Насамперед я би хотіла подякувати державним органам і нашим партнерам за ту відкритість і готовність до співпраці та бажання почути внутрішньо переміщених осіб. Хочу наголосити, що до вирішення тих проблем, про які я буду говорити, можуть долучитися не тільки державні органи влади, а й засоби масової інформації, органи місцевого самоврядування, бізнес, громадські організації.
У своїх твердженнях я спираюся на результати двох фокус-групових досліджень, які наша організація провела у лютому та квітні 2023 року, і результати опитування представників та представниць обласних військових адміністрацій щодо тих проєктів і програм, які нині існують щодо працевлаштування ВПО. Загалом за результатами проведених досліджень можна впевнено говорити про те, що питання працевлаштування залишається з 2014 року на провідних позиціях серед викликів і потреб для внутрішньо переміщених осіб.
Питання працевлаштування йде відразу після питань пошуку житла і покращення його умов. Передусім це мала кількість відкритих вакансій у невеликих громадах, куди переїхали ВПО. Ця проблема актуальна для країни загалом, але у випадку з переселенцями вона лише загострюється. Чому? Кожен переселенець стає перед складним вибором. Переїхати у велике місто, де є робота, але вартість оренди житла значно вища, або ж залишитися у невеликій громаді і сподіватися лише на низькооплачувану роботу або нерегулярні підробітки, при цьому оренда житла низька або ж воно узагалі безкоштовне.
Ще одна проблема – відновлення бізнесу на новому місці. Представники бізнесу – внутрішньо переміщені особи говорять про те, що їм досить складно відновлювати або започатковувати його заново передусім тому, що вони втратили матеріальну базу. Підприємства або зруйновані, або ж залишилися на окупованих територіях. Тому зробити все з нуля, навіть маючи досвід, бажання, мотивацію, досить складно.
Окремо потрібно виділити проблеми переселенців передпенсійного віку. Існують певні стереотипи, що люди більш старшого віку можуть або неякісно виконувати свою роботу, або не бути такими активними. Тож багато хто віддає перевагу пошуку молодих спеціалістів, які, як їм здається, будуть кращими працівниками. Тому люди передпенсійного віку опиняються у складному становищі: вони ще не отримують пенсійні виплати за віком, а знайти роботу їм дуже складно. Також часто роботодавці відмовляють переселенцям через те, що бояться, що такі працівники влаштовуються ненадовго, і скоро повернуться до свого покинутого місця проживання. Роботодавці не зацікавлені брати на роботу людину на короткий період часу і надають перевагу місцевим, які живуть у тій чи іншій громаді. Ще одна проблема – внутрішньо переміщені особи говорять про брак інформації щодо вакансій. Це говорять переважно люди, які проживають у малих громадах. У великих містах є сайти з пошуку роботи, але коли йдеться про маленькі громади, навіть міські, то там інформації про вакансії недостатньо. Особливо, якщо людина невпевнений інтернет-користувач. Не вистачає інформації не тільки про роботу в громаді, а й про програми і проєкти, які існують для ВПО.
Складна ситуація із працевлаштуванням переселенців – вузькопрофільних спеціалістів. Люди були змушені приїхати вже на нові території, де схожих підприємств або спеціальностей, за якими вони працювали до переселення, взагалі немає. Така людина губиться, і їй потрібна підтримка на період, поки вона не знайде роботу або не опанує нову професію.
Ще один виклик – це складний психологічний, емоційний стан багатьох переселенців. Поширюються думки про те, що є переселенці, які не хочуть працювати, а хочуть жити на соціальні виплати, і тому не шукають роботу. На це потрібно відповісти, що вимушене переміщення є дуже кризовою ситуацією для людини. Іноді неактивність і небажання працювати – це не лінь, а складний емоційний стан. У людини просто немає мотивації. У цей момент дійсно важливо підтримувати, а не пригнічувати.
Враховуючи це, ми повинні підготувати комплексний підхід для вирішення зазначених проблем. Самі переселенці говорять, що їх мільйони, і всі вони різні, потрібно запроваджувати різні методи, тому що в усіх різні потреби, ситуації і досвід. Якщо говорити про навчання і перекваліфікацію таких людей, потрібно враховувати регіональний аспект. Тобто, якщо людина вже живе у певній громаді або регіоні, вчити її потрібно з урахуванням того потенціалу, який є у цієї території. Також важливою є грантова підтримка бізнесу, але люди наголошують на тому, що разом із грошима їм потрібні консультації та супровід бізнесу в перші пів року. Це дуже важливо, адже є люди, які вперше починають свою справу. Для них було б дуже добре, якби громада надавала їм інформацію про статистику, про ринки збуту тощо. Дві поради до органів місцевого самоврядування: моніторити ринок праці у своєму регіоні і громаді, і давати інформацію про це людям. При цьому потрібно залучати переселенців до вирішення таких питань, як працевлаштування. Формати залучення можуть бути різні. Це можуть бути радники з питань ВПО, ради ВПО при місцевій адміністрації тощо. Головне – не приймати рішення щодо переселенців без самих переселенців.
Є також нагальні побажання від обласних військових адміністрацій. Наприклад, у рамках проєкту «Армія відновлення» потрібно збільшити та врегулювати розмір оплати праці залежно від кваліфікації людини та складності роботи. Зняти обмеження для переселенців для отримання ваучера на навчання, тому що є певні критерії, за якими можна отримувати ваучер на навчання, і було б добре, якби для внутрішньо переміщених осіб ці критерії були переглянуті. Розширити загалом перелік спеціальностей і професій, за якими можливо отримувати ваучер на навчання, проводити консультації та навчання для написання бізнес-проєктів, надавати психологічну допомогу, співпрацювати з громадськими організаціями та міжнародними донорами.
Завантажити презентацію в форматі PDF
