Що таке Стратегія і для кого вона?

10 червня 2026 року Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію державної політики у сфері внутрішнього переміщення на період до 2030 року. Цей документ визначає, яким чином держава підтримуватиме понад 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – людей, яких змусила покинути свої домівки збройна агресія Російської Федерації. Стратегія означає перехід від термінової допомоги до системної підтримки, яка враховує індивідуальні потреби кожної людини. Координатором виконання є Міністерство соціальної політики України. До розробки Стратегії долучилася Коаліція організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих внаслідок збройної агресії проти України. До складу Коаліції входять: ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”, Центр прав людини ZMINA, ГО “Донбас СОС”, Кримська правозахисна група, БФ “Схід SOS”, ГО “Розуміння кризи”, БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”, БФ “Право на захист”, ГО “КРИМСОС”.

Кого стосується Стратегія?

ВПО в значенні Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, а саме громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах та мають право на постійне проживання в Україні та яких змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Найбільше ВПО були вимушені переїхати з Донецької, Харківської, Херсонської, Запорізької та Луганської областей. Стратегія охоплює весь шлях людини: від моменту евакуації через адаптацію та інтеграцію, і аж до добровільного повернення додому, коли це стане можливим і безпечним.

Чотири стратегічні цілі: що держава планує зробити для ВПО.

Ціль 1. Єдина, злагоджена державна політика. Держава зобов’язується:

• створити цифрову платформу “Шлях ВПО”, де кожна людина зможе відстежити доступні послуги та свій маршрут підтримки;
• оновити законодавство, що регулює права ВПО;
• координувати зусилля органів влади, міжнародних організацій і громадянського суспільства через єдиний механізм.

Ціль 2. Координована евакуація та виїзд з тимчасово окупованих територій з урахуванням потреб людей. Держава переходить від суто логістичного підходу до евакуації до моделі, орієнтованої на потреби конкретної людини. Це означає:

• нормативно врегульований процес евакуації з чіткими критеріями, обов’язками та стандартизованими алгоритмами дій на кожному етапі – від інформування до первинного розміщення;
• врегулювання механізму виїзду з тимчасово окупованих територій, зокрема через треті країни, з координацією дипломатичних установ;
• рання комплексна оцінка потреб (соціальних, житлових, медичних, освітніх) — щоб з перших кроків сформувати індивідуальний маршрут підтримки;
• транзитні центри як точки надання базової допомоги, інформації та первинного оцінювання потреб із подальшим направленням до відповідних служб.

Ціль 3. Адаптація та інтеграція за місцем переселення. Найбільш розгалужена частина Стратегії – це підтримка тих, хто вже перемістився і прагне влаштуватися у приймаючій громаді:

• програми соціального житла, компенсація витрат на оренду, доступ до програми єОселя;
• сприяння у пошуку роботи, перепідготовка та підвищення кваліфікації, підтримка підприємництва;
• доступ до психологічної та психіатричної допомоги, особливо для людей з травматичним досвідом;
• інтеграція дітей ВПО до місцевих шкіл, подолання освітніх прогалин;
• замість однакової допомоги для всіх, передбачена оцінка потреб кожної людини та розробка персонального маршруту підтримки.

Ціль 4. Добровільне та безпечне повернення. Держава визнає право кожної ВПО на вибір залишитися чи повернутися. Для тих, хто хоче повернутися:

• надаватиметься достовірна інформація про безпекові умови та стан інфраструктури на місцях;
• діятимуть програми підтримки під час повернення та реінтеграції після нього;
• забезпечуватиметься допомога у відновленні або отриманні нового житла.

Конкретні кроки на 2026–2028 роки: що вже заплановано. Разом зі Стратегією затверджено Операційний план на 2026–2028 роки з конкретними заходами, відповідальними органами та термінами виконання. Серед ключових:

За Ціллю 1 (координація та єдина система):

до III кварталу 2026 року – створення Координаційної ради при Мінсоцполітики для узгодження дій усіх задіяних органів;

до IV кварталу 2026 року – комплексний аналіз чинного законодавства щодо ВПО та підготовка змін;

до I кварталу 2027 року – запуск цифрової платформи “Шлях ВПО” для відстеження доступних послуг та індивідуального маршруту підтримки.

За Ціллю 2 (евакуація та безпечний виїзд):

• до III кварталу 2026 року – нормативне врегулювання процедури евакуації та оновлення планів евакуації населених пунктів з урахуванням вразливих груп;
• до III кварталу 2026 року – запровадження механізму ранньої оцінки потреб під час евакуації та первинного скерування до відповідних служб;
• протягом 2026–2028 років – облаштування та функціонування транзитних центрів, інформаційні кампанії для населення.

