Кожна людина має право на повагу до себе. Наявність інвалідності не робить її більше чи менше гідною. Ці ознаки є просто однією з характеристик, що формують наше уявлення про особу. Проте нерідко ми переносимо свої суб’єктивні переконання в публічний простір через фрази-ярлики, якими називаємо таких осіб.
Ми зібрали поширені вислови про людей з інвалідністю, які нерідко можна побачити в інформаційному просторі. Також спробували пояснити, чому їх не можна використовувати.
- «Безбар’єрні люди». Безбар’єрність — це підхід у державній політиці. ТВона не про людей, а для людей. Тому прикметник «безбар’єрний» можна використовувати до таких слів, як простір, середовище, комунікація, тобто до неживих явищ.
- «Люди з безбар’єрністю». Оскільки безбар’єрність є підходом, філософією суспільства, вона не може характеризувати людину чи мати прив’язку до неї.
- «Інклюзивні люди/діти». Процес інклюзії — це про дії, а не про характеристику людей. Відповідно, прикметник «інклюзивний» допустимо використовувати до певних дій або просторів. Наприклад, інклюзивний дитячий майданчик, інклюзивний простір.
- «Людина з інклюзією». Інклюзія є процесом, а отже не може бути особливістю людини. Допустимі формулювання «люди, що потребують інклюзивного навчання».
- «Інклюзятко». Діти з особливими освітніми потребами перебувають на інклюзивному навчанні. Проте це можуть бути не лише діти з інвалідністю. Особливість освітніх потреб полягає в тому, в який спосіб, наскільки швидко та із застосуванням яких підходів дитина може засвоювати навчальний матеріал.
- «Люди з обмеженими можливостями». Так говорити не варто, адже обмежені можливості є у всіх людей. Неможливість вирушити в навколосвітню подорож чи пройти 1000 км за день — теж обмежена можливість для багатьох.
- «Люди з особливими потребами». Індивідуальні потреби кожного роблять нас особливими. Чашка кави зранку чи прогулянка перед сном — особлива потреба конкретної людини, тож такий вираз не може позначати чийсь фізичний чи психічний стан.
- «Особливі люди». Ми всі особливі: не буває ідентичної зовнішності (крім близнюків), характеру (тут навіть близнюки мають відмінності), звичок і вподобань. Тому використання пандуса чи змога робити все лише однією рукою не є «особливістю». Це індивідуальна потреба людини.
- «Особи з особливими можливостями». Талант також може належати до особливих можливостей. Навички за кілька хвилин розв’язати складну задачу чи намалювати портрет не можуть стояти поруч із фізичними та психічними порушеннями.
- «Люди з вадами/люди з діагнозом/люди з порушеннями». Термін «вади» прийшов із медицини, як і діагноз. Проте прагнучи відійти від медичного трактування інвалідності та рухаючись до правозахисної, ми маємо припинити використовувати такі слова. Так, діагноз може бути в людини, але це її особиста інформація, яка не підлягає розголошенню. Проте, допустимо казати «людина з порушеннями зору/слуху/мовлення/опорно-рухового апарату», «людина з інтелектуальними/психічними/ментальними порушеннями».
- Також нерідко можна почути термін «недієздатний». Це слово існує та його використовують, зокрема, юристи. Але недієздатність людини має визнати суд. Такими можуть бути не лише люди з інвалідністю. Крім того, побачивши когось вперше, ви не будете знати вичерпну інформацію про дієздатність особи. А казати «недієздатний», базуючись на припущеннях, — це про приниження людської гідності.
Незалежно від інвалідності, наявних надздібностей чи, навпаки, неможливості щось зробити, варто завжди пам’ятати, що на першому місці це — людина. Все інше — певні ознаки, за якими ми визначаємо спільне й відмінне, будуємо взаємодію й руйнуємо бар’єри. Термін «людина з інвалідністю» допомагає людиноцентричному підходу в нашій діяльності та дасть змогу зрозуміти її приналежність до певної групи осіб.
