Питання роботи і житла вже постають для значної кількості українців.

Про кого ми говоримо? Я люблю цифри — вони найяскравіше відображають ситуацію.

Відповідно до комплексного дослідження МОМ, станом на кінець 2019 року дохід одного члена сім’ї внутрішньо переміщеної особи в середньому становив 3 631 грн, у той час як у громадянина, який не має такого статусу — 5 398 грн.

41% переселенців оцінюють свою фінансову ситуацію як «коштів вистачає лише на харчування» або «змушені заощаджувати навіть на харчуванні», а 51% жителів великих міст говорять, що «коштів вистачає на базові потреби». І лише 11% мають заощадження.

Так, загальна тенденція в Україні не краща, але є одне «але». І зазвичай це «але» стосується житла. Більшість ВПО вимушено продовжують жити в орендованому житлі. Йдеться про більш ніж половину громадян-переселенців, які живуть в орендованих квартирах, будинках чи кімнатах, а також 7% тих, хто проживає в місцях компактного поселення або гуртожитках.

Тому житло та неможливість сплати оренди — лише питання часу, особливо в умовах продовження карантинних заходів.

Які житлові програми вже існують?

Не секрет, що питання житла для України ще гірше ніж питання землі. Ми досі живемо за Житловим кодексом, в тексті якого зазначено наступне: «Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства і здійснюючи курс на підвищення матеріального та культурного рівня життя народу, Радянська держава послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва». Так, ми зараз в 2020 році.

Насправді, на загальнонаціональному рівні існують лише кілька програм, які дають можливість переселенцям отримати житло у приватну власність шляхом часткової оплати вартості житла або сплати іпотеки. І для переселенців вони почали роботу тільки в 2017 році з достатньо нікчемним фінансуванням, або й взагалі без нього. Мова йде переважно про програми Держмолодьжитло. Саме їм варто віддати належне у врахуванні інтересів учасників АТО та ВПО. Завдяки чотирьом державним та 121 регіональній програмі 1647 сімей у 2019 році мали змогу придбати власне житло, з них 782 — внутрішньо переміщених осіб. Проте такий показник для всієї країни є надзвичайно маленьким, а запит самого Фонду на фінансування не задовольняється.

Останні зміни до законодавства також надають можливість ВПО отримати тимчасове чи соціальне житло, але сам фонд такого житла фактично відсутній.

У власність чи в користування?

Програми, що передбачають надання житла у тимчасове користування, без передачі на право власності, можуть стати рішенням як для переселенців, так і для місцевої влади, на якій лежить тягар вирішення соціальних питань своєї громади. Саме тому надання державою субвенцій для придбання житла ВПО (передбачає 70% фінансування з державного, та щонайменше 30% – з місцевого бюджетів) є прикладом програми, що працює та реально може змінити життя громадян, які постраждали від війни та окупації. Розпочавши у 2017 році, на програму виділили лише 105 млн грн, за які придбано 271 квартиру та 2 житлових будинки. Більше 600 людей нехай і на певний час (житло надається на рік з можливістю продовження), але вирішили для себе ключову проблему житла. А для громади це житло назавжди стає їх власністю, що немалий плюс.

Чи зацікавлена в цьому місцева влада?

Тенденції різні. Наприклад, Маріуполь, що в Донецькій області, є лідером з придбання помешкань в межах програми тимчасового житла та щороку бере в ній участь. В інших містах про програму навіть не знають, або думають, що вона не для них. Я пам’ятаю зустріч у місті Вишгороді, Київської області, де для влади стало відкриттям, що таке житло не буде передано ВПО назавжди, а залишиться у власності громади. Тепер, ймовірно, варто чекати перших кроків.

Тож пам’ятайте: такі програми завжди передбачають терпіння та розставляння правильних пріоритетів, активну участь місцевої влади та самих мешканців. Адже громада має знайти будівлю чи приміщення, яке можна придбати, реконструювати, виділити щонайменше 30% від суми, яку потрібно витратити на це проект, підготувати відповідні документи та виграти у змаганні за кошти, яких не так багато.

Не хочу, аби це здавалось рекламою, втім — програма того варта. А особливо нині, коли розселення значної кількості громадян вчергове може стати для влади викликом.

Що можна зробити?

Так, навіть у період економічної нестабільності та кризи ми маємо думати про перспективи і вирішувати питання не ситуативно.

Першим кроком є комунікація з владою. Без претензій, з налаштуванням на співпрацю, але з врахуванням виборів, що наближаються. Місцевих виборів, де братимуть участь і переселенці.

Друге — чітке розуміння плюсів і мінусів програм та оцінка «потенціалу» вашої громади, запитів. Часом ми стикаємось з тим, що кричимо «нам всім треба», а насправді таких охочих — одиниці. Тому формування черг і облік осіб є надзвичайно важливим. Якщо ви, як влада, його не робите — не зволікайте, і складайте його за різними видами програм, як того вимагає закон. Якщо ви громадянин — комунікуйте це, адже облік не залежить від наявності програм.