За Ціллю 3 (адаптація та інтеграція):

• до III кварталу 2026 року – затвердження процедури індивідуальної оцінки потреб та розробки персонального плану адаптації для кожної ВПО;
• до I кварталу 2027 року – запуск пілотної соціальної послуги “Соціальна адаптація ВПО” та програми компенсації витрат на оренду житла;
• до I кварталу 2027 року – інтерактивна карта вакансій та можливостей зайнятості, інтегрована з платформою “Прихисток. Робота”;
• протягом 2026–2028 років – розвиток фонду соціального житла, мобільні команди психологічної підтримки, заходи з інтеграції дітей у місцеві школи.

За Ціллю 4 (добровільне повернення):

• до I кварталу 2027 року – розробка національного плану підтримки повернення, включаючи критерії безпеки на деокупованих територіях;
• до II кварталу 2027 року – регіональні програми сприяння поверненню та реінтеграції з урахуванням місцевої специфіки;
• протягом 2026–2028 років – регулярне інформування ВПО про умови безпеки та стан інфраструктури у рідних громадах.

Ключові орієнтири до 2030 року

Стратегія є вимірюваним документом, вона встановлює конкретні показники, яких держава прагне досягти до 2030 року:

• 80% ВПО охоплені індивідуальною оцінкою потреб та отримують підтримку відповідно до неї;
• 70% ВПО у працездатному віці мають стабільну зайнятість або легальний дохід;
• менше 15% людей залежні виключно від гуманітарної чи соціальної допомоги;
• 85% мають постійне житло або є учасниками житлових програм;
• 65% відчувають себе частиною громади, де зараз живуть.

Як отримати інформацію про доступні послуги?

Стратегія передбачає створення єдиної цифрової платформи для ВПО, яка дозволить відстежувати доступні послуги та заходи підтримки. До її запуску дізнатися про свої права та програми підтримки можна через:

• соціальні центри та служби зайнятості за місцем проживання;
• уповноважених фахівців із соціального супроводу (кейс-менеджерів);
• профільні громадські організації та волонтерські ініціативи.

Важливо пам’ятати, що виконання Операційного плану підлягає регулярному моніторингу. Конкретні міністерства та відомства несуть відповідальність за реалізацію кожного заходу, а прогрес оцінюється за встановленими показниками.

ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”, що долучався до розробки Стратегії, надалі окремо висвітлюватиме ключові напрями її реалізації у межах циклу роз’яснювальних матеріалів – про діючі та нові інструменти підтримки ВПО, механізми евакуації, персональний маршрут підтримки, інтеграцію у громади, цифрові сервіси тощо.

4 червня 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 728 «Про внесення змін до Порядку функціонування місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб».

Документ суттєво оновлює правила роботи місць тимчасового проживання (надалі МТП), визначає додаткові гарантії для внутрішньо переміщених осіб, удосконалює механізми моніторингу умов проживання та врегульовує питання укладення договорів, переселення і виселення мешканців.

Посилення контролю за умовами проживання

Однією з ключових змін стало вдосконалення системи моніторингу місць тимчасового проживання. До проведення моніторингу тепер можуть залучатися представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, міжнародних і національних неурядових організацій, а також представники самих внутрішньо переміщених осіб та їх об’єднань.

Результати моніторингу обов’язково надаватимуться керівникам МТП, балансоутримувачам та Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності України.

Крім того, впроваджується новий механізм оцінки місць тимчасового проживання. За результатами перевірок визначатиметься рівень відповідності об’єкта встановленим вимогам — від повної відповідності до повної невідповідності стандартам.

Нові вимоги до включення об’єктів до переліку МТП

Постанова передбачає, що перед включенням об’єкта до переліку місць тимчасового проживання обов’язково проводитиметься моніторинг його відповідності мінімальним вимогам. Це дозволить уникнути ситуацій, коли для проживання ВПО використовуються приміщення, що не відповідають базовим стандартам безпеки та комфорту.

Також обласні військові адміністрації надаватимуть Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності інформацію про кількість ліжко-місць, наявні вільні місця та осіб, які проживають у таких закладах.

