Марія Красненко, юристка громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” для “НВ“

На шостому році після початку війни варто не просто задуматись, а системно реалізовувати довгострокові рішення щодо житла для внутрішньо переміщених осіб.

Нова влада робить по-новому. Так, на перший погляд, здається, якщо аналізувати бюджетні нововведення, запропоновані в бюджеті на наступний рік. Наприклад, планується, що бюджет-2020 стане останнім «однорічним» бюджетом. Після 2020 року всі наступні бюджети планується розраховувати відразу на три роки наперед. Привіт, планова економіка? Досягненням нової влади можна вважати те, що цього року бюджет було прийнято без порушення строків. Вже 11 грудня ми отримали підписаний президентом кошторис країни.

А що для переселенців?

З 2016 року бюджет визнає переселенців повноцінними членами нових громад, в яких вони були змушені оселитися. У п. 24 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України зазначено, що в місцевих бюджетах відтепер будуть враховуватися і обліковані переселенці. І податки, які платять переселенці, які мають свій бізнес або працюють в цих громадах, так само враховуються в місцевих бюджетах. Виникає логічне питання, чому Кабмін бачить переселенців членами громад, а народні депутати — ні. Парламент досі не дозволив переселенцям голосувати на місцевих виборах.

З більш практичного, уряд Гончарука продовжив добру традицію фінансування житлових програм для переселенців. Вперше, понад 40,2 мільйонів передбачено на грошову компенсацію людям, чиї будинки (квартири) було зруйновано внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Правда, Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб має якнайшвидше прийняти сам порядок.

Майже 250 мільйонів передбачено на грошову компенсацію у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за забезпечення житлом осіб з інвалідністю III групи, з числа ВПО та УБД ВПО, які потребують поліпшення житлових умов.

Має своє продовження програма «Іпотека під 3%». В 2019 році на неї було спрямовано 100 млн грн. Лише за два дні, з 3 по 5 грудня, на цю програму подалися більше 6500 переселенців. В 2020 році гроші на неї мають бути спрямовані зі спеціального фонду, який наповнюється з коштів міжнародної грантової та технічної допомоги. Щоправда, за його наповненням треба спостерігати.

З поганого

В 2020 році питання викликає фінансування програми з надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію проекту «Житло для внутрішньо переміщених осіб». Відповідно до заяв офіційних осіб Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб на програму спрямовано 20 млн, а підписаний президентом бюджет передбачає 485 млн з спеціальних фондів, знову шляхом залучення міжнародних партнерів.

Нагадаю, що цим проектом держава компенсує громаді 70% вартості тимчасового житла для ВПО, інші 30% вони мають знайти самостійно. Саме житло залишається у власності громади. Попри те, що в 2019 році на програму було виділено 34 млн грн, гроші невеликі, з боку громад не спостерігалося особливого ентузіазму скористатися цією можливістю.

Дійшло до того, що залишок в 13,3 млн грн по програмі розподілявся чи не в наказовому порядку в листопаді.

Коли наші колеги з організацій переселенців почали звертатися до місцевої влади з логічним запитанням: «Чому не подавалися на програму?», відповідь була приблизно така: «У нас мало переселенців, тому воно нам не треба». Тому, якщо ви — переселенці і потребуєте тимчасового житла, переконайте в цьому владу громади, в якій ви проживаєте. Вона вам потім за це подякує (житло громаді зайвим не буде). І, що з хорошого, партнери на місцях це вже намагаються робити.

З того, що під питанням

Вчергове бюджетом передбачено понад 3 млрд грн на надання щомісячної адресної допомоги переселенцям. Це гроші, які теоретично мають допомогти переселенцям компенсувати витрати на житло, оплату комунальних послуг. Однак, близько 15 млрд грн (а саме стільки коштів було спрямовано за всі попередні роки з початку війни) і надалі спрямовуються на незначну допомогу (442 грн для дорослого, 1000 грн — дітям, пенсіонерам) замість впровадження довгострокових рішень.

І на висновок

Знаєте, краще за будь-які висновки — цифри. Але коли ці цифри незначні, в порівнянні з навіть закладеним бюджетом на перепис населення, то про це варто говорити.

На щостому році після початку війни варто не просто задуматись, а системно реалізовувати довгострокові рішення щодо житла для внутрішньо переміщених осіб. Те, що переважна частина людей залишиться, вже є очевидним? Чи варто ще раз зібрати заявки від бажаючих на отримання житла?

Звісно, передбачення фінансування від міжнародних партнерів — це хороший сигнал і слід очікувати певного фінансування, але чи не треба вкладати фінансування самої держави? Чи ми і далі будемо витрачати 3 мільярди на допомогу і 20 мільйонів на будівництво?

І від мене це звучить не стільки як звинувачення, а радше, як потреба перегляду житлової політики держави. І, що не менш важливо, не тільки щодо переселенців, адже в 2020 рік ми входимо з Житловим кодексом Української РСР, прийнятим ще в 1983 році.

Фото

У своєму житті від держави ми отримуємо стипендію, допомогу на дитину, допомогу у зв’язку з втратою роботи та інші види допомоги, іноді навіть не замислюючись про їх походження. Але будь-яка виплата має свій порядок отримання і порядок перевірки цільового призначення. Тепер сюди буде включено верифікацію та моніторинг. Ці слова чомусь дуже лякають населення. Але чи так це страшно? Коли я була минулого тижня на круглому столі Комітету ВРУ з соціальних питань на тему верифікації та моніторингу державної допомоги, я, чесно кажучи, здивувалася. Передусім тому, як частина депутатів, їхніх радників та інших причетних осіб теж не розуміють природи цього процесу і, що найстрашніше, наслідків його прийняття.

Що таке верифікація?
Верифікацією (згідно з текстом закону) є комплекс заходів щодо збору та перевірки достовірності інформації, визначеної законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання і розмір таких виплат, а також виявлення невідповідності даних в автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних.

Якщо говорити коротко, то це перевірка ваших даних для виплати допомоги від держави. Тут варто розуміти, що верифікація не визначає багатих або бідних, а слова про те, що «спочатку потрібно підняти зарплати» або «посадити всіх корупціонерів, а потім відбирати субсидію у бабусі», на мою думку, є винятково політичними. Не варто асоціювати верифікацію з каральним механізмом — це не так. Адже ті, хто має на неї право — отримають допомогу.

Як це працює?
Ось уявіть собі, що є нормативний акт, який визначає виплату допомоги при народженні дитини, на відповідній підставі — народженні дитини. Ви ж не будете платити, якщо немає дитини, правильно? Саме підтвердження народження дитини і відповідний запис у реєстрі актів цивільного стану і будуть верифікувати.

Так система працює і з іншими виплатами. Є чіткі підстави для призначення допомоги — їх і перевіряють. Так, іноді, вони не дуже справедливі і могли б бути іншими, але вони не стосуються верифікації, це все про призначення самих виплат.

Якщо ви отримуєте ту чи іншу допомогу (або тільки збираєтеся звернутися по неї) зверніться до першоджерела у вигляді нормативного акта. Пам’ятайте, що ми маємо не тільки права, але й обов’язки, наприклад, надавати змінені дані або інформувати про них.

Фото

Колонка юристки Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марії Красненко для НВ

Лише вдумайтесь: діти, які у вересні 2014 року вперше пішли до школи на тимчасово окупованих територіях, вже навчаються в 6 класі.

Коли ми говоримо про окупацію чи то Криму, чи то Донбасу, я відразу думаю про дітей. Знаю не одну дитину, що в силу свого віку стала заручником обставин війни, і дуже часто — поглядів своєї сім’ї чи її окремих членів. Вирватись зі ситуації, попри її розуміння, змогли лиш одиниці. Не хочу розповідати історії окремих людей — близьких мені, чи тих, з ким мала лише коротку розмову. Та хочеться, аби ми розуміли масштаб — і краще за все його показують цифри.

Понад 120 тисяч випускників шкіл на тимчасово окупованих територіях потребують визнання документів про освіту лише в 2019 році.

735 тисяч дітей і вчителів зазнали негативних наслідків війни. 343 000 здобувають освіту та навчають на підконтрольних територіях, 394 000 — в умовах окупації.

Ці та інші цифри надає Український Освітній кластер ООН, що здійснює системний збір даних навколо ситуації з освітою на тимчасово окупованих територіях України, де має свій офіс.

855 осіб у 2016-му, 1346 — у 2018-му та 1600 — у 2019 році. Саме так збільшується кількість вступників з тимчасово окупованих територій через освітні центри «Донбас-Україна». Це непоганий результат, але є ще і ті, хто продовжує навчання в Донецьку, Луганську, Горлівці чи іншому місті окупованого Донбасу.

Щонайменше 27 фактів фізичних пошкоджень навчальних будівель зафіксовано тільки у першій декаді поточного року.

Подібні цифри я озвучила не для того, щоб спонукати «хейтити» чи «ставити хрест», а для розуміння масштабу і потреби. Мені хочеться підкреслити: факт залучення дітей та молоді до навчання в закладах, що знаходяться на підконтрольних уряду територіях, (дистанційно та за формою екстернату) і надалі має бути основним.

Сьогодні ми як держава маємо констатувати — перед дітьми, які вимушено перебувають в окупації, стоїть низка перешкод. Ми маємо розуміти, що підготовка та здача таких предметів як українська мова, література та історія України може неабияк лякати тих, хто вчиться за підручниками ЛДНР. Але, незалежно від підручника, як держава ми не маємо ставити ці дисципліни «єдиною умовою» чи «тестом на патріотизм». Адже лише вдумайтесь: діти, які у вересні 2014 року вперше пішли до школи, вже навчаються в 6 класі.

Важливо знайти ефективні інструменти та подбати про максимальне залучення дітей до освіти на підконтрольній території. Шляхом розробки комплексної програми підтримки у разі переміщення, та широкої інформаційної кампанії і роботи як із дітьми, так і їх сім’ями. Не менш важливо розпочати роботу з вчителями та учнями на підконтрольній території, які не є вимушеними переселенцями. Бо всі ми з вами у меншій чи більшій мірі є жертвами війни, так як війна стосується кожного українця. І розуміння цього не менш важливе, ніж результати зустрічі в Парижі.

Фото

У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №2083-д. Він має врегулювати питання щодо виплати пенсій особам, які проживають на тимчасово окупованих територіях.

Коментують цю ініціативу народні депутати Дмитро Лубінець та Галина Третякова, а також юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія Красненко.



  Сюжет 24 каналу за 6 грудня 2019 р.

Про новий Порядок перетину лінії розмежування, що вступив у дію 28 листопада, написано вже чимало. У ньому знаходять як сильні, так і слабкі сторони.

У коментарях виданню “Донецкие новости” експерти проаналізували Порядок й перспективи подібних кроків для реінтеграції непідконтрольних Україні територій Донбасу.

Марія Красненко, правозахисниця, юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ”:

– Так, справді наприкінці листопада почали діяти нові правила перетину лінії зіткнення, які були відтерміновані на місяць. Причиною цього були норми про перетин дітьми до 14 років на підставі паспорта для виїзду за кордон (без можливості перетину за свідоцтвом про народження, як це було з моменту встановлення пропускного режиму). У чинній редакції цей момент був врахований, як і документи, що дають підставу перетинати КПВВ в період виготовлення паспорта (вперше, при вклейці фото або його заміні).

Не менш позитивним є і паралельна поява наказу Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, що передбачає перелік заборонених до переміщення товарів. Тепер громадяни зможуть ввозити на окуповані території товари для власних потреб без обмежень. Визначено і суми коштів, допустимі до переміщення.

Все це є позитивним сигналом. Однак продовжує залишатися питання фактичної імплементації нововведень, а також наявної пропускної системи з дозволами від СБУ.

Читати далі на сайті “Донецкие новости”

Марія Красненко, юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ”

За даними Українського Освітнього Кластеру ООН, понад 120 тисяч випускників шкіл на тимчасово окупованих територіях потребують визнання документів про освіту лише в 2019 році. 

Попри повідомлення про збільшення кількості вступників з ТОТ через освітні центри “Донбас-Україна” (в 2016 році – 855 осіб, в 2018 році – 1346, в 2019 – 1600 осіб), подібна тенденція у співвідношенні до населення зазначених територій не є достатньою. 

Основним викликом залишається сам факт залучення дітей та молоді до навчання в закладах на підконтрольних уряду територіях, а також дистанційно та за формою екстернату. Сьогодні Україна має констатувати існування низки перешкод, що стоять перед дітьми, які вимушено перебувають в окупації. Це:

– підготовка та здача таких предметів як українська мова, література, історія України до загальної інформації про порядок підтвердження отриманих знань;
– вступ за спрощеними процедурами до ВНЗ; 
– прямі гарантій можливості навчання (проживання, належні стипендії);
– гарантії подальшого працевлаштування та ін. 

Звичайно, ми вітаємо створення можливості віддаленого навчання, однак при цьому важливими є системність та значимість. Держава має знайти ефективні інструменти впливу та залученості самих дітей та членів їх сімей, також максимально залучати міжнародних партнерів до впровадження все більшої кількості програм для переселенців та дітей з ТОТ. 

Слід враховувати, що конфлікт також суттєво впливає на навчальні заклади поблизу лінії зіткнення з обох боків. Такий вплив стосується  благополуччя та ефективності дітей, і працівників освітньої сфери. Тільки у першій декаді поточного року зафіксовано щонайменше 27 фактів фізичних пошкоджень навчальних будівель. 

Отже доступ до освіти залишається ускладненим і через безпекові ризики внаслідок обстрілів, поширеності боєприпасів, що не розірвалися, і мін на шляху до таких закладів. Зараз, на початку зимового сезону слід відзначити і те, що чимало шкіл стикаються з проблемами через погане функціонування старих систем опалення, або через брак палива.

Таким чином держава має подбати про максимальне залучення дітей до освіти на підконтрольній території шляхом розробки комплексної програми їхньої підтримки у разі переміщення та широкої інформаційної кампанії і роботи як з самими дітьми так і їхніми сім’ями. 

Крім того варто наголосити на потребі забезпечення повноцінної роботи шкіл та персоналу поблизу лінії зіткнення. Це і безпековий компонент, і відповідність закладів стандартам у сфері освіти та впроваджуваних реформ.

(З виступу на круглому столі “Розділені лінією розмежування: державна політика для відновлення прав, зв’язків та довіри” під час Міжнародного форуму “Реінтеграція на Донбасі – поліпшення гуманітарної ситуації і зміцнення контактів між людьми в регіоні конфлікту”)

Фото

На Полтавщині відбувся тренінг “Внутрішнє переміщення в Україні: гендерна чутливість локальних політик, юридичних інструментів і бізнес-практик”. Тут обговорювалися проблеми, з якими стикаються переселенці (батьки, діти) у правовому, регіональному розрізі, оскільки були представники та представниці з різних областей та організацій, з різним досвідом та баченням.

“В умовах тривалого конфлікту державі та власне кожному громадянину важливо пам’ятати і звертати особливу увагу на незахищені категорії громадян: осіб похилого віку, дітей та жінок, – говорить учасниць тренінгу Марія Красненко, юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ”. – Світова практика засвідчує, що саме перед жінками в умовах війни виникає багато викликів – від самої необхідності переміщення до забезпечення повноцінного життя своєї сім’ї вже в нових громадах. Ми вдячні долученості до цього проекту з огляду на територіальні тенденції Полтавщини, а також виокреслення гендерного питання і його оцінки”.

“Я тільки тут усвідомила наскільки ця проблема глобальна, що її вирішуватимуть ще наші діти! Ці люди справді потребують нашої допомоги й не зрозуміло, чи повернуться вони коли-небудь додому”, – ділиться враженнями одна з учасниць тренінгу.

Це вже третій за ліком тренінг проекту за участі тренерок, експерток з прав людини Марії Ясеновської та Олени Уварової. Переважну більшість учасників тренінгу склали судді судів Полтавської області.

Обговорювали міжнародні та національні стандарти. Дуже зацікавило вирішення юридичних задач на тему гендерної рівності. У заході взяла участь Ганна Христова, координаторка проекту Ради Європи “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень”. Її слова про тривалість, згідно світового досвіду, процесу вирішення питань забезпечення прав ВПО сильно вразили учасників. Тренерки зазначають, що масштабність проблеми учасникам допомогли усвідомити цифри: кількість ВПО в країні (біля 1,5 мілліону) та в області (більше 22 тисяч). “Я навіть не думала, що таких людей так багато”, – щиро поділилась інша учасниця заходу.

Серед проблем, з якими зустрічаються ВПО, учасники виділили ті, які мають гендерне забарвлення: зокрема питання виплати аліментів, коли батько на безконтрольний території, визначення місця проживання дитини, коли один з батьків там проживає, власники житла бояться здавати квартири жінкам з дітьми через міф, що дітей зареєструють та їх не можна буде виселити, коли закінчиться термін оренди. Крім того виділили питання, повʼязані із документальним оформленням перетину кордону та лінії розмежування матір’ю з дитиною, наявності дозволу батька та паспорту чи ID, а також встановлення факту смерті на непідконтрольній території для оформлення пенсії по втраті годувальника.

Власна інформація та за матеріалами Харківської обласної фундації «Громадська Альтернатива»

Нова українська влада багато говорить про потребу реінтеграції непідконтрольних територій Донбасу, а також про суттєвішу, аніж раніше, підтримку підконтрольних територій. Тим часом, проект держбюджету-2020 демонструє, що слова поки залишаються словами. Правозахисниця, юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія Красненко коментує ці обставини для видання “Донецкие новости”:

“Потрібно розуміти, що держбюджет на 2020 рік фактично є бюджетом уряду Гройсмана і, виходячи з основних показників, не містить статті “Донбас”, “Крим” (наприклад, за видатками: виплата пенсії жителям тимчасово окупованих територій, відновлення зруйнованої інфраструктури, екологічна ситуація). Водночас, річний бюджет повинен включати фінансування на подібні статті в загальному порядку, оскільки відповідно до законодавства такі суми повинні враховуватися.

Загалом, аналізуючи проект бюджету, не варто бути оптимістичним – фактично він є бюджетом поточного року. Втім, цей фінансовий документ може ще не раз бути змінений як Верховною Радою, так і Кабміном. Особливу увагу слід приділяти цьому питанню в наступні місяці, оскільки саме тоді стануть зрозумілими результати видаткової частини цього року.”

Читати далі на сайті “ДН”

13 березня 2019 р. відбудеться Презентація тіньового звіту Коаліції громадських організацій щодо виконання Україною положень Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права: крізь призму виборів.

В контексті президентських та парламентських виборів, що пройдуть в Україні в 2019 році, а також місцевих виборів 2020 року, правозахисні громадські організації підготували огляд питань, що впливають на рівень участі у виборах громадян, постраждалих від російської агресії.

Основні теми та спікери:
– Реєстрація фактів народження і смерті, що відбулися на тимчасово окупованих територіях України, а також видача документів, що посвідчують особу: Альона Луньова, ГО “Центр інформації про права людини”;
– Обмеження свободи пересування: Ольга Куришко, ГО “Крим СОС” та Марія Красненко, ГО “Донбас SOS”;
– Участь внутрішньо переміщених осіб у виборах, управлінні державними та місцевими справами: Тетяна Дурнєва, ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”.

Модеруватиме захід Олександра Дворецька, БФ “Восток SOS”.

До участі запрошені народні депутати, представники Міноборони, МінТОТ, Мінюсту, Мінсоцполітики, Офісу Омбудсмана, ЦВК, Держприкордонслужби, міжнародні організації та спостережні місії.

Місце: ІА “Укрінформ” (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 8/16, Арт-хаб)

Час: 14:00

Для участі просимо зареєструватися.

Цей тіньовий звіт зосереджений на аналізі численних порушень прав осіб, що постраждали внаслідок конфлікту в Україні, а саме – внутрішньо переміщених осіб, осіб, що залишилися проживати на тимчасово окупованих територіях України, а також осіб, які були позбавлені особистої свободи з політичних мотивів на тимчасово окупованих територіях України.

Автори тіньового звіту мають значний досвід у розробці та адвокатуванні проектів нормативно-правових актів у сфері захисту прав ВПО, беруть участь у робочих групах при профільних міністерствах, надають значну соціальну, інформаційну та юридичну допомогу особам, які постраждали внаслідок конфлікту, займаються висвітленням подій, що відбуваються на тимчасово окупованих територіях України.

Захід підтримується в рамках проекту ПРООН “Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні”, що реалізовується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.