І третє – проявляйте інтерес, показуйте органам центральної влади свої наявні потреби, які можуть бути врахованими при формуванні (перегляді) бюджету, прийнятті (зміні) нормативно-правових актів. Звучить складно і наче відірвано від реальності – втім, це працює.

Так, нинішня ситуація вимагає складних рішень. Проте ні переселенці, ні виклики — нікуди не дінуться. Тому надзвичайно важливо подумати про це вже сьогодні.

Юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія КРАСНЕНКО, НВ, 30 березня 2020

Фото

Коли йдеться про хворобу, що охопила не одну країну і забрала життя не однієї людини, важливо дійти консенсусу — навіть з ворогами

Вчора Україна пішла на карантин через загрозу поширення коронавірусу: обмеженню підлягають публічні заходи за участі більш ніж 200 осіб, навчальний процес та скорочується кількість пунктів, через які продовжується пропуск громадян на територію України. Та напередодні весняних свят командування Операції Об’єднаних Сил вже ввело тимчасові обмеження для перетину лінії зіткнення через КПВВ. І це було вперше, коли причиною обмежень у в’їзді/виїзді з тимчасово окупованих територій (ТОТ) стало не питання безпеки.

«Прописка» як підстава допуску до лікування

Щоправда, в цій історії головне не причина, а заходи, що будуть слідувати у разі виявлення осіб із симптомами коронавірусу на контрольних пунктах. І тут, на жаль, ми вчергове були вимушені згадати про «прописку», чи то нашу реєстрацію за місцем проживання. Адже згідно з рішенням Штабу ООС від минулої п’ятниці, вас доставлять до медичного закладу, і карета швидкої допомоги легко для цього знайдеться тільки тоді, коли у вас стоїть штамп із містом, підконтрольним уряду України. А що, коли у паспорті стоїть Донецьк, Луганськ чи Горлівка? Сюрприз, вас допущено на підконтрольну територію не буде, і допомогу ви не отримаєте. Що буде з тими, в кого реєстрації немає взагалі – а отримати її вперше чи перенести фактично неможливо — я не скажу. Самій цікаво.

Ризики і страхи

Чи варто казати про рівень медицини в окупації, особливо щодо невідомого раніше вірусу? А що слід думати звичайному громадянину, коли в меседжі Штабу ООС власне і говориться про те, що в разі погіршення епідеміологічної ситуації російсько-окупаційні адміністрації не зможуть взяти ситуацію під контроль через гостру нестачу кваліфікованого медичного персоналу та спеціалізованого обладнання і медикаментів. Чи слід вважати таких громадян приреченими на смерть через відсутність тієї самої кваліфікованої медичної допомоги, якщо вірус таки перетне неконтрольовані Україні кордони? А чи зможемо ми зупинити його, утворивши «зону ураження»? Зможемо перевірити кожного, хто перетинає лінію зіткнення сьогодні, вчора чи завтра, коли рівень захворювання на ТОТ виросте?

Я не знаю, чим керувались при визначенні такої позиції, але точно не інтересами громадян України і думкою про реінтеграцію. Сподіваюсь на те, що військові прислухаються до громадськості та омбудсмена, які однозначно засудили таке рішення. А також нових тенденцій, викликаних всенаціональним карантином.

Що не варто робити?

Тут новин не буде: передусім не робити таких заяв. Бо такі слова — це паніка, неконструктив і відторгнення. Пробачте, та національна безпека як мотив, озвучений військовими, тут вторинний. Ми вчергове потрапляємо на ті ж граблі, коли відмежовуємо і акцентуємо на «ми-вони».

Я не знаю, наскільки новий уряд і віце-прем’єр з питань реінтеграції зможе взяти це все під контроль, але дуже сподіваюсь, що їм вдасться очолити процеси, що відбуваються на різних рівнях і вивести все в один контекст.

Що варто робити?

Громадяни — як у Києві, так і на Донбасі – очікують чітких дій і повідомлень від влади, де фігуруватимуть не просто обмеження, а розуміння, що робити, куди звертатись і як довго це триватиме.

На КПВВ, сайтах та в інформаційних матеріалах, які поширюються при перетині, має міститися повна інформація щодо того, як убезпечити себе від захворювання і в разі його виявлення у випадку проживання на ТОТ.

Слід розмістити прохання максимально уникати перетину, коли він невиправданий чи без нагальної потреби. Так, КПВВ може змінити режим роботи, але не припиняти пропуск повністю.

На КПВВ слід розгорнути карантинні зони та помістити медичні бригади, а держава має бути готовою прийняти і розмістити не лише хворих у їх місцевих лікарнях, а й тих, у кого виявлять хворобу на пунктах пропуску на лінії зіткнення, не обмежуючи їх у переміщенні.