Договори проживання: більше визначеності для ВПО

Уряд уточнив порядок укладення договорів користування приміщеннями у місцях тимчасового проживання. Відтепер право користування житлом виникатиме саме на підставі договору. Загальний строк дії договору становить шість місяців із можливістю подальшого продовження на наступні шестимісячні періоди. Якщо внутрішньо переміщена особа не має всіх необхідних документів, договір може бути укладений протягом 90 календарних днів з моменту заселення. Також збільшено строк для подання відсутніх документів — із 60 до 90 календарних днів.

Хто матиме переважне право на проживання

Постановою визначено категорії осіб, які матимуть право на першочергове поселення та продовження проживання у МТП.

До них належать:

• багатодітні сім’ї;
• сім’ї з дітьми;
• маломобільні групи населення;
• ветерани війни та члени їхніх сімей;
• сім’ї загиблих Захисників і Захисниць України;
• особи старшого віку;
• вагітні жінки;
• особи з інвалідністю;
• особи, житло яких знищене або стало непридатним для проживання внаслідок війни.

Визначено підстави для виселення

Вперше детально врегульовано питання припинення проживання у МТП.

Серед підстав:

• особиста заява мешканця;
• систематичне порушення умов проживання;
• виключення об’єкта з переліку МТП;
• подання недостовірних документів;
• наявність придатного для проживання житла у власності;
• відсутність у місці проживання понад 60 днів без поважних причин;
• несприяння працевлаштуванню працездатними непрацюючими особами.

При цьому документ містить широкий перелік винятків для соціально вразливих категорій населення, зокрема осіб з інвалідністю, батьків малолітніх дітей, осіб, які здійснюють догляд за хворими або літніми людьми.

Більше прав для мешканців МТП

Постановою закріплено право внутрішньо переміщених осіб на отримання письмового повідомлення про переселення або зміну статусу місця проживання не пізніше ніж за чотири тижні до таких змін.

Також уточнено право на проживання з домашніми тваринами відповідно до правил конкретного місця тимчасового проживання.

Покращення координації та інформування

Органи влади отримали додаткові повноваження щодо направлення ВПО до місць тимчасового проживання з урахуванням складу сім’ї, стану здоров’я та інших індивідуальних потреб. Крім того, органи місцевої влади повинні інформувати соціальні, медичні, освітні та інші служби про функціонування МТП для забезпечення доступу мешканців до необхідних послуг.

Що означають зміни

Постанова № 728 спрямована на створення більш прозорої та зрозумілої системи функціонування місць тимчасового проживання. Вона посилює контроль за якістю умов проживання, закріплює права внутрішньо переміщених осіб, встановлює чіткі правила поселення та виселення, а також покращує координацію між органами влади та адміністраціями МТП. У результаті очікується підвищення якості проживання внутрішньо переміщених осіб та більш ефективне використання ресурсів держави і міжнародних партнерів для забезпечення житлових потреб людей, які постраждали від війни. 

Нормативна база:

Постанова Кабінету Міністрів України  № 728 від 04.06.2026 “Про внесення змін до Порядку функціонування місць тимчасового проживання внутрішньо переміщени осіб”  https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vnesennia-zmin-do-poriadku 

Політика повернення українців має бути інтегрована в ширшу стратегію відновлення та захисту, яка дає постраждалому від війни населенню можливість відновити своє життя завдяки правовій визначеності, доступу до економічних можливостей, соціальних послуг і підтримки. Такий підхід сприятиме ухваленню людьми поінформованих рішень щодо свого майбутнього, водночас зміцнюючи соціальну згуртованість і стійкість територіальних громад.

Так, правозахисні організації створили спільну позицію «Відновлення починається з людей: інтеграція політики повернення в політику відновлення та захисту населення України, яке постраждало від війни, що ґрунтується на правах людини, орієнтована на людину та спрямована на соціальну згуртованість». Документ закликає до скоординованого та заснованого на правах людини підходу до повернення та реінтеграції українців, які постраждали від війни.

У позиції наголошується, що повернення не повинно розглядатися як окрема політика, спрямована виключно на повернення людей до України. Натомість питання повернення та реінтеграції мають стати невід’ємною складовою політик відновлення, захисту, соціальної згуртованості, забезпечення житлом, зайнятості та розвитку людського капіталу.

Документ також закликає Європейський Союз, держави-члени ЄС, Уряд України, міжнародних партнерів, органи місцевого самоврядування, громадянське суспільство та приватний сектор об’єднати зусилля для того, щоб повернення та реінтеграція були безпечними, гідними та сталими.

Запрошуємо організації та партнерів підтримати позицію і долучитися до просування людиноорієнтованого підходу до політики повернення та відновлення України.

