (у разі негативного рішення). 

Статус біженця не має обмежень, проте може бути відкликаний у разі виявлення нових обставин щодо фактів, які розглядались. Водночас документ, який підтверджує статус (посвідки на проживання), має свій строк дії.

Житло. Проживання у приймальних центрах, наприклад таборах для біженців, є обов’язковим в окремих країнах під час розгляду заявки на отримання статусу. В інших – можливе проживання у приватному житлі за отримання відповідної згоди. 

Працевлаштування. Доступне після отримання статусу. У більшості країн є обмеження на роботу в період розгляду заяви. Наприклад, у Польщі, після того як подасте заяву, ви не маєте права працювати протягом 6 місяців із дати її подання. Це правило діє навіть якщо ви жили в Польщі до подачі заяви. Якщо через 6 місяців по вашій справі немає рішення, ви можете подати заяву на отримання дозволу на роботу до Управління у справах іноземців. Управління у справах іноземців видасть документ, що підтверджує ваше право на роботу в Польщі, поки ви очікуєте на рішення. 

Додаткова інформація. Агентство ООН у справах біженців –- організація, діяльність якої спрямована на  порятунок життів, захист прав і побудову кращого майбутнього для біженців, внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства. Агентство представлене в більшості країн світу. Ви можете отримати більше інформації про процедуру отримання статусу біженця:

Таким чином, статус біженця є заходом індивідуального характеру через подання заявки, надання доказів, що підтверджують конкретні обставини неможливості повернення до країни свого громадянства. Процедура є тривалою та має низку обмежень у процесі розгляду, зокрема право на працевлаштування, вибір місця проживання. 

Тимчасовий захист

Тимчасовий захист  –- це процедура виняткового характеру в ЄС. Процедура була розроблена внаслідок війни на території Балкан і може бути застосована тоді, коли є масовий наплив людей. Цей механізм має на меті забезпечити негайний і колективний (тобто без необхідності розгляду індивідуальних заяв) захист переміщених осіб, які не мають змоги повернутися до країни їхнього походження.  

Мета тимчасового захисту полягає в тому, аби послабити тиск на національні системи надання притулку та дозволити особам користуватися правами в усьому ЄС. Ідеться про право на проживання, доступ до ринку праці та житла, медичну допомогу та доступ до освіти для дітей. 

Директива про тимчасовий захист діє у всіх країнах  – членах ЄС, крім Данії. Вона не застосовується в інших країнах Шенгенської зони (у Швейцарії, Норвегії, Ліхтенштейні, Ісландії).  

Правовою підставою тимчасового захисту є: 

  • Директива про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту від 20 липня 2001 року № 2001/55/ЄC; 
  • Рішення Ради ЄС про її активацію для українців від 4 березня 2022 року №2022/382 ; 
  • Повідомлення Комісії про оперативні вказівки щодо імплементації Рішення Ради №2022/382, що встановлює наявність масового припливу переміщених осіб з України у розумінні статті 5 Директиви №2001/55/ЄС та має наслідком запровадження тимчасового захисту; 
  • законодавство кожної з країн – членів ЄС.

Тимчасовий захист застосовується до: 

  • громадян України, які проживають в Україні та які були переміщені 24 лютого 2022 року або після цієї дати;
  • громадяни третіх країн, крім України, які були переміщені з України 24 лютого 2022 року або після цієї дати та мали в Україні статус біженця або еквівалентний захист до 24 лютого 2022 року.

Останні роз’яснення ЄС визначають продовження співпраці з державними органами України щодо “еквівалентного захисту” осіб. Згідно з попередньою інформацією документами, виданими Україною, є: 

– проїзний документ для осіб, яким надано додатковий захист; 

– проїзний документ особи без громадянства; 

– посвідчення для осіб, яким надано додатковий захист.