Держава має комунікувати з міжнародними партнерами щодо наслідків і їх подолання у разі масових захворювань на ТОТ, включаючи доставку медичних препаратів та направлення персоналу. Так само держава має комунікувати у Мінському форматі з представниками окупаційної влади для розуміння дій і заходів, які ними вживаються чи плануються.

Коли йдеться про хворобу, що охопила не одну країну і забрала життя не однієї людини, важливим є те, аби без огляду на паспорт чи місцезнаходження знайти консенсус і дійти до чітких рішень всередині держави, налагодити співпрацю, а у випадку з окупованими територіями — навіть з ворогами. Адже за будь-яких умов ми як демократична країна говоримо про людину в центрі системи.

Юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія КРАСНЕНКО, НВ, 12 березня 2020

Фото

29 січня в Ужгороді відбулася прес-конференція з презентацією нової адвокаційної кампанії “Моя нова громада”, яку запустили місцеві переселенці. Метою кампанії є привернути увагу громади міста до проблеми відсутності у більшості переселенців власного житла. За даними дослідження проведеного командою ГО “Закарпаття-Донбас”, лише 8% внутрішньо переміщених осіб, які проживають в Ужгороді та області, планують повертатися назад після завершення війни та звільнення окупованих територій.

< «Ми тричі проводили опитування переселенців. У 2015 році 78% опитаних переселенців на Закарпатті не планували повертатися назад. Сьогодні ця цифра – 92% опитаних. За шість років люди у нових громадах народили дітей, побудували бізнес, знайшли роботу. Але лише одиниці з них вирішили головну проблему ВПО у нових громадах – отримали власне житло», – зазначає Тетяна Хорошилова, ГО “Закарпаття-Донбас”.

Всі три дослідження продемонстрували, що головною проблемою для переселенців як у 2015, так і у 2019 році залишається відсутність власного житла. Щоб вирішити цю проблему, група переселенців в Ужгороді заснувала організацію «Закарпаття – Донбас». Наразі організація вже отримала від міської влади Ужгороду земельну ділянку та дозвіл на будівництво багатоповерхівки для переселенців. Однак виникло питання з розробкою проектної документації, вартість якої сягає близько 1,5 млн гривень. Тому однією з цілей адвокаційної кампанії є пошук потенційних інвесторів або джерел покриття вартості цієї документації.

Більше про кампанію у радіо ефірі – https://bit.ly/2I70Bwj

4 лютого у Мелітополі Запорізької області пройшов круглий стіл «Організація мультидисциплінарного підходу у вирішенні проблем психологічного та психічного здоров’я дітей внутрішньо переміщених осіб». У заході взяли участь представники міської влади, команди ГО «Офіс розвитку громади» та переселенці, які мешкають у місті. Серед питань, які обговорювали питання надання допомоги постраждалим внаслідок психотравмівних ситуацій, порядок надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій. Окремо за участі професійного психолога обговорили проблеми психологічної допомоги дітям з числа внутрішньо переміщених осіб в навчальних закладах міста. Батьки поділилися з учасниками досвідом адаптації дитини та тими труднощами, з якими родина стикається на шляху повноцінної соціалізації дитини.

Там само, у Мелітополі, але вже 14 лютого пройшов круглий стіл на тему “Довгострокові рішення для внутрішньо переміщених осіб: діти, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів”. На зустрічі було презентовано дослідження психоемоційних бар’єрів в адаптації дітей – ВПО, які мешкають у місті. За результатами опитування 50 родин було підготовлено рекомендації щодо роботи з дітьми та їхніми батьками.

“Дане опитування проводилося з метою визначення психоемоційного стану та потреб дітей з числа внутрішньо переміщених осіб, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, та з метою допомогти в майбутньому побудувати або розширити програму та заходи з їх адаптації. За результатами дослідження планується адвокаційна кампанія пілотної міської програми на 2020 рік щодо надання підтримки дітям, які мають зазначений статус”, – зазначила Марина Лях, голова ГО “Альянс Нових Мелітопольців”.

Ознайомитися з результатами опитування ви можете за посиланням – https://www.vplyv.org.ua/wp-content/uploads/2020/03/Melitopol.pdf

19 лютого у м. Сторожинець Чернівецької області пройшов круглий стіл на тему «Внутрішнє переміщення: проблемні питання та шляхи їх вирішення». Центральними питаннями було тимчасове житло та статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій. Наразі громада переселенців, які мешкають у місті, розпочала адвокаційну кампанію на підтримку переобладнання закинутої будівлі гуртожитку під тимчасове житло для переселенців та інших вразливих категорій громадян.