Повний текст позиції українською мовою доступний за посиланням

Підтримати позицію можна, заповнивши форму

4 червня 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 736, якою затвердив Порядок реалізації експериментального проекту щодо оформлення окремим категоріям громадян України, які народилися на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, посвідчення особи на повернення в Україну (далі — Порядок).

Порядок визначає процедуру оформлення окремим категоріям громадян України, які народилися на тимчасово окупованій території (далі — ТОТ України), посвідчення особи на повернення в Україну (далі — посвідчення) закордонними дипломатичними установами України. Метою експериментального проєкту визначена можливість безперешкодного переміщення на підконтрольну Україні територію громадян України, які народилися після 24 серпня 1991 року на ТОТ України і стосовно яких відсутня інформація в Єдиному державному демографічному реєстрі. Порядок передбачає, що оформлення посвідчення здійснюється закордонними дипломатичними установами (посольствами та консульствами) у Білорусі, Грузії, Вірменії, Казахстані та Туреччині.

Ми, представники організацій Коаліції, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, підтримуємо спрощення процедури оформлення посвідчення та, відповідно, забезпечення виїзду українських громадян із ТОТ України. 

Водночас ми вважаємо, що затверджений Порядок містить низку положень, які фактично блокують можливість ефективної реалізації експериментального проєкта та, як наслідок, досягнення поставленої мети. 

Загальне застереження щодо логіки самого Порядку полягає в тому, що держава перекладає на людину, яка постраждала внаслідок збройної агресії РФ, відповідальність за наслідки окупації. Порядок виходить із хибної правової презумпції: людина, народжена на окупованій території, сама має довести свій зв’язок із державою. Але відсутність інформації про таку особу в Єдиному державному демографічному реєстрі — не провина людини, а прямий наслідок збройної агресії. Такий підхід перетворює місце народження на підставу для обмежень. Відтак Порядок суперечить міжнародним зобов’язанням України. 

Стаття 15 Загальної декларації прав людини забороняє не лише формальне, а й фактичне позбавлення громадянства. Стаття 24(3) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Україною, гарантує кожній дитині право набути громадянство без будь-яких дискримінаційних умов. Визначений Порядком процес доказування створює непропорційні перешкоди для реалізації права на підтвердження належності до громадянства України та повернення до власної держави, що в міжнародному праві кваліфікується як фактичне позбавлення права. 

Стаття 3 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює абсолютну заборону на позбавлення громадянина права в’їзду до своєї країни. Застосовуючи цю норму до ситуацій окупації, Європейський суд з прав людини у справах Loizidou v. Turkey та Ilaşcu and Others v. Moldova and Russia сформулював принцип, який відповідає поточній ситуації: держава не може посилатися на практичні труднощі як на виправдання обмеження права, що за своєю природою є невідчужуваним. Процедура, яка вимагає від людини попередньо дістатися однієї з п’яти країн, зібрати документи, яких вона об’єктивно може не мати, знайти свідків і витримати очікування до двох місяців — є саме таким обмеженням, прихованим за формою адміністративної процедури. 

Керівні принципи ООН щодо внутрішнього переміщення (Принцип 20) прямо гарантують право переміщеної особи на визнання перед законом незалежно від наявності документів. Порядок не лише ігнорує ці стандарти — він будує процедуру, у якій відсутність документів розглядається як підстава для посилення, а не пом’якшення вимог до заявника. 

Статті 7 та 8 Конвенції ООН про права дитини гарантують кожній дитині право на реєстрацію, ідентичність і громадянство без жодних умов, пов’язаних із місцем народження або доступністю державних інституцій. Відсутність реєстрації факту народження через обставини, що не залежали від батьків, не може бути підставою для обмеження прав дитини. Порядок не лише не усуває цю системну проблему — він її відтворює, пропонуючи «експериментальний» шлях, який доступний лише тим, хто має ресурси і родинні зв’язки для його проходження. 

Сукупно норми міжнародного права формують чітку вимогу: процедура підтвердження зв’язку з Україною для людей, народжених в умовах окупації, має бути сконструйована на користь заявника. 

Крім загального застереження щодо перекладання відповідальності за наслідки окупації на громадян України, які проживають на ТОТ України, є також застереження щодо окремих положень Порядку. 

1. Вимога щодо наявності свідків з числа найближчих родичів є нездійсненною для людей без родинних зв’язків. 

