Взагалі не визначеними є питання соціального та пенсійного захисту переселенців та жителів тимчасово окупованих територій (ТОТ)

Уряд Шмигаля працює вже понад сто днів (звітування було саме минулого тижня), проте затвердження їхньої програми так і не сталось. Повторна (друга) спроба теж відбулась, але й під куполом її не підтримали.

Ця новина не дуже засмутила урядовців, адже за словами прем’єр-міністра, їм не потрібен імунітет, щоб працювати на користь України та українців. Але зараз — не про урядову програму. Трішки раніше, ще навесні, не очікуючи затвердження парламентом Програми уряду, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України збирало пропозиції до Програми вже своєї діяльності та пізніше, розмістили проект до обговорення. І чесно кажучи, ним, як і в цілому урядовою програмою, не можна бути задоволеною в повному обсязі. І ось чому.

Одне з головних зауважень, як і до міністерського документу, так і до урядового — невизначеність періоду. Термін реалізації заходів визначено у часових рамках між 2020 та 2023 років або не визначеним взагалі. Складно щось планувати чи навіть вимагати, не розуміючи планів центрального органу влади. Номер два серед зауважень — це відсутність визначення відповідальних, слід пам’ятати, що Міністерство реінтеграції не одне, а питання постраждалих насправді, дотично, входить до відомства всіх. Наприклад, питання вступу дітей з Донецька чи Луганську до навчальних закладів на підконтрольних територіях неможливо вирішувати без МОН, а питання пов’язані з медичними забезпеченням без МОЗ, і так далі. Й про це слід не забувати.

Не менше питань викликають і плани, яких не має. Зокрема взагалі не визначеними є питання соціального та пенсійного захисту переселенців та жителів ТОТ, а це одні з найболючіших питань. Те саме, щодо постраждалих від збройного конфлікту, які проживають в населених пунктах на лінії зіткнення, їхні потреби не є відображеними. Окремі питання до «авторів» виникають через самі формулювання і їхні некоректності, наприклад говорити про спрощення процедури встановлення опіки над дітьми, які повернулись з ТОТ не варто. Адже хто такі «діти, які повернулися з ТОТ»? Такий термін не є ні прийнятним, ні юридично визначеним.

Й звісно, не можна не сказати про те, що окремі цілі поєднують в собі задачі різного характеру і суті. Так, «соціальний захист населення» включає в себе абсолютно все, і питання інтеграції в приймаючих громадах, і житлового забезпечення також.

Спробую навести на прикладі декількох, не всіх.

Так, якщо говорити щодо мети «соціальний захист населення», то окремі її пункти не є конкретизованими, що не дає можливості зрозуміти проблематику, завдання та критерії досягнення навіть тими, хто не один рік займається цими питаннями. Наведу приклад щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на ТОТ, критерієм чого є приведення законодавства України щодо людей з інвалідністю, які проживають на ТОТ до вимог Конвенції. Проте зрозуміти яких саме прав (соціальних? політичних?) та в якій частині складно. Можна гадати, що йдеться про захист прав цивільних осіб, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання внаслідок війни. Але чи це так? Не знаю. А через охоплення різних сфер, не є прозоро визначена стратегія щодо окремих напрямків. Наприклад, на початку 2020 року розпочато процес розробки житлової стратегії в Україні. Проте відображення цього не має, як і в цілому розуміння стратегії щодо забезпечення житлом, а не реалізації окремих програм. Про те, що поза увагою залишилося питання місць компактного проживання (тобто місць, які були визначені для тимчасового проживання, зокрема, готелі, санаторії, геріатричні пансіонати тощо) і говорити не варто.

Якщо ж говорити про ціль «цифрова трансформація», то надзвичайно важливим є уникнення створення окремих «спеціальних» сервісів для жителів тимчасово окупованих територій та переселенців, оскільки дані категорії громадян перш за все є громадянами України і складність отримання послуги полягає не в їхньому статусі, а в умовах. Тому саме умови тимчасової окупації та внутрішнього переміщення мають враховуватись при наданні онлайн послуг, а не «статус» чи місце проживання особи. Не найкращий варіант йти тут шляхом «інновацій» в створенні чогось особливого.