«Ми запропонували зробити з цієї занедбаної будівлі житло для переселенців та інших категорій громадян, які його потребують. Гуртожиток має 38 квартир. Цього вистачить не тільки нам, переселенцям, але і учасникам бойових дій, яким також потрібно житло», – зазначає Юлія Калашникова, голова ГО “Ми з України”, переселенка з Донецької області.

Активістам вже вдалося отримати згоду міської влади та депутатів міськради, тепер справа за обласною владою, яка має взяти будівлю гуртожитку на баланс. Детальніше читайте тут – https://www.vplyv.org.ua/archives/4594

2 березня в Маріуполі пройшов круглий стіл на тему “Тимчасове житло для ВПО”. На заході була присутня представниця профільного міністерства, що дозволило учасникам, а це переважно представники місцевої влади Маріуполя і громад Волноваського, Нікольского, Мангушського районів та селища Сартана, отримати всю необхідну інформацію про участь у програмі з фінансування тимчасового житла.

Більшість питань та пропозицій до міністерства від громад полягали у збільшенні фінансування програми. Справа у тому, що у бюджеті-2020 на фінансування тимчасового житла було закладено 20 млн грн, що на 14 млн грн менше, ніж у 2019. Наразі міністерство розглядає шляхи збільшення цієї суми у тому числі і через залучення грантових грошей та міжнародної допомоги. У свою чергу представниця міністерства звернулася до громад з проханням повідомити про наявність об’єктів, які можуть бути переобладнані на тимчасове житло для ВПО.

Маріуполь сьогодні є містом, яке отримало найбільше фінансування по програмі з фінансування тимчасового житла для переселенців за 2017-2018 роки. Більше 35 млн грн. За ці кошти було придбано 182 квартири, з яких 131 вже розподілена серед переселенців. Всього на черзі за житлом стоять близько 900 переселенців з 96 000 зареєстрованих в Маріуполі.

Повна інфографіка за посиланням – https://www.vplyv.org.ua/archives/4566

3 березня у місті Козятин, Вінницької області, пройшов круглий стіл на тему «Формування у місті Козятині фонду житла для тимчасового проживання шляхом купівлі житла для внутрішньо переміщених осіб». Ініціювали проведення цього заходу переселенці, які мешкають у місті. На заході, крім організаторів, були присутні представники місцевої влади, виконавча директорка ГО “Громадський Холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”, представники профільного Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та ВПО та Житомирської міської ради. Головною темою була участь громади Козятину у програмі з фінансування тимчасового житла. Крім того обговорювався вже існуючий досвід інших громад у реалізації такої програми та основні вимоги до участі у ній.

5 березня у Вишгороді пройшов круглий стіл на тему «Тимчасове житло для ВПО». Учасники – місцева влада, переселенці, представники ГО «Доля» і наша команда Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ». Основна тема – як громаді Вишгороду взяти участь у державній програмі з фінансування тимчасового житла. За результатами зустрічі вирішили винести питання про участь громади у програмі на розгляд депутатської комісії міської ради.

В цей же день, у Мелітополі, пройшов навчальний тренінг «Досвід проведення арт-терапевтичної програми «Візерунки Арта» щодо подолання наслідків кризи у роботі з дітьми з сімей внутрішньо переміщених осіб. Презентація та проведення майстер-класу з формування тренерських навичок». Захід було організовано командною «Офіс розвитку громади» спільно з Управлінням освіти Мелітопольської міської ради та Мелітопольським міським центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Разом з психологами та соціальними педагогами учасники тренінгу поділилися власним досвідом роботи з наслідками психотравмівного досвіду у дітей та членів родин внутрішньо переміщених осіб. На зустрічі було презентовано арт – терапевтичну програму з урахуванням потреби дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Публікація підготовлена в межах гранту, наданого проєктом Ради Європи “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень”.

Внутрішньо переміщені особи зацікавлені у місцевих виборах. Після нещодавніх змін до законодавства, місцеві влади почали більше реагувати на звернення та прохання громадян, які вимушено переїхали до безпечніших регіонів України.

Коментар виконавчої директорки Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Тетяни Дурнєвої про те, що не можна зволікати з розробкою Порядку зімни виборчої адреси.



Нагадаємо, згідно з чинним законодавством, місцеві вибори мають відбутись в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень, тобто 25 жовтня 2020 року.

Круглий стіл на тему «Формування у місті Козятині фонду житла для тимчасового проживання шляхом купівлі житла для внутрішньо переміщених осіб» був проведений за ініціативи Венери Михайської та інших переселенців, які переїхали до цього міста. На заході були присутні міський голова Олександр Пузир, його заступники Євген Малащук та Віталій Вечера, а також начальники відділів та спеціалісти міської ради.

За результатами круглого столу міська влада вирішила розпочати процес формування фонду тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб. Відповідна інформація опублікована на сайті Козятинської міської ради.

На запрошення Козятинського міського голови в заході взяв участь начальник відділу Міністерства у справах ветеранів, тимчасово

окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Владислав Закаблук, який розказав про основні аспекти та результати реалізації Постанови Кабінету Міністрів України №769 від 4 жовтня 2017р. «Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо підтримки територій, що зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту на сході України».

Для обміну досвідом захід також відвідала представниця органу місцевого самоврядування, який вже пройшов етап подання заявки та купівлі квартир.  Вікторія Краснопір, директорка Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради розповіла представникам Козятинської міської ради про досвід формування фонду житла для тимчасового проживання у м. Житомир. Вона відповіла на величезну кількість практичних питань, що виникали у учасників під час заходу.

За результатами двохгодинного спілкування, за словами представників міської ради, механізм участі в програмі 70/30 став більш зрозумілішим. Міський голова сказав, що для підготовки переліку об’єктів та заходів, оформлення документів буде створена робоча група, яку очолить заступник мера Віталій Вечера. Попередньо Козятин планує цього року закупити дві квартири для внутрішньо переміщених осіб.

“Принципово важливо, щоб представники місцевої влади обмінювалися інформацією, досвідом, кращими практиками. Саме це відбулось в Козятині, коли в залі засідань міської ради проходила наша зустріч. Інформаційна та консультаційна підтримка з боку житомирської колеги та представника Міністерства відбувалась за принципом “рівний рівному” . Коли люди чують відповіді на прямі запитання, це значно знижує опасіння та сумніви, підвищує довіру та сприяє старту процесу. А для внутрішньо переміщених осіб, які шість років чекають на системні зміни в питаннях забезпечення житлом, навіть початок процесу вже важливий. Особливо хочу відмітити, що без активної участі самих переселенців, цей процес може бути дуже повільним або навіть не відбутися (як це можемо спостерігати в більшості населених пунктах України). Так, наприклад, в Житомирі тему забезпечення житлом ВПО системно і наполегливо декілька років просуває об’єднання переселенців ГО «Мир на долоні». В Козятині також тривалий час міську владу штовхала переселенка Венера Михайська, яка попередньо на наш тренінг з адвокації запросила заступника міського голови. Отже, позитивні зміни в житті внутрішньо переміщених осіб відбуваються, здебільшого, за умов співпраці та активності”, – додала Тетяна Дурнєва.

Публікація підготовлена в межах гранту, наданого проєктом Ради Європи “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень”. Слідкуйте за новинами проєкту на нашій сторінці в Facebook.

 

У Сторожинці, що в Чернівецькій області, вже більше 10 років пустує п’ятиповерховий будинок колишнього гуртожитку місцевого коледжу. У цьому ж місті мешкають 15 родин переселенців з Донбасу. З одного боку будівля, яку невблаганно руйнує час та природа, з іншого – родини, які потребують житла.

Тривалий час на потенційну можливість, яка логічно випливає з цих двох фактів місцева влада не звертала увагу. Допоки ініціативна група переселенців не звернулася до депутатів міської ради з пропозицією переобладнати будівлю гуртожитку для проживання переселенців. Така ідея виникла у мешканки Сторожинця Юлії Калашникової після участі в тренінгу з адвокації для ВПО, який був організований в Києві у жовтні 2019 року в рамках проєкту Ради Європи “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень». На тренінгу Юлія почула про державну програму з фінансування тимчасового житла, за якою держава може надати 70% від необхідної суми на ремонт чи будівництво такого житла для ВПО. Інші 30% мають знайти в громаді.

«Ми запропонували зробити з цієї занедбаної будівлі житло для переселенців та інших категорій громадян, які його потребують. Гуртожиток має 38 квартир. Цього вистачить не тільки нам, переселенцям, але і учасникам бойових дій, яким також потрібно житло», –  зазначає Юлія Калашникова, голова ГО “Ми з України”, переселенка з Донецької області.

Було створено ініціативну групу з переселенців, яка організувала та провела круглий стіл за участі представників міської влади. На заході переселенці звернулись до Голови Сторожинецької ОТГ Миколи Карлійчука з пропозицією створити фонд тимчасового житла для ВПО, на що він запропонував зробити його на базі гуртожитку і дав розпорядження про початок роботи у цьому напрямку. Далі підготували звернення до місцевих депутатів з проханням підтримати ідею. Міська рада проголосувала “за” та направила вже своє звернення до обласної ради. Та ж має прийняти рішення про взяття на баланс гуртожитку. Наразі ця будівля знаходиться на балансі Міністерства освіти і науки України. В міністерстві не проти передати гуртожиток громаді, але лише після відповідного рішення Чернівецької облради.

 «Проблема в тому, що багато переселенців навіть не знають про таку можливість, як тимчасове житло. У випадку з громадою Сторожинця, вистачило простого звернення до міської ради від ініціативної групи, щоб запустит процес. Отримати кошти по програмі 70 на 30 реально. Більше того, чим активніше громади подаватимуть заявки на цю програму, тим більше центральна влада виділятиме на це коштів у наступні роки», – зазначила Марія Красненко, юристка ГХ «ГРУПА ВПЛИВУ», яка допомагала активістам Сторожинця готувати звернення.

Наразі ж ініціативна група переселенців з Сторожинця готує адвокаційну кампанію для того, щоб переконати депутатів обласної ради підтримати ідею гуртожитку для переселенців. Найближча сесія має відбутися цього місяця.

Нагадуємо, що в бюджеті на 2020 рік передбачено 20 млн грн на фінансування тимчасового житла для переселенців.

Детальніше про фінансування програми тимчасового житла читайте тут.

Більше про діючі житлові програми для переселенців читайте тут.

Публікація підготовлена в межах гранту, наданого проєктом Ради Європи “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень”. Слідкуйте за новинами проєкту на нашій сторінці в Facebook.

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ» спільно з Міністерством у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб проаналізував результати реалізації програми забезпечення ВПО тимчасовим житлом згідно Постанови Кабінету Міністрів України №769 від 4 жовтня 2017р. «Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо підтримки територій, що зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту на сході України».

З 2017 по 2020 включно загальна сума коштів, передбачених бюджетом на тимчасове житло – 105 млн грн. Всього за бюджетні кошти за три роки було придбано 271 квартира та 2 житлових будників.

Маріуполь став рекордсменом серед міст та ОТГ, які отримали кошти за цією програмою. За два роки місто отримало більше 35 млн грн. За ці кошти було придбано 183 квартири.

Переважну більшість коштів за програмою було розподілено між містами та ОТГ Луганської та Донецької областей.

«Як не дивно, але досі не всі органи місцевого самоврядування знають про можливість придбати, реконструювати чи оновити житловий фонд. Програма 70/30 допомагає місцевій владі побачити в нових мешканцях громади не тягар, в ресурс. Чим активніше зараз органі місцевого самоврядування будуть брати участь в розподілу субвенції, тим більше шансів на збільшення фінансування програми в майбутньому», – додає Тетяна Дурнєва, виконавча директорка ГО «ГРУПА ВПЛИВУ».

В рамках проєкту «Місцева адвокація для ВПО» ми активізуємо внутрішньо переміщених осіб співпрацювати з владою в їхніх нових громадах. Ми кажемо «не зволікай та повідом органам місцевого самоврядування про можливість ощасливити та підтримати родини ВПО, які потребують домівки!», – пояснює Вікторія Золотухіна, керівниця проєкту.

Більше інформації в інфографіці.

  Як отримати тимчасове житло для ВПО? Інфографіка

Публікація підготовлена в межах гранту, наданого проєктом Ради Європи “Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень”. Слідкуйте за новинами проєкту на нашій сторінці в Facebook.

Про кого ми говоримо?

39 063 — саме стільки дітей станом на кінець січня отримали статус дитини, постраждалої від воєнних дій і збройного конфлікту, відповідно до встановленої Кабміном процедури. 90 з них отримали поранення, контузію або інше каліцтво. 38 972 — зазнали психологічного, а 1 дитина — фізичного, сексуального насильства.

Більше 240 000 дітей зареєстровано як внутрішньо переміщені особи згідно з даними Міністерства соціальної політики.

Понад 580 000 дітей, за оцінкою міжнародних організацій, реально постраждало від конфлікту в Україні.

Чи відповідають ці цифри реальності?

Насправді жодна цифра не буде істинною. Але ми вже зараз повинні розуміти, що в зв’язку з певним порядком отримання статусу для різних категорій постраждалих (мова йде про тих, хто має фізичні або психологічні травми, був незаконно вивезений, зазнав сексуального насильства, інше) люди користуються тією процедурою, що простіше. Наприклад, отримання статусу на підставі психологічної травми вимагає значно менше документів ніж інші види. З цього і цифра. А потреби залишаються поза обліком.

Що говорить оцінка потреб?

Не повинно дивувати те, що широкомасштабної оцінки потреб цих дітей не відбувалося. Власне, така ж ситуація і з дорослим населенням, переселенцями в цілому. Ми розуміємо, що їм потрібні житло, робота, освіта і багато чого іншого. Але скільки? Кому і як? А, головне, як це перерозподіляти з міжнародною підтримкою?

Я абсолютно не підтримую ідею повторної перереєстрації з метою дізнатися потреби, адже первинна оцінка і так відбувається. Переселенці добре знають, що в соціальних органах про це питали, і не раз. Правда, особливого результату не було. І зараз якраз йде мова про те, щоб: а) не втратити довіру; б) не пропустити.