  • членів сімей перших двох категорій, зокрема й  чоловіка/дружини (включаючи і незареєстровані шлюбні відносини, якщо такі визнає відповідна держава ЄС) та їхніх неповнолітніх неодружених дітей або дітей їхніх чоловіка/дружини (без різниці, чи вони народжені у шлюбі чи поза шлюбом, чи усиновлені), а також їхніх близьких родичів, які проживали разом із ними у складі сім’ї на момент вторгнення Росії до України, і які повністю або переважно перебували на утриманні осіб із перших двох категорій; 
  • громадяни третіх країн, які легально проживали в Україні до 24 лютого 2022 року на  підставі дійсного дозволу на постійне проживання, виданого відповідно до законодавства України, та які не можуть повернутися у безпечних і довготривалих умовах до своєї країни або регіону походження.

За рішенням держав – членів ЄС тимчасовий захист може застосовуватись до: 

  • громадян України, які виїхали до ЄС незадовго до 24 лютого, рятуючись від можливої війни, або якщо вони були у відпустці або відрядженні в ЄС; 
  • осіб без громадянства або громадян третіх країн, крім України, які мали в Україні статус біженця або інший еквівалентний захист до 24 лютого 2022 року та які були вимушені виїхати з України до 24 лютого 2022 року або опинилися за межами України, наприклад, у зв’язку з роботою, навчанням, канікулами, сімейними або медичними відвідуваннями або з інших причин до цієї дати;
  • осіб без громадянства або громадян третіх країн, крім України, які можуть довести, що вони легально проживали в Україні до 24 лютого 2022 року на підставі дійсного дозволу на постійне проживання, виданого відповідно до законодавства України, і які могли б повернутися в безпечних і довготривалих умовах до країни або регіону походження;
  • осіб без громадянства або громадян третіх країн, крім України, які законно прожили в Україні на короткостроковій основі до 24 лютого 2022 року, зокрема студенти та працівники, і які не можуть повернутися в безпечних і довготривалих умовах до своєї країни або регіону походження.

Про зазначене рішення кожна з країн зобов’язана повідомити Раду та Комісію ЄС. Одночасно з цим Комісія наполегливо закликає прийняти відповідне рішення із-за неможливості повернення до України.

Особи, які можуть бути виключені з тимчасового захисту. Державам-членам дозволяється виключати особу з тимчасового захисту, якщо вони мають серйозні причини вважати, що особа вчинила:

– злочин проти миру; 

– воєнний злочин; 

– злочин проти людства. 

Якщо особу визнали винною у діях, що суперечать цілям і принципам ООН, а також є розумні підстави вважати її загрозою для безпеки приймаючої держави-члена або громади.

Підстави  застосування тимчасового захисту. Відповідно до положень, визначених у Директиві, необхідно лише підтвердити своє громадянство, міжнародний захист або статус еквівалентного захисту, проживання в Україні, сімейний зв’язок (якщо необхідно).  Однак, щоб забезпечити належне управління та реєстрацію, держава-член ЄС може прийняти рішення про виконання певних вимог. Зокрема, йдеться про подання реєстраційної форми та надання відповідних доказів. Під доказами розуміють документи, які підтверджують особу та місце проживання, родинні стосунки. 

Орієнтовний перелік документів, що підтверджують громадянство України, навіть якщо термін їхньої дії закінчився:

  • паспорти будь-якого виду (національні, дипломатичні, службові тощо);
  • національні посвідчення особи;
  • військові книжки та військові квитки;
  • посвідчення особи моряка;
  • свідоцтва про громадянство; 
  • інші офіційні документи, у яких згадується або вказується громадянство.

Важливо

Якщо у держави-члена виникнуть сумніви щодо достовірності документів, або якщо особа не володіє названими вище документами, вона може зв’язатися з українським посольством/консульством.

Якщо ви не можете надати відповідні документи, а держава – член ЄС – отримати відповідні дані, то може бути прийнято рішення про перенаправлення на процедуру надання притулку. 

Орган подання документів. Подання документів здійснюється до органів влади, які займаються питаннями тимчасового захисту. У різних державах це можуть бути різні установи. Детальна інформація в розрізі країн буде надана у статті “Особливості тимчасового захисту в країнах ЄС”.