Отже, висновки за всіма пунктами.

Є і хороше, що полягає у відкритості Міністерства до роботи з громадськістю. Проте, наскільки ця робота буде врахована — це питання. Вже сьогодні можна говорити, що нова Урядова програма є більш розширеною та наповненою, як мінімум за об’ємом. І хочеться плекати надію на те, що Міністерством з питань реінтеграції також будуть враховані коментарі надані громадськістю на їхній документ. Адже їхня програма, попри консультування, включила і відобразила не все з того, щоб хотілось і варто включити.

Юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія Красненко, для НВ, 19 червня 2020

Програми Держмолодьжитла, які реалізуються вже не перший рік, після перегляду бюджетних витрат, зазнали суттєвих скорочень. На цьому наголошує юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія Красненко у коментарі інтернет-газеті “Жизнь”.

За її словами, зокрема недофінансованою на 100 млн гривень є програма “Доступне житло”. “Слід пам’ятати, що ця програма не охоплює виключно внутрішньо перехідних осіб, а в цілому стосується тих, хто потребує поліпшення житлових умов, – зазначила Марія Красненко. – Тобто, фактично, таким скороченням бюджету було поставлене питання житла для громадян України на вторинне місце”.

Як відзначила юристка, не менш важливим є системний підхід керівництва Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, які вчергове відзначили: не може бути правильною та політика, яка відмовляється від фундаментальних потреб громадян, а саме наявності житла. в контексті, даної програми залишається лише сподіватись на перегляд бюджету під кінець року або знаходження додаткових коштів.

“Проте для переселенців є й хороша новина, – зауважує Марія Красненко. – Фінансування програми “Тимчасового житла” не зазнало скорочень. Очікується реалізація донорської програми з забезпечення житла (в межах угоди з урядом Німеччини), яка найвірогідніше буде кредитною.”

Вона закликає стежити за всіма змінами, перевіряти інформацію в офіційних джерелах та надалі стимулювати вашу владу (як місцеву так і на центральному рівні) щодо вирішення житлових питань.

Не так давно, трішки більше ніж півроку тому, ми обговорювали план дій уряду технократів. Тепер маємо новий уряд, обговорити та прокомунікувати який нам частково завадило впровадження карантинних заходів, спричинених пандемією COVID-19. Попри це, політичне життя продовжується, попередні виклики ніхто не скасовував, а довгострокова перспектива стає все важливішою. Саме тому плани уряду викликають ще більше питань, в тому числі щодо тимчасово окупованих територій — Донбасу, Криму та міста Севастополя, територій поблизу лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщених осіб.

Йдеться про оприлюднений на сайті Верховної Ради проект постанови про Програму діяльності Кабінету Міністрів України. Саме цей документ передбачає напрямки, цілі та задачі уряду.

Цього разу ми не побачили презентацію у форматі окремого сайту чи будь-яку іншу широку публічну комунікацію плану. Можна сказати, що час вимагає іншого — дій, а не обговорень, однак хочеться нагадати (і не лише щодо програми), що будь-які тимчасові заходи мають забезпечувати можливість реалізації наших прав. Питання лише у форматі. Ми ж навчились працювати з дому та проводити робочі зідзвони?

Але повернемось до програми, що розрахована на термін повноважень нового Кабміну, тобто на 4,5 років. На жаль, уявлення щодо того, як ми будемо жити в 2025-му, він в повному обсязі не дає.

Що не так з новим планом дій уряду?

Як зазначено у новому проекті програми — світ змінюється. Країни стоять на порозі глобальних перетворень. А ефективна відповідь на ці виклики дасть Україні новий поштовх до сталого розвитку. Щоправда, що передбачає цей сталий розвиток, однозначно не сказано.

Текст програми переважно є політичною декларацією, а не засадничим, покроковим документом роботи уряду. Мова ж йде не лише про пандемію, світову економічну кризу, яка на нас очікує, а ще й про локальний, український контекст — існуючий збройний конфлікт, часткова окупація, масове внутрішнє переміщення, корупція, децентралізація та інші виклики у кожній із сфер.