Насправді оцінку потреб проводили багато. На національному рівні — громадські та міжнародні організації, на місцевому — як самі органи, так і активісти. І саме бажано і потрібно брати в роботу.

Що стосується дітей, найближчі десятиліття найактуальнішими будуть послуги психологічної, психосоціальної реабілітації, адже найбільша кількість постраждалих саме з психологічними травмами. І якщо ви думаєте, що похід до психолога можна відкласти, то у випадку з травмами війни це і потреба, і необхідність. І тут краще не наводити статистику криміналізації в результаті отриманих воєнних травм у країнах, які через це пройшли.

Крім цього, не варто забувати про тих небагатьох (на тлі загальної цифри), хто отримав каліцтва і серйозні травми, які призвели до інвалідності. Нагадую, ми і далі говоримо про дітей. Загальна медицина, санаторно-курортне оздоровлення, освіта, спорт, харчування в навчальних закладах — все те, що фігурує і потрібно зараз і надалі.

Що ми маємо на національному рівні?

Головна перемога — формування на законодавчому рівні такого поняття як статус дитини, що постраждала внаслідок російсько-української війни. І надання можливості безкоштовного харчування в навчальних закладах різних рівнів. Саме цей законопроект був прийнятий на початку року і зараз чекає на підпис президента.

Яке рішення може бути на місцевому рівні?

Досвід на місцевому рівні говорить, що можна зробити багато чого. Особливо якщо врахувати те, що батьки цих дітей (ті, які переселенці) тепер будуть голосувати на місцевих виборах.

Так ось, в кінці грудня минулого року в Кривому Розі Дніпропетровської області, не чекаючи будь-яких рішень з Києва, місцева влада прийняла свою програму щодо таких діток. І тепер вони не просто будуть безкоштовно харчуватися в школі, але й зможуть отримати грошову допомогу в розмірі 5000 гривень, компенсацію на лікування в розмірі 9000 гривень (на рік), а також безкоштовно їздити в громадському транспорті, проходити оздоровчі програми і частково компенсувати витрати на дитячий садок.

Так, можна сказати, що це місто може знайти ресурси на це, але тут важливе не так питання грошей, як розуміння проблем своїх жителів. А також уміння їх слухати. І тут все вийшло не з першого разу, і на це потрібно багато часу і ресурсів, але все вийшло. І це хороший сигнал.

Чого варто очікувати?

На цей момент в парламенті розглядається ще один законопроект — про статус і соціальний захист мирного цивільного населення, яке постраждало внаслідок війни. Тож нас чекає наступний етап розгляду і прийняття наслідків. Наслідків, які стосуються не тільки дитини, але й дорослого.

Розуміння цих наслідків виходить за рамки самого факту внутрішнього переміщення, адже тепер все більше і більше стоїть питання про довгострокові заходи компенсації та реагування. А це питання значно ширше.

Марія Красненко, юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ”, НВ, 4 лютого 2020.

Фото

Історія переселенців, які вже четвертий рік будують власну багатоповерхівку в Ужгороді.

Костянтин народився та виріс на Донбасі. У 2014 році, коли його рідне місто захопили сепаратисти, Костянтин з родиною переїхав на Закарпаття. Коли влаштувалися на новому місці, постало питання про житло. Спочатку здавалося, що переїзд ненадовго і скоро можна буде повернутися додому. Та війна тривала, а питання житла ставало критичним, тому у 2015 році Костянтин разом з іншими переселенцями засновують громадську організацію “Закарпаття – Донбас”. Пріоритетом діяльності нової організації стало вирішення проблеми житла для переселенців на Закарпатті.

“Ми розуміли відразу, що питання житла непросте. У 2015-2017 роках наша організація активно надавала допомогу, у нас працювали психологи, юристи, які допомагали тим, хто виїздив з окупованих територій. І якщо гуманітарні питання нам хоча б вдалося частково вирішити, то питання житла до сих пір залишається актуальним для переважної більшості переселенців на Закарпатті”, – зазначає Костянтин. 

У 2016 році у Костянтина з колегами по організації заснували житлово-будівельний кооператив. Цей кооператив мав би об’єднати переселенців, які спільними зусиллями побудують власне житло. Зайвим буде нагадувати, що сьогодні отримати землю під будівництво у будь-якому обласному центрі в Україні дуже складно навіть для місцевих. Та коли немає іншого виходу, немає нічого нереального.

“Ми постійно показували місцевій владі, що ми існуємо. Ми нагадували про себе, про нашу проблему і про те, що її потрібно вирішувати. Пройшла не одна зустріч, не одна сесія міської ради Ужгороду, перш ніж місто нам надало непрацюючу котельную”. 