Відповідно до пункту 7 Порядку, у разі якщо особу не вдалося ідентифікувати за фотозображенням із державних реєстрів, проводиться процедура встановлення особи через опитування свідка. При цьому Порядок встановлює вичерпний перелік осіб, які можуть бути свідками: виключно дієздатні члени сім’ї — чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, діти, пасинок, падчерка, рідні брат та сестра, дід, баба, прадід, прабаба, онуки та правнуки, усиновлювач, опікун або піклувальник. Порядок із незрозумілих причин виключає з цього переліку тітку, дядька, двоюрідного брата та сестру заявника.  Окрім обмеженого кола осіб за родинною ознакою, Порядок висуває додаткові вимоги до свідка: він має досягти 16-річного віку та мати документи, що посвідчують особу і підтверджують громадянство України, які підлягають обов’язковому пред’явленню. Водночас за загальним правилом, відповідно до Постанови № 1709, свідками можуть бути дієздатні члени сім’ї особи (зокрема й колишня дружина / колишній чоловік), інша близька особа або сусід, які досягли 14-річного віку та мають документи, що посвідчують особу, які підлягають обов’язковому пред’явленню. 

Таким чином, Порядок не лише надмірно обмежує коло свідків винятково членами сім’ї, виключаючи осіб, які могли б підтвердити особу заявника з інших підстав — сусідів, друзів дитинства, педагогів, представників громади, а й додатково звужує це коло вимогою наявності діючих українських документів. Остання умова є особливо обтяжливою з огляду на категорію заявників: люди, народжені на окупованій території та які прожили там значну частину життя, нерідко мають родичів, у яких також відсутні українські документи або вони їх ніколи не отримували.

Пункт 8 Порядку передбачає лише одну альтернативу — проведення опитування свідка у режимі відеоконференцзв’язку у разі неможливості його особистої присутності. Однак ця норма вирішує лише логістичну проблему — дистанційну участь свідка, якого заявник вже має. Вона жодним чином не вирішує ситуацію, коли такого свідка не існує взагалі.

При цьому Порядок не містить жодної альтернативної процедури для заявника, який не може залучити свідка з визначеного переліку — ані можливості залучення ширшого кола осіб, ані альтернативних документальних механізмів підтвердження особи (наприклад, сукупності непрямих доказів, нотаріально засвідчених письмових свідчень, показань декількох незалежних осіб), ані права звернутися до іншого уповноваженого органу. Тобто відсутність свідка фактично означає неминучу відмову, навіть якщо сам заявник надав усі інші документи та відомості, що перебувають у його розпорядженні.

Подібна правова конструкція є особливо невиправданою з огляду на коло осіб, на яких поширюється дія Порядку. Нерідко люди, які звертаються за посвідченням, —  це молодь.  Саме вони — ті, хто пережив загибель батьків від бойових дій, розлуку з родиною внаслідок примусового переміщення чи депортації, або хто є єдиним вцілілим членом сім’ї. Для таких осіб вимога свідка є не просто ускладненою — вона може бути об’єктивно неможливою для виконання, а Порядок не передбачає жодного правового механізму подолання такої ситуації, що фактично позбавляє окремих осіб можливості реалізувати своє право на отримання посвідчення.

2. Збір надмірного обсягу персональних даних становить загрозу для родичів на окупованій території. 

Опитувальник (Додаток 1 до Порядку) містить окремий блок питань щодо родинних зв’язків заявника, якими передбачено обов’язкове зазначення прізвища, імені та по батькові, дати і місця народження, місця проживання, а також контактного номера телефону та адреси електронної пошти батька, матері, братів / сестер, діда / баби, чоловіка / дружини, усиновлених дітей. Таким чином, опитувальник вимагає від заявника розкрити актуальні контактні дані щонайменше шести категорій близьких родичів без жодних винятків для випадків, коли ці особи перебувають на ТОТ України.

Порядок не містить жодного механізму, який дозволяв би заявнику відмовитися від розкриття даних конкретних родичів, якщо це може спричинити їм шкоду. Водночас, відповідно до підпункту 2 пункту 13, підставою для відмови у видачі посвідчення є ситуація, коли «обсяг (інформації) недостатній для ідентифікації особи чи проведення процедури встановлення особи». Це фактично означає, що заявник позбавлений реального вибору: або розкрити дані родичів у повному обсязі, або отримати відмову. Порядок таким чином ставить людину перед вимушеною дилемою між реалізацією власного права на повернення та безпекою близьких, які залишилися на окупованій території.

Додатковий ризик пов’язаний із широким колом суб’єктів, до яких, відповідно до пункту 6 Порядку, можуть передаватися зібрані відомості. Запити надсилаються до органів Національної поліції, Державної прикордонної служби України, Пенсійного фонду України, закладів освіти, військових частин, Територіального центру комплектування та соціальної підтримки, установ виконання покарань. Пункт 11 Порядку додатково передбачає, що відомості про оформлення посвідчення доводяться до Державної міграційної служби України (далі — ДМС), Державної прикордонної служби України  (далі — Держприкордонслужба) та Служби безпеки України (далі — СБУ). При цьому дані справи зберігаються протягом трьох років (пункт 12), а Порядок не встановлює спеціальних заходів захисту від несанкціонованого доступу до відомостей, що стосуються осіб, які перебувають у зоні ризику.

Слід також звернути увагу на те, що вступна частина опитувальника передбачає  згоду заявника на «поширення персональних даних» та «доступ до персональних даних третіх осіб» відповідно до статей 14 і 16 Закону України «Про захист персональних даних». Однак така згода фактично поширюється і на відомості про родичів та інших осіб, які самі не є учасниками процедури, не надавали згоди на обробку чи поширення своїх персональних даних та можуть навіть не знати про розкриття такої інформації.

Порядок у нинішній редакції порушує принцип мінімізації даних і повністю ігнорує специфіку становища заявників, сім’ї яких часто залишаються на ТОТ України. Відсутність застережень, альтернативних способів підтвердження особи без розкриття адрес і контактів родичів, а також будь-якого механізму оцінки ризиків для третіх осіб робить цю процедуру потенційно небезпечною для людей в окупації.

3. Надмірне розширення ролі СБУ у процедурі оформлення посвідчення особи на повернення  жителів ТОТ України

Згідно з Порядком, закордонні дипломатичні установи зобов’язані доводити інформацію про кожен факт оформлення посвідчення до відома СБУ разом із ДМС та Держприкордонслужбою. Пунктом 13 Порядку визначено, що застереження СБУ є прямою підставою для відмови в оформленні документа заявнику. 

Текст Порядку не містить жодних роз’яснень щодо підстав, обставин ті критеріїв для надання таких застережень СБУ, а також вимог до їхньої форми. Це, з одного боку, створює великий ризик дискреційного та неоднакового застосування відповідного положення на практиці. А з другого боку, не дозволяє заявникам оцінити ймовірність отримання відмови та, за необхідності, оскаржити її. Це суперечить принципу правової визначеності. СБУ отримує фактичне право вето на можливість в’їзду громадян України на підконтрольну Уряду України територію. Водночас застереження СБУ як підстава для відмови у видачі посвідчення виходить за межі мети процедури встановлення особи, оскільки не пов’язане ані зі встановленням особи заявника, ані з підтвердженням його громадянства України. 

У сукупності це створює загрозу недосягнення проголошеної мети Порядку — забезпечення безперешкодного переміщення громадян на підконтрольну Україні територію. Це, своєю чергою, суперечить частині другій статті 33 Конституції України, відповідно до якої громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Відтак надання будь-якій державній інституції повноважень заперечувати проти реалізації громадянином України свого конституційного права на повернення в Україну на підставі застереження чи будь-якого іншого рішення матиме наслідком порушення основоположних прав людини.

Таким чином, зазначене регулювання закріплює підхід, за якого жителі ТОТ України апріорі сприймаються не як постраждалі від окупації громадяни України, а як потенційне джерело загроз, через що потребують додаткової перевірки з боку правоохоронних органів. Оскільки для жодної іншої категорії громадян України залучення СБУ до процедури встановлення особи не передбачено, це фактично легітимізує підозріле ставлення до мешканців ТОТ України, створює правові підстави для їх стигматизації та закріплює у суспільстві уявлення про них як про нелояльних або «небезпечних» громадян. Особливо негативно такий підхід може впливати на молодь, яка виїжджає з окупації та потребує підтримки й інтеграції, а не додаткових бар’єрів чи недовіри. 

Крім застережень щодо змісту Порядку, викликає занепокоєння сама процедура ухвалення постанови. Документ був ухвалений Урядом України без публічного обговорення та без проведення відкритих консультацій із зацікавленими сторонами. Ні громадські організації, які працюють із постраждалими внаслідок збройної агресії, ні самі постраждалі не мали можливості висловити позицію щодо процедури до її затвердження. 

Такий підхід суперечить принципам участі, прозорості та людиноцентричності, які мають бути основою державної політики щодо осіб, постраждалих від війни. Відсутність консультацій призвела до того, що під час розроблення документа не були належним чином враховані практичний досвід громадських організацій, потреби різних груп постраждалих та потенційні ризики реалізації окремих положень Порядку. 

Україна зацікавлена у поверненні українських громадян, які виїхали з окупованих територій або лише планують виїзд. Відтак наявність зрозумілого, доступного та передбачуваного порядку оформлення посвідчення на повернення є принципово важливою. Порядок не передбачає можливості дистанційного подання документів чи попереднього розгляду заяв. У результаті громадяни України, які виїжджають із ТОТ України, змушені спочатку залишити окуповану територію та виїхати до третьої країни, не маючи впевненості щодо строків отримання посвідчення на повернення або результатів розгляду своєї заяви. Це створює ризик їхнього вимушеного перебування протягом тижнів або навіть місяців в іноземній державі, нерідко без належних ресурсів, підтримки та правової визначеності. Водночас повернення на ТОТ України для багатьох таких осіб може становити додаткову підвищену небезпеку.

Тож ми закликаємо Уряд України та Міністерство внутрішніх справ України:

• провести  обговорення особливостей реалізації Постанови Кабінету Міністрів України  від 4 червня 2026 року № 736 із залученням правозахисних організацій, експертів, представників державних органів та осіб, які мають досвід проживання на ТОТ України, з метою виявлення практичних ризиків, розроблення та внесення змін до Порядку до моменту набуття ним чинності;
• за результатами такого обговорення розробити та внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України  від 4 червня 2026 року № 736, спрямовані на усунення надмірних і непропорційних бар’єрів для отримання посвідчення особи на повернення в Україну, зокрема, передбачивши:
  • умови участі СБУ у процедурі оформлення посвідчення, а також виключити можливість відмови на підставі застережень, критерії та порядок застосування яких не визначені нормативно;
  • альтернативні способи встановлення особи для заявників, які не мають можливості залучити свідків із числа близьких родичів;
  • додаткові гарантії захисту інформації про родичів, які перебувають на ТОТ України;
  • можливість дистанційного подання документів та попереднього розгляду заяв для мінімізації ризиків і витрат громадян України, які виїжджають ТОТ України.

ГО «Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”» 

Центр прав людини ZMINA

ГО «Донбас СОС»

Кримська правозахисна група

БФ «Схід SOS»

ГО «Розуміння кризи»

БО БФ «Стабілізейшен Суппорт Сервісез»

БФ «Право на захист»

ГО «КРИМСОС»

Постановою Уряду № 736 від 04 червня 2026 року запроваджено експериментальний проєкт щодо оформлення окремим категоріям громадян України, які народилися на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, посвідчення особи на повернення в Україну (далі – посвідчення). Метою проєкту є забезпечення можливості безперешкодного переміщення таких осіб на підконтрольну Уряду територію. Посвідчення оформлюється виключно з метою перетину державного кордону для в’їзду на територію України.

Хто може скористатися?

Ця можливість доступна громадянам України (заявникам), які:

• народилися після 24 серпня 1991 року на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України;
• не мають запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Важливо! Особи від 16 років подають заяву особисто. Для осіб до 16 років, а також осіб, визнаних судом обмежено дієздатними або недієздатними, заяву подає законний представник: один із батьків (усиновлювачів), опікун, піклувальник або інший законний представник.

Важливо! Посвідчення оформлюється безоплатно. Строк його дії – три місяці. Посвідчення не продовжується та не є підставою для оформлення нового посвідчення в іншій закордонній дипломатичній установі.

Куди звертатися?

Заява подається особисто до однієї з таких закордонних дипломатичних установ України:

• Посольство України в Республіці Білорусь;
• Посольство України в Грузії;
• Посольство України в Республіці Вірменія;
• Посольство України в Республіці Казахстан;
• Посольство України в Турецькій Республіці;
• Генеральне консульство України в Стамбулі (Турецька Республіка);
• Генеральне консульство України в Анталії (Турецька Республіка).

Які документи потрібно подати?

Заявник або законний представник особисто звертається до обраної дипломатичної установи та подає такі документи:

• письмову заяву, заповнену власноруч. У ній зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові (у тому числі змінені), дата народження, місце народження, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання, обставини, що зумовлюють необхідність оформлення посвідчення. До заяви додається заповнений опитувальник за встановленою формою (бланк надається працівником установи). Якщо потребуватиметься процедура встановлення особи, то у заяві зазначаються також персональні дані свідка.
• документ про народження: свідоцтво про народження українського зразка або видане компетентним органом іноземної держави та легалізоване в установленому порядку (або засвідчена копія); або електронна копія е-свідоцтва про народження; або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження.
• документи батьків: копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України батьків (або електронні копії е-паспортів). За їх відсутності, відомості про батьків приймаються на підставі інформації із заяви та опитувальника і перевіряються за державними реєстрами.
• документи законного представника (у разі подання документів законним представником): документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а також документ, що підтверджує його повноваження як законного представника.
• фотокартки: дві кольорові фотокартки заявника розміром 3,5 × 4,5 см та одна розміром 10 × 15 см (для оформлення посвідчення).

Яку інформацію містить опитувальник?

Опитувальник є обов’язковою складовою заяви і заповнюється власноруч. Він охоплює широке коло відомостей про заявника, необхідних для підтвердження особи та громадянства, зокрема:

• прізвища та імена (у хронологічному порядку з датами змін), по батькові, дата і місце народження;
• адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (у хронологічному порядку);
• навчання в школах, закладах професійної, фахової передвищої та вищої освіти (назви, роки навчання);
• наявні наукові звання та державні/відомчі нагороди;
• дані паспорта громадянина України та паспорта для виїзду за кордон;
• відомості про перетинання державного кордону України (пункти пропуску, дати);
• служба у Збройних Силах, інших військових формуваннях, перебування на військовому обліку;
• трудова діяльність та проходження державної служби;
• отримання нотаріальних, пенсійних та інших соціальних послуг;
• родинні зв’язки: батьки, брати/сестри, дід/баба, чоловік/дружина (у тому числі колишні), діти;
•  притягнення до кримінальної відповідальності (за наявності).

Заявник підтверджує правильність зазначених даних власним підписом, а також надає окрему згоду на обробку персональних даних відповідно до Закону України “Про захист персональних даних”.

Що відбувається після подання заяви?

Працівник дипломатичної установи перевіряє повноту поданих документів та формує справу для оформлення посвідчення. Якщо встановлено, що документи подані не в повному обсязі, протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви приймається рішення про залишення заяви без руху. Заявника повідомляють про недоліки та надають строк для їх усунення. Якщо заявник усуне недоліки протягом п’яти календарних днів, заява вважається поданою в день її первинного подання.

Для осіб від 16 років, які подали документи з фотокартками, проводиться процедура ідентифікації особи. Дипломатична установа надсилає запити (разом із фотозображенням заявника та його згодою на обробку персональних даних) до державних органів і організацій, зокрема: Національної поліції, Держприкордонслужби, Пенсійного фонду України, закладів освіти, військових частин, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, установ виконання покарань. Відомості з Державного реєстру актів цивільного стану отримуються через систему “Трембіта”. Зазначені органи зобов’язані надати відповідь протягом трьох робочих днів.

Що таке процедура встановлення особи і коли вона проводиться?

Якщо за результатами перевірок особу не вдалося ідентифікувати (відсутні документи з фотокарткою або відцифрованим образом обличчя у державних реєстрах), проводиться процедура встановлення особи шляхом опитування свідка.

Свідком може бути дієздатний член сім’ї заявника, який досяг 16 років і має документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До кола свідків належать: чоловік, дружина, колишній чоловік/колишня дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач, опікун, піклувальник.

Для підтвердження родинних зв’язків свідок подає відповідні документи: свідоцтво про шлюб або його розірвання, свідоцтво про народження, рішення суду тощо. За їх відсутності відомості перевіряються через державні реєстри.

Опитування свідка проводиться особисто у приміщенні дипломатичної установи або у режимі відеоконференцзв’язку, якщо особиста присутність неможлива. У разі відеоконференцзв’язку копії документів свідка надсилаються на електронну адресу установи не пізніше ніж за три робочих дні до дати проведення процедури. Відеозапис опитування зберігається на захищеному пристрої установи протягом трьох років.

Заявника і свідка повідомляють про час та умови проведення процедури на адресу електронної пошти не пізніше ніж за три робочих дні до визначеної дати. Пояснення заявника оформлюються шляхом заповнення опитувальника, пояснення свідка у формі протоколу опитування. За результатами складається висновок про результати проведення процедури встановлення особи.

Важливо! Строк процедури встановлення особи не може перевищувати двох місяців з дня подання заяви. Загальний строк оформлення посвідчення від дня подання також не більше двох місяців. Після завершення всіх перевірок рішення приймається протягом трьох робочих днів.

Особливості для дітей до 16 років

Для дітей до 16 років, народжених на ТОТ і не внