Skip navigation

Чи вдасться нам покарати тих, хто за перших реальних дій до деокупації, що неминуча, «звалять» у Росію, а решта підуть за статтями «державна зрада» та «колабораціонізм»?

Ірина Верещук, віцепрем’єр-міністерка, міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, 19 липня заявила, що добровільне отримання паспорта країни-агресора має розцінюватися як кримінальний злочин. У подальшому, послідувала заява, що це питання лежить у політичній, а не юридичній площині. Паралельно до цього, ми маємо чітку заяву МЗС про нікчемність дій і заклик до міжнародної спільноти до засудження дій РФ та потребу у наданні зброї. Чия ж позиція тут ключова? Та чи таки політична позиція важливіша за юридичну?

Чи мають документи юридичну силу?

Якщо відповідати просто і коротко, то ні. Паспортизація, що проводиться РФ, як на тимчасово окупованій території в Донецькій чи Луганській області, так і на території, що окупована вже після 24 лютого 2022 року є нікчемною і не має правових наслідків. І мова як про Україну, так інші держави, які керуються нормами міжнародного права, і в цілому верховенства права. Підтвердженням цього є як заява українського МЗС, так і заяви Брюсселю і ряду інших країн. Звісно, крім самої Росії, окремі держави або утворення (як-от Придністров’я чи Південна Осетія тощо) можуть в подальшому повідомляти про визнання таких паспортів. Проте, чи цікавить когось це?

Слід розуміти, що спрощення порядку отримання паспортів РФ для українців, які перебувають на території, яку контролює армія РФ, так і подальше розширення можливості для всіх українців — черговий крок РФ у цій війні. Черговий і точно не новий, чи такий, що має дивувати. Ці дії треба піддавати жорсткому засудженню на всіх рівнях. Також, ці дії, як і будь-які дії РФ у цій 8-річній війні не мають викликати ніяких альтернативних оцінок, крім повного визнання вчинення Росією злочинів і неминучої відповідальності за них.

Окремо скажу, що відповідно до Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території (у квітневій редакції) будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, окупаційної влади є недійсним і не створює правових наслідків. Це не стосується документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Наразі розробляється адміністративна процедура встановлення таких фактів. Вона має, й сподіваюсь дуже скоро, запрацювати замість судової. Адже чим простішим і дієвішим є механізм — тим більше людей залишатимуться в правовому полі України. Слова про підтримку тих, хто в окупації не просто ж слова?

Натомість, згідно з тим же Законом, примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянство Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України. Звісно, ми тут говоримо про примусове набуття. Проте, де ця грань?

Автоматичне чи примусове?

Як я вже зазначала, дії Російської Федерації щодо видачі своїх паспортів там, де бажають розширити свій вплив — не нові. Ця практика характерна росіянам фактично у всіх війнах, де вони брали участь, чи доречніше сказати, які розв’язували. І у більшості випадків, йдеться таки про примус або вимушеність, категорію зовсім не юридичну. Втім, Кримінальний кодекс України містить доволі вузьке визначення того, що може вважатися примусом. Так, Кримінальним кодексом передбачається фізичний та психічний примус. У разі застосування фізичного примусу, який позбавляє особу, до якої він застосовується, фізичної можливості вчиняти дії на власний розсуд, кримінальна відповідальність особи повністю виключається. Відповідальність за діяння, вчинені під фізичним примусом, який не позбавляє особу фізичної можливості вчинити на власний розсуд, або ж під психічним примусом, вирішується за правилами крайньої необхідності, а саме — відповідальність за завдання шкоди настає тільки у випадку перевищення меж крайньої необхідності, тобто, якщо заподіяна шкода є більшою, ніж відвернена шкода.

На завершення

Розумію, що зазначене вище «не юристам» читати складно. Проте давайте зізнаємось, кого ми збираємось шукати у випадку впровадження кримінальної відповідальності? Кого ми хочемо покарати? Чи вдасться нам покарати тих, хто за перших реальних дій до деокупації, що неминуча, «звалять» у Росію, а решта підуть за статтями «державна зрада» та «колабораціонізм»?

Я не люблю політичних ігор, маніпуляції і закидів. І в цій дискусії для мене все починається і закінчується в юридичній площині. Стаття 25 Конституції України чітко визначає, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

І я не виправдовую нікого. Моє переконання полягає в тому, що ми маємо діяти в межах вже чинного кримінального законодавства. Заяви про кримінальну відповідальність з боку України за отримання там паспортів вже використовуються і будуть надалі на повну використовуватися російською пропагандою. Отже, позиція державних органів тут має бути єдиною і транслювати один потужний меседж в інтересах громадян України.

НВ