На жаль, програма не містить чітко сформованих цілей, заходів з необхідним фінансуванням, та, головне, індикаторів досягнення та їх виконавців. Порівняно з попередньою програмою, ми не бачимо цілей і планів кожного з міністерств, що і спричиняє виключення або лиш часткове охоплення окремих напрямків. Саме такою є ситуація щодо окупованих територій та переселенців.

Що буде з Донбасом та Кримом?

З хорошого — захист територіальної цілісності та суверенітету України та безпечна реінтеграція тимчасово окупованих територій України передбачено серед того, що «ми маємо забезпечити». З поганого — продовження цьому більше не має, окрім як у форматі протидії інформаційній агресії. Пробачте, але цього недостатньо для розуміння напрямків руху, особливо з урахуванням існування окремого міністерства та профільного віце-прем’єр-міністра. Адже громадянам потрібно не лише дивитись новини. Йдеться про суттєві та довгострокові процеси, які ми знову відкладаємо.

Як щодо переселенців?

Питання внутрішньо переміщених осіб, яких, я нагадаю, близько 1,5 мільйона, розкрито в цілому так само, як і з окупованими територіями та їх мешканцями. Основна частина — соціальна підтримка. 442 гривні адресної допомоги на покриття витрат з проживання — це добре, але що далі? Чи забезпечуємо ми повне включення в громади? Чи готуємо і реалізовуємо житлові програми? Чи змінюємо дискримінаційні підходи в отриманні соціальних виплат і пенсії? А що ми робимо з адміністративними послугами? А з працевлаштуванням? А з освітою?

І таких питань багато. Однак, який напрямок в цілому? Відповідей у мене наразі не має.

Чи достатньо такої стратегії?

Мені б хотілось, аби принцип «нікого не залишити осторонь», про який згадується в плані дій уряду, був не лише рядком в документі. Виходячи з тексту, я не скажу нічого нового і надзвичайного крім того, що такий документ не є достатнім. Будучи депутатом, я б за нього не проголосувала. Тому перше, що слід зробити — це окреслити ключові пріоритети центральних органів влади з визначенням процесів, які будуть продовжені, переглянуті, а також, які ресурси наявні в сьогоднішніх умовах, і що є індикаторами досягнення тої чи іншої цілі. Друге — це визначити питання подолання негативних наслідків конфлікту, забезпечення відновлення територій, що постраждали, включаючи заходи з реінтеграції тимчасово окупованих територій України як окремих повноцінних елементів програми діяльності уряду.

Саме ці процеси суттєво впливають на всі інші в нашій державі. Та дочекаймось, що скажуть депутати під час розгляду програми. А також реакції суспільства, яка, я впевнена, не забариться.

Юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія Красненко, НВ, 17 квітня 2020.

Фото

Правозахисники та експерти розповіли виданню “Донецкие новости” про державну політику щодо внутрішньо переміщених осіб під час і після карантин. Свою думку виловила також юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія Красненко:

“Наразі слід чітко розуміти, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється ряд заходів, що стосується проведення перевірок за місцем проживання, рішення комісій приймається без акта обстеження матеріально-побутових умов, та, найбільш головне – продовжуються всі соціальні виплати та пенсії. Відзначу ще раз, що мова йде саме про період дії карантину та 30 днів після його закінчення. Це чітко означає те, що після закінчення – будуть відновлені всі заходи, які були застосовними для переселенців. Однак, можна сказати однозначно, що практика реалізації цих заходів стане основою для пропозицій щодо перегляду нормативно-правових актів та практики, яка застосовна до внутрішньо переміщених осіб. Тому перед органами державної влади, та зокрема шляхом спонукання від громадських організацій, стоятиме задача оцінки вжитих заходів і можливість на їх підставі перегляду регулювання. Ще раз відзначу, що вжиті зараз заходи, однозначно можуть слугувати підтримкою ініціатив щодо ВПО та жителів ТОТ.

Але, на жаль, наразі стоїть питання не про заходи «після карантину», а про реалізацію тих заходів, які є передбаченими Законом проте не реалізованими на місцях. Ми фіксуємо, проблеми з виплатами соціальних виплат та пенсії, вимогу подання заяв на продовження виплат і навіть перевірки. Подібне ще раз говорить про «повільність» вертикалі та відсутність «волі» на центральному рівні виконавчої гілки влади”.  

Одна з моїх улюблених фраз: «Виборча кампанія — це проміжок між виборами».

Для тих, хто думав, що ми вже пережили всі вибори у 2019-му, то нагадаю: цьогоріч ми маємо обирати місцеву владу. А з огляду на запропоноване скорочення видатків до держбюджету-2020 через пандемію, дуже прикро, що тепер і Центральній виборчій комісії слід нагадувати про проведення виборів восени. Хіба в Раді знають більше, і на вибори в період «після-кризи» не очікують.

Втім, період між виборами зазвичай не менш корисний. Причин цьому кілька — Виборчий кодекс та потреба підготовки та впровадження значної кількості нормативних актів в зв’язку з його прийняттям. Одним із таких моментів є критерії доступності виборів.

Складно? А тепер уявіть собі, що ви мешкаєте в невеличкому містечку, далеко від обласного центру і ви — особа з інвалідністю, маломобільний громадянин, чи у вас немовля у візочку. Чи легко вам реалізувати своє виборче право? Я не кажу вже про те, аби бути обраним (стати депутатом чи мером), а хоча б проголосувати. Наразі значна кількість виборчих дільниць не пристосовані для громадян України, що мають інвалідність чи є маломобільними.

Про кого ми говоримо

Йдеться про понад 2 мільйони 600 тисяч громадян України, які мають різну групу інвалідності. З них близько 240 тисяч — особи І групи інвалідності, тобто з високим ступенем втрати здоров’я та залежністю від стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб.

Також ми говоримо про маломобільних громадян, які можуть і не мати інвалідності, але мають тимчасові розлади здоров’я, наприклад, перелом. А ще є літні люди, матері та батьки з візочками.

Тільки вдумайтесь: в Україні 6% громадян мають встановлену інвалідність. То чи варто думати про реалізацію їх прав? Відповідь однозначна.

Чи є доступними виборчі дільниці

Тут слід згадати багато компонентів. Від можливості стати кандидатом, членом виборчої комісії до можливості прочитати інформацію на сайті ЦВК чи поставити галочку навпроти обраного кандидата. Та зараз я зупинюсь на одному — безперешкодному доступі до виборчих дільниць.

Якщо звести до суті, то доступною є та дільниця, до якої можна дістатись. Тобто вона знаходиться або на першому поверсі, або має пандус, ліфт, місце для паркування спецтранспорту, а дорогою до них не трапляється перешкод. Не менш важлива наявність місць, де можна відпочити, належна висота поверхонь у кабінках, їх освітленість та можливість ознайомитись з інструкціями різним способом — крупним шрифтом, Брайля, викладеними письмово або за допомогою перекладача мови жестів тощо.

І як показують дві виборчі кампанії минулого року, далеко не всі дільниці готові прийняти виборців зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями.

Хто і як має це вирішувати?

Найпростіший спосіб — проголосувати за місцем перебування, тобто «на дому». Та слід знати, що особи з інвалідністю чи маломобільні громадяни можуть просто хотіти піти на дільницю. Або ж не хочуть пускати до себе велику кількість людей, включаючи спостерігачів, а часом і журналістів, які хочуть відзняти цей «прекрасний» момент. Підстав можна знайти багато, включно з ризиками помилкового заповнення бюлетенів, замість яких під час голосування «на дому» не отримати додатковий.

Новий Виборчий кодекс поклав на Кабмін обов’язок до 1 квітня 2020 року розробити та затвердити критерії доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, що дозволить органам на місцях зробити підготовчу роботу відповідно до стандартів. Слід пам’ятати: така робота займає не один день і потребує фінансових витрат. А схоже на те, що досі навіть не визначено відповідальний орган, який розроблятиме ці критерії.

Та чи йдеться лише про вибори? Звісно ж, ні. Йдеться в цілому про ставлення держави до своїх громадян. Про осіб з інвалідністю на державному рівні мають не лише пам’ятати, а й реалізовувати всеукраїнські, регіональні та приватні програми з урахуванням усіх інтересів і потреб. Ми намагаємось застосовувати інклюзивний процес в школах, але не готові впроваджувати його в усі сфери життя. Ми готові згадувати про наших паралімпійців як досягнення року в новорічних зверненнях, але не готові сприяти особам з інвалідністю на законодавчому і практичному рівнях, а також з належним для цього фінансуванням.