Котельную у віддаленому районі міста міська влада надала спочатку у користування кооперативу. Планувалося її реконструювати під житло, але цю ідею відкинули будівельні спеціалісти, яких запросив кооператив. Тоді вирішили, що треба будувати будинок з нуля. А це додаткові складнощі, бо потрібно змінити цільове призначення землі під котельнею, отримати право на користування ділянкою. На це пішло майже два роки роботи. Коли кооператив вже отримав договір оренди та інші документи на землю, постало наступне питання – проектна документація на сам будинок. Саме ця документація має визначити вартість квадратного метру житла. А це головне питання для інвесторів.

Підготовкою та розробкою такої проектної документації займаються спеціальні ліцензовані організації. Ціна питання – приблизно 1,5 млн грн за девятиповерховий будинок в 5000 кв. метрів житла. У самого кооператива таких коштів немає. І це питання наразі стало каменем спотикання. Маючи землю, ескізи, право на будівництво та проектну документацію кооперативу буде простіше залучити кошти на будинок та знайти зацікавленого забудовника. Без такої документації процес будівництва навіть не розпочнеться. Костянтин розповідає, що ця проблема з документацією переконала кооператив почати шукати нових партнерів.

“Ми спочатку думали, що будинок буде виключно для переселенців, але зараз ми зрозуміли, що потрібно дивитися ширше. Ми плануємо, що цей будинок стане своїм не тільки для переселенців, але і для учасників бойових дій, родин, які вже давно стоять на черзі на житло”. 

Хоча цей проект може допомогти місту у вирішенні проблеми житла для місцевих мешканців, у міської влади 1,5 млн грн на проекту документацію наразі немає. Забудовники не готові інвестувати такі гроші, в не зовсім перспективний район міста. Міжнародні донорські організації або не працюють з житловими програмами, або ж працюють лише через профільні міністерства.

Наразі кооператив “Закарпаття – Донбас” активно шукає фінансування. Є звернення до народних депутатів, профільних міністерств, міської ради. Є сподівання на те, що держава або виділить цільові кошти на цю проектну документацію, або ж ці кошти надійдуть з міжнародних організацій. Ситуація складна, однак пройшовши такий непростий та тривалий шлях, Костянтин не планує припиняти пошуки її вирішення. І поки держава виділяє мільйони гривень на програми з тимчасового житла. Поки мільярди витрачаються на виплати адресної допомоги, яка, на думку чиновників, мала б компенсувати переселенцям оренду житла (смішно, бо це 442 грн на працюючу особу на місяць), жиловий кооператив переселенців, які хочуть побудувати собі постійне, своє, власне житло, залишається без допомоги.

“Ми по суті є першими, хто йде цим шляхом. І тому нам найважче, бо ті, хто буде йти за нашим планом, буде робити це швидше. Наша проектна документація стане спільною для інших проектів в інших містах. Її можна буде адаптувати під особливості інших проектів. Це буде швидше та дешевше. У нашому проекті ми маємо 60 квартир, а це мінімум 60 родин, які отримають власне житло. Але головне не це, а те, що наш приклад може стати моделлю для вирішення житлових проблем в інших регіонах України. А це тисячі, десятки тисяч родин, які отримають власне житло”.

Якщо хочете допомогти цьому проекту, поширте цю статтю у себе на ресурсі.

До речі, у Вінниці 31 січня міська рада схвалила Угоду про соціальне партнерство в будівництві житла для внутрішньо переміщених осіб. У документі йдеться про проект по будівництву багатоквартирного житлового будинку по вулиці Сергія Зулінського, умови його реалізації та відповідальність усіх сторін. Згідно цієї угоди, міська рада має житлово-будівельному кооперативу «Спільна справа» надати необхідну земельну ділянку, видати містобудівні умови і обмеження відповідно до діючої містобудівної документації, виділити кошти на фінансування розробки проектно-кошторисної документації, сприяти в отриманні технічних умов та дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Коментар юристки Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ” Марії Красненко для порталу “Донецкие новости”

“Питання функціонування об’єднаного міністерства – міністерства у справах ветеранів, ТОТ і ВПО виникло з моменту прийняття такого рішення. Як окремими представниками влади, так і громадського суспільства озвучувалася недоцільність такого рішення та необхідність створення офісу профільного віце-прем’єр міністра, оскільки вказані питання частково входять до повноважень всіх міністерств. Іншим фактором, не на користь об’єднаного міністерства, залишалась можливість наразі поєднувати інтереси різних категорій громадян – учасників бойових дій та переселенців, жителів ТОТ.

Наразі не можна говорити, що об’єднане міністерство «провалилось» чи показало негативні результати, однак говорити, що сформовані цілі (відповідно до плану дій уряду) покривають всі запити – ні, як і налагоджена комунікація між іншими міністерствами.

В кінцевому результаті, важливим є не скільки формат, а скільки можливі застосовні механізми впливу та готовність до дій, сподіваємось, що у новому форматі роботи їх буде (як і розуміння проблеми) ще більше”.