Під час реєстрації держави-члени зобов’язані отримати персональні дані, такі як ім’я та прізвище, громадянство, дату та місце народження, сімейний стан і сімейні відносини. Фіксування інформації здійснюється у національних базах кожної з країн. 

Документ, що підтверджує перебування та строк дії. Дозвіл на проживання або інший ідентичний статус особа отримує у країні перебування. Він слугує підтвердженням легального перебування у  країна. Документ надається на один рік до 4 березня 2023 року. Якщо причини надання тимчасового захисту не зникнуть – тимчасовий захист буде автоматично продовжено на 6 місяців двічі, тобто до 4 березня 2024 року. Якщо причини для тимчасового захисту залишаться і надалі, Європейська Комісія може запропонувати Раді продовжити тимчасовий захист ще на 1 рік (тобто до 4 березня 2025 року). Строки можуть відрізнятись (збільшено строк 1 року) залежно від держави – члена ЄС. 

Житло. Кожна держава – член ЄС забезпечує тимчасовим житлом відповідно до своїх можливостей: проживання в готелях, розселення в приватних будинках тощо. Крім того, можлива виплата коштів на компенсацію витрат із розміщення. Більше інформації в розрізі країн буде надано в статті “Особливості тимчасового захисту в країнах ЄС”.

Працевлаштування. З дня звернення за тимчасовим захистом й отримання відповідного документа, що підтверджує проживання, ви можете розпочати свою трудову діяльність, самозайнятість, проходити стажування чи практику. В окремих країнах вимагається оформлення страховки чи реєстрації в податкових органах. 

Оплата праці, соціальне страхування, робочий час тощо визначається відповідно до регулювання у кожній із держав – членів ЄС. 

У низці країн створено ресурси для пошуку роботи. Більше інформації в розрізі країн буде надано в статті “Особливості тимчасового захисту в країнах ЄС”.

Доступ до освіти. Для дітей (до 18 років) гарантується доступ до освіти на рівні з дітьми з держав – членів ЄС. На рівні ЄС країнам рекомендується надавати дітям заходи підтримки, такі як підготовчі класи, мовні курси, психологічна підтримка тощо. Доступ до освіти забезпечується на всіх рівнях. Більше інформації в розрізі країн буде надано в статті “Особливості тимчасового захисту в країнах ЄС”.

Свобода пересування. Після того як держава-член надала тимчасовий захист, ви маєте право подорожувати у межах ЄС до 90 днів протягом 180-денного періоду.  Користуватися правами, отриманими від тимчасового захисту, можна лише в державі-члені, яка надала дозвіл на проживання.  Інша держава-член на власний розсуд може вирішити надати інший дозвіл на проживання.   

Таким чином, тимчасовий захист розроблено, щоб забезпечити негайний захист переміщених осіб, зокрема й тих, які втекли із зон збройного конфлікту. Він гарантує надання дозволу на проживання, а також пов’язані з ним права. Тривалість тимчасового захисту визначається законодавством ЄС.  Водночас особи, які отримали тимчасовий захист в ЄС, можуть у будь-який час подати заявку на отримання статусу біженця.  

Загальні рекомендації

Відповідно до зазначеного вище  жителям України рекомендуємо звертатися за отриманням тимчасового захисту. Суттєвими перевагами є швидкість і простота отримання дозволу на проживання, доступ до праці, освіти, медицини та інших прав. Відсутність будь-яких обмежень, зокрема у пересуванні чи вилученні документів. 

Після усунення загрози, спричиненої війною, ви зможете повернутися в Україну без необхідності вжиття додаткових дій із вашого боку. 

  1. Посилання на твіт (повідомлення в соціальній мережі “Твіттер”) Філіппо Гранді опублікований 15 березня 2022 року: 

 2. Посилання на повний текст Конвенції.

3. Дублінський регламент доступний англійською мовою за посиланням.

4.  Директива доступна англійською мовою за посиланням.

5. Рішення доступне англійською мовою за посиланням.

6.  Повідомлення Комісії доступне англійською мовою за посиланням.