Я все ще маю надію на запуск цих процесів, адже ми не раз чекали на Кабмін і, рано чи пізно, різними зусиллями досягали свого.

Юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія КРАСНЕНКО, НВ, 2 квітня 2020

Фото

Два дні, 11-12 березня, у Кривому Розі команда ГХ «ГРУПА ВПЛИВУ» розповідала місцевим активістам і активісткам, студентам та студенткам про існуючі інструменти локальної демократії, як механізм впливу на прийняття рішень на місцевому рівні.

Що таке електронна петиція і як з її допомогою продемонструвати місцевій владі потреби громади? Як провести громадські слухання та навіщо вони потрібні? Чому потрібно брати участь у бюджеті участі? Це та багато чого іншого розказували учасникам тренінгу Марія Красненко та Ольга Мартиновська.

Серед ключових проблем, з якими стикаються громадяни – відсутність інформації, позбавлення внутрішньо переміщених осіб, осіб без реєстрації, іноземців можливості використовувати інструменти локальної демократії, штучно звужується коло осіб, які належать до територіальної громади та можуть використовувати ці інструменти. Тому однією з цілей даного тренінгу є залучити молодь до участі у відкритому міському врядуванні та створити осередок для подальшого розвитку активної частини молоді міста через навчання інструментам локальної демократії.

У заході також взяли участь представники місцевої влади, зокрема депутати Криворізької міської ради Ольга Бабенко та Микола Колесник. Під час діалогу обговорювалися питання про виплату стипендій, про необхідність вирішення питань міського транспорту, про відкриття молодіжних центрів тощо.

Захід проводився в межах гранту, наданого проєктом Ради Європи “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень”.

Дізнатися більше про інструменти локальної демократії можна за посиланням.

Фото

Цікаво було застати ажіотаж та обговорення в залі парламенту перед голосуванням за пенсійний закон

Те, що Верховна Рада не підтримала законопроект щодо виплат пенсії жителям тимчасово окупованих територій за основу, ні для кого не секрет.

Більш цікавим стало обговорення в залі парламенту перед голосуванням та ажіотаж опісля. Щодо цієї ініціативи вже було почуто багато: і про підтримку окупанта, і про зраду інтересів, і про мільярди в нікуди. Та є ряд речей, які треба знати, і якими часто маніпулюють.

1. «Ці люди» не підтримують Україну

Мені складно сказати, з чого робиться такий висновок щодо всіх людей. З того, що люди не можуть виїхати і живуть в окупації? Чи ми вже відкидаємо версію з країною-агресором? А чи всі в Сумській, Чернігівській, Закарпатській чи Київській області є на 100% патріотами? І чи це значить, що ми тепер перед виплатою пенсії будемо перевіряти на «детекторі патріотизму»? Не думаю. А депутатам окремо рекомендую уважніше придивитися до своїх колег, бо не одне місце в залі займають «просині» сили.

2. Де ми візьмемо скільки коштів?

Чесно кажучи, заява Мінфіну про те, що сума заборгованості по пенсіях складає 115 млрд і похоронить країну, є відверто маніпулятивною. Жодних офіційних підтверджень цьому наразі не має. Озвучені Пенсійним фондом дані – 80 млрд. Вже не 115, так? Хоча й ця цифра не є істиною.

Та навіть цифра у 80 млрд не буде потрібною одразу. Адже частина осіб звернутись за виплатами не зможуть, бо наразі мова йде тільки про мобільні категорії громадян, тобто тих, які зможуть системно виїжджати для підтвердження. Інша, вагома частина коштів є тією самою «заборгованістю», яка може бути розподіленою в часі.

Тут також не слід забувати, що поточна заборгованість по сплаті ЄСВ становить 17 млрд грн — і мова не йде тільки про непідконтрольні нам Крим чи Донбас.

Насамкінець, підкреслю: держава має право запровадити виплату коштів поетапно. Спершу відновити поточні виплати (значну частину з них люди вже отримують як ВПО), та здійснювати поетапну виплату недоотриманих сум. Не менш важливо, що закон може набувати чинності поступово: ВРУ має право встановити розумний строк, достатній для перерозподілу бюджету, забезпечення належної роботи органів та формування запиту на наступні періоди.

Подібний підхід не просто знайде кошти, а не буде накопичувати ще більше сум.

3. А як же відповідальність держави-окупанта?

Не кожен із нас є експертом в міжнародному гуманітарному праві, й це нормально. Але IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни (1949) не має положень про обов’язок держави-окупанта платити пенсії цивільному населенню. Стаття 55 говорить про те, що держава-окупант зобов’язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати населення продуктами харчування та медичними матеріалами, якщо ресурсів окупованої території виявилося недостатньо. В свою чергу, стаття 59 передбачає обов’язок цієї держави погодитися вжити заходів, спрямованих на надання підтримки населенню окупованої території. Про пенсію тут не йдеться.

Тим більше, в умовах збройного конфлікту незалежно від наявності окупації держава, яка втратила контроль над частиною території, зобов’язана дотримуватися своїх зобов’язань у сфері забезпечення прав людини. Про це йдеться в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії».

Коротше кажучи, держава-окупант не відповідає за пенсію.

4. І трішки про міжнародний досвід. Якщо ви думаєте, що така ситуація скрізь.

За результатом численних скарг до Європейського суду з прав людини було ухвалене пілотне рішення у справі проти Сербії (2012), яким країну зобов’язали вжити всіх заходів для забезпечення виплати пенсій особам, які мешкають у Косові та мають право на сербську пенсію. Грузія ж продовжує виплату пенсій не лише зареєстрованим переселенцям, а й особам, які проживають на окупованих територіях Абхазії та Південної Осетії і зберегли при цьому грузинське громадянство.

І якщо згадати системну практику Росії щодо Грузії, Молдови, а тепер і України, щодо видачі російських паспортів, то пенсія є ще одним кроком для того, аби прив’язати людей до себе.

Маємо результат

Попри всі слова та спроби «зрозуміти» не менш важливим є результати голосування.

Зі 390 присутніх депутатів «за» проголосували 84, а проти — лише 13. 142 утрималися, а 51 не голосували зовсім. Тобто депутати не те, що проти — вони утримались.

Тож продовжуємо працювати. І чекаємо на системну інтеграційну політику, що захопить всіх жителів України, адже ми живемо в одній країні.

Марія Красненко, юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ”, НВ, 17 лютого 2020.

Фото

17 лютого в Києві правозахисники презентували альтернативну доповідь щодо дотримання Україною Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. У ній проаналізовано дотримання прав осіб, що постраждали внаслідок збройного конфлікту в Україні.

У ці дні в Женеві розпочинається 67 сесія Комітету ООН, який розглядатиме сьомий звіт держави України щодо виконання нею Пакту. Цикл звітування передбачав формування Комітетом списку питань до України у 2018 році та підготовку державою відповідей на поставлені питання у 2019 році. Паралельно Коаліція організацій, які займаються проблематикою конфлікту і захистом постраждалих від конфлікту, представила Комітету альтернативний звіт.

«Ми зосереджували свою увагу на постраждалих від конфлікту осіб, тим самим підкреслюючи, що ця група потребує окремої уваги і держави, і міжнародної спільноти. І намагалися надати конкретні рекомендації, виконання яких дозволить покращити життя людей і, врешті, вирішити системні проблеми», – зауважила Альона Луньова, менеджерка з адвокації Центру прав людини ZMINA.

За словами правової аналітикині благодійного фонду «Право на захист» Анастасії Одінцової, відсутність цілісного бачення та належного фінансування стратегічних напрямків – працевлаштування, задоволення житлових потреб внутрішньо переміщених осіб (ВПО), – призвели до того, що протягом майже шести років ці питання залишаються невирішеними.

«Завдяки активній діяльності громадських організацій на підставі рішення суду в 2018 році була скасована частина Постанови КМУ № 365, яка передбачала перевірки місця проживання переселенців для призначення їм соціальної допомоги чи пенсії. Утім, практика таких перевірок ще й досі збереглася. Також проблемою залишається невиконання численних судових рішень, якими були відновлені пенсії переселенцям після припинення на підставі перевірок місця проживання. Наразі борг по таких рішеннях складає не менше 600 млн гривень», – зазначила Анастасія Одінцова.

Інтеграція переселенців у місцеві громади – ще одне важливе питання. Попри прийняття Виборчого кодексу України наприкінці 2019 року, який передбачає можливість брати участь переселенцям у місцевих виборах, ВПО не вважаються членами територіальних громад за місцем свого проживання та не можуть користуватись повністю своїми політичними правами. Але саме політична участь переселенців може стати не тільки аспектом їхньої успішності інтеграції, а й врахування ВПО та їхніх потреб у розробці й реалізації місцевих програм. У цьому переконана  юристка Громадського Холдингу «ГРУПА ВПЛИВУ» Марія Красненко.

Окрема увага у звіті приділена також мешканцям тимчасово окупованих територій України.

«Одним із принципів, закладених в Пакті, є прогресивність реалізації соціально-економічних прав. Це означає, що Україна має зобов‘язання здійснити всі необхідні кроки, щоб мешканці окупованих територій могли реалізувати свої права без дискримінації. Це і доступність документів, і пенсій, і працевлаштування, освіти, соціальних послуг та адміністративних послуг», – зауважила Ганна Дудінська, юристка благодійного фонду «Stabilization Support Services».

Актуальними залишаються проблеми, пов’язані із захистом дітей, а саме «декларативність» статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, та відсутність в державі документа стратегічного рівня.

Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи, зазначила: «Ми окремо звертаємо увагу на наслідки російської мілітаризації дітей у Криму – знищення української ідентичності, неможливість обирати громадянство, масштабна пропаганда служби у збройних силах РФ. Тільки на підконтрольній території діти з Криму можуть отримати українську освіту. Але для таких дітей і досі залишається низка невирішених проблем. Наприклад, отримати свідоцтва про базову середню освіту та повну загальну середню освіту вони можуть лише у тому разі, якщо дитина має намір вступити до університетів України. В інших випадках – ні, а значить, не можуть без цього працевлаштуватися або здобути професійну освіту».

В альтернативній доповіді Коаліція правозахисників звертається до Комітету ООН з проханням включити до його підсумкових зауважень, зокрема, такі рекомендації:

• розпочати розробку нової Стратегії інтеграції ВПО на період 2021-2025 років та Плану заходів на її виконання;
• розробити національну політику щодо реалізації житлових прав ВПО та план заходів з її виконання, яка б стала частиною національної політики інтеграції ВПО;
• відокремити отримання пенсії та соціальних виплат, які не пов’язані з внутрішнім переміщенням, від необхідності отримувати довідку про взяття на облік ВПО;
• запровадити механізм виплат пенсії мешканцям окупованих територій, в тому числі, маломобільним громадянам та людям з інвалідністю
• розробити концепцію освіти мешканців тимчасово окупованих територій, яка би врахувала особливості здобуття освіти та інше.

Довідково: Авторами альтернативного звіту для ООН «Забезпечення реалізації соціально-економічних прав осіб, що постраждали внаслідок конфлікту в Україні» є експерти громадських організацій «Донбас СОС», «Крим СОС», Громадського холдингу «ГРУПА ВПЛИВУ», Центру прав людини ZMINA, Кримської правозахисної групи та благодійних фондів «Право на Захист», «Восток-СОС» і «Stabilization Support Services».

У понеділок, 17 лютого, о 10:00 в прес-центрі інформаційного агентства “Укрінформ” (вул. Б. Хмельницького, 8/16, Київ) правозахисні організації презентують альтернативний звіт, поданий до ООН, про дотримання соціально-економічних прав осіб, що постраждали внаслідок збройного конфлікту в Україні.

17 лютого в Женеві починається 67 сесія Комітету ООН, який розгляне черговий, сьомий, звіт уряду України про виконання Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Коаліція правозахисних організацій, які опікуються питаннями захисту прав осіб, що постраждали внаслідок конфлікту, підготувала і направила до Женеви свій альтернативний звіт.

Якою є ситуація з внутрішньо переміщеними особами в Україні та наскільки вони адаптовані у приймаючих громадах? Як вирішуються житлові проблеми ВПО? Що відбувається із виплатою пенсій постраждалим у ході війни? Чи доступна українська освіта дітям із окупованих територій? Які кроки має вжити українська влада для захисту соціально-економічних прав мешканців окупованих територій?

Про це розкажуть:

Альона Луньова, менеджерка з адвокації Центру прав людини ZMINA

Марія Красненко, юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ”

Анастасія Одінцова, правова аналітикиня БФ “Право на захист”

Ганна Дудінська, юристка БФ “Stabilization Support Services”

Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи

Довідково: Авторами альтернативного звіту для ООН «Забезпечення реалізації соціально-економічних прав осіб, що постраждали внаслідок конфлікту в Україні» є ГО «Донбас СОС», ГО «Крим СОС», БФ «Право на Захист», БФ «Восток-СОС», ГО «Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ», БФ «Stabilization Support Services», ГО «Центр прав людини ZMINA» та ГО «Кримська правозахисна група».

 

У Сумській області мешкають понад 11 тисяч переселенців. Проблеми, з якими вони стикаються сьогодні, традиційні. Нестача житла, невиплата пенсій, невизначеність стосовно статусу дітей, постраждалих внаслідок військових дій. І як усюди, проблема житла – на першому місці.

З загальної кількості переселенців в області, за даними місцевої влади, менш як 150 осіб зверталися з потребою у покращені своїх житлових умов. Небагато? А що ви скажете, якщо дізнаєтесь про те, що на ці півтори сотні лише для однієї людини вдалося знайти прийнятний варіант – поселення в гуртожиток. І то за умови, що вона сплачуватиме за комунальні послуги. А для інших житла у Сумській області немає. Але як відомо, той хто має бажання – шукає можливості.

Саме для того, що показати місцевій владі одну з таких можливостей зібралися 9 січня у Шостці представники місцевої громади та переселенців. Зібралися, поговорили і вирішили звернутися до місцевих депутатів з проханням – вимогою. У цьому році громади області мають обов’язково взяти участь у державній програмі з побудови/ремонту тимчасового житла для переселенців. Відповідно до цієї програми, 70% суми на будівництво або ремонт такого житла дає держава, а залишок в 30% покриває сама громада. Варіант безпрограшний, бо побудоване житло залишається на балансі громади.

«У цьому році, відповідно до повідомлень представників Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України на фінансування цієї програми держава передбачила 20 млн грн. Проте, реальна цифра 485 млн у бюджеті зі спеціального фонду коштом міжнародної допомоги дає значно більше оптимізму. І якщо не повторюватиметься гіркий торішній досвід, коли громади просто не хотіли брати ці гроші, бо «вони нам непотрібні». Тепер все залежить від самих переселенців, від їхньої активної позиції у цьому питанні. І це письмове звернення, яке ми підписали сьогодні – перший крок, який дозволить хоча б частково вирішити проблему житла для ВПО», – зазначила Марія Красненко, юристка, Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ».

Крім звернення до громад, учасники круглого столу також прийняли кілька рекомендацій для місцевої та центральної влади. Серед них:

• переглянути цільове призначення тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб та передбачити можливість його використання як соціального житла для інших  категорій громадян, що не є переселенцями. Це потрібно тому, що громади, в яких чисельність переселенців не є значною, місцева влада не бачить особливого інтересу в будівництві тимчасового житла.
• збільшити тривалість проживання у тимчасовому житлі для осіб похилого віку, осіб з інвалідністю участь яких в інших житлових програмах є ускладненою або неможливою.
• активно поширювати інформацію про успішно реалізовані програми з будівництва тимчасового житла для того, щоб мотивувати органи на місцях до подання відповідних заявок.

Всі ці рекомендації, на думку авторів, мають мотивувати місцеву владу активніше брати участь у розв’язанні житлових проблем переселенців та інших громадян, які опинилися у складних життєвих умовах.

Публікація підготовлена в межах гранту, наданого проєктом Ради Європи “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень”. Слідкуйте за новинами проєкту на нашій сторінці в Facebook.