Документ адресовано голові Комітету Верховної Ради з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин Григорію Немирі.
Ми, представники українських громадських організацій, які опікуються правами осіб, постраждалих внаслідок конфлікту, засвідчуємо Вам свою повагу і звертаємося до Вас з приводу проекту закону “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України” щодо удосконалення окремих положень” (
реєстр. №8297). Зазначений законопроект був ініційований Президентом України, визначений ним як невідкладний та зареєстрований 19 квітня 2018 року у Верховній Раді.
Проект закону передбачає внесення змін до Закону України “Про громадянство України” (надалі – Закон), метою яких, відповідно до пояснювальної записки, є удосконалення норм, які визначають підстави набуття громадянства України, насамперед за територіальним походженням, додаткові підстави, за якими особи не приймаються до громадянства України, повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства України, в частині перевірки підстав його набуття, погодження та прийняття рішення про оформлення, а також вдосконалення механізму припинення громадянства України у разі добровільного набуття громадянином України громадянства іншої держави та запобігання випадкам подвійного громадянства осіб, які набувають громадянство України.
Не дивлячись на те, що проект закону містить певні позитивні зміни (зокрема, це стосується розширення кола підстав для набуття громадянства України дітьми, а також повнолітніми особами, які були усиновлені громадянами України або подружжям, один з якого є громадянином України), законопроект №8297 містить цілу низку норм, що викликають обґрунтоване занепокоєння, оскільки в разі прийняття вони створять основу для дискримінації окремої категорії громадян України, серйозні ризики порушення прав мешканців тимчасово окупованих територій та ризики виникнення випадків безгромадянства.
Зокрема, у законопроекті розширено перелік підстав для втрати громадянства України у випадку користування виборчим або іншим правом, яке особі надає іноземне громадянство, чи виконання обов’язків, які на нього покладає іноземне громадянство.
Так, відповідно до чинної редакції статті 19 Закону України “Про громадянство України”, однією з підстав для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.
Законопроектом № 8297 пропонується доповнити пункт 1 частини 1 статті 19 Закону пунктом “ґ)”, яким передбачається, що не вважається добровільним набуттям іншого громадянства набуття громадянства Російської Федерації в результаті здійснення протиправних та недобросовісних дій на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя окупаційною адміністрацією Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Але цей пункт не буде застосовуватися, якщо повнолітній громадянин України скористався виборчим або іншим правом, яке йому надає іноземне громадянство, чи виконав обов’язки, які на нього покладає іноземне громадянство, що може підтверджуватися даними публічних реєстрів державних органів, органів місцевого самоврядування іноземних держав, інформацією, розміщеною на офіційних веб-сайтах, в офіційних друкованих виданнях державними органами, органами місцевого самоврядування іноземних держав та/або документами, наданими такими органами, чи отримав або на території України скористався чи скористався під час виїзду з України, в’їзду в Україну паспортним документом іноземної держави, що зафіксовано посадовою чи службовою особою Державної прикордонної служби України або іншого державного органу України.
У разі якщо таку норму приймуть, під загрозою масового позбавлення громадянства України опиняться ті громадяни України, які залишилися в окупації і вимушені були звертатися до країни-агресора за отриманням медичних, освітніх послуг, соціального захисту тощо.
Нагадаємо, що мова йде про більш ніж два мільйони осіб, які наразі проживають в Криму та місті Севастополі.
Окрім того, постає питання щодо перевірки відомостей про те, наприклад, чи скористався мешканець окупованого Криму виборчим правом, яке йому надає іноземне громадянство, адже включення його до реєстру виборців РФ жодним чином не вказує на те, чи користувалася особа своїм активним виборчим правом, наданим їй громадянством РФ, чи ні. Враховуючи те, що перевірка деяких відомостей може бути ускладнена, а інколи навіть неможлива, такі положення законодавства створюють ризик для безпідставної втрати громадянства України або вибіркового застосування норм законодавства.
Норма щодо можливості втрати громадянства України через користування іноземним громадянством не може бути розповсюджена на випадки, коли це “іноземне громадянство” отримане на тимчасово окупованій території України, оскільки, відповідно до статті 5 Закону України “Про забезпечення прав та свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.
Насильницька паспортизація громадян України в Криму російською окупаційною владою не може вважатися добровільною і є злочином, міжнародну відповідальність за який нестиме Росія. Крім того, держава Україна не може забезпечити дотримання базових прав на тимчасово окупованих територіях, в тому числі – безпеку громадян України, які живуть в окупації. Тож у жодному разі неможливо вважати, що отримання громадянства держави-агресора є актом доброї волі, а відтак і користування тими правами, які надає громадянство держави-агресора, не може стати підставою для позбавлення особи громадянства України.
Також проект закону №8297 містить численні ризики виникнення випадків безгромадянства.
Так, у пояснювальній записці до проекту закону необхідність його прийняття обґрунтовується, зокрема, тим, що у зв’язку з запровадженням для громадян України безвізового режиму в’їзду до ЄС активізується діяльність в Україні організаторів та учасників каналів нелегальної міграції, які розглядають Україну як транзитну територію. Однак деякі зміни, що містяться в законопроекті, швидше, створюють перешкоди для документування осіб, які наразі є особами без громадянства або особами під ризиком безгромадянства і жодним чином не мають відношення для попередження утворення каналів нелегальної міграції. Зокрема, пропонується внести зміни до статті 1 Закону, а саме у визначенні “проживання на території України на законних підставах” виключити “проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України”. Проте виключення зазначеного положення нівелює можливість для осіб, що з тих чи інших причин мають паспорт колишнього СРСР, звернутись до Державної міграційної служби за отриманням паспорта громадянина України. Те саме стосується осіб, що мають паспорт колишнього СРСР, проте не мають відмітки про постійну чи тимчасову прописку на території України, що в межах чинного законодавства мали можливість встановлювати факт постійного проживання на території України в судовому порядку.
Зазначений законопроект також пропонує виключити як умову незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства, положення “вартість оформлення припинення іноземного громадянства перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України”. Проте зазначена норма обмежує доступ осіб, які не мають матеріальної можливості отримати документ про припинення іноземного громадянства, до отримання громадянства України.
Проект закону також передбачає зміни до статті 3 Закону, в якій визначається належність до громадянства України, а саме – категорії осіб, які перелічені у статті 3 Закону, є громадянами України лише у разі, якщо їх належність до громадянства України була встановлена до 01 травня 2018 року. Зважаючи на такі зміни, неясно, що буде відбуватись з особами, належність до громадянства України яких, станом на 01 травня 2018, не буде встановлена. Таким обмеженням строку значна кількість осіб, чия належність до громадянства не буде встановлена до 01 травня 2018 року, залишиться у правовому вакуумі без подальшої можливості легалізуватися на території України. Таким чином, такі особи опиняться в статусі осіб без громадянства “де-факто” та не матимуть можливості реалізувати свої базові права та свободи.
Слід відзначити, що Україною ще у 2013 році було ратифіковано Конвенцію про статус осіб без громадянства (1954) та Конвенцію про скорочення безгромадянства (1961), які зобов’язують державу запровадити процедуру визначення статусу особи без громадянства і розробити спрощену процедуру натуралізації для таких осіб. Проте наразі таку процедуру і досі запроваджено не було. Таким чином, особи без громадянства та особи під ризиком безгромадянства проживають на території України нелегально, вони не можуть реалізувати свої базові права і, зокрема, отримати належні документи. Проте даним законопроектом уряд не лише не покращує ситуацію щодо зазначеної категорії осіб в Україні, а ще більше обмежує їх права шляхом обмеження їх можливостей бути документованими належним чином.
Більше того, у контексті зазначеного проекту закону слід враховувати, що стаття 10 Конвенції про скорочення безгромадянства покладає обов’язок на державу, якій передається територія або яка іншим чином набуває території, надавати своє громадянство тим особам, які в іншому разі стали б апатридами. В Конвенції зазначено, що в такій ситуації створюється додаткова загроза інтересам національної безпеки, коли ОБГ є неідентифікованими на території держави та не можуть її залишити, оскільки не мають документів про особу, що генерує ризик нелегальної міграції.
На підставі вищенаведеного ми звертаємося до Комітету Верховної Ради з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин з проханням розглянути проект закону “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України” щодо удосконалення окремих положень” (реєстр. 8297) та підготувати відповідний висновок і пропозиції стосовно цього проекту закону з метою мінімізації ризиків порушень прав людини, які у ньому містяться.
Тетяна Печончик, Альона Луньова,
Центр інформації про права людини
Олександр Галкін,
БФ “Право на захист”
Таміла Ташева,
КримSOS
Альберт Пірчак,
МФОЗНС “Регіон Карпат” NEEKA
Курочкіна Марина,
ГО “Десяте квітня”
Олександра Дворецька,
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Ольга Скрипник,
Кримська правозахисна група
Тетяна Дурнєва,
ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”
(оригінал фото) 
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Тут ми протягом кількох днів спілкувалися з колегами, знайомилися з досвідом, який вони набули у різних сферах громадської діяльності, розповідали про власні здобутки, вчилися, дискутували, трішки гуляли… 🙂
Дякуємо ГО “Територія успіху” за гостинність й можливість плідно попрацювати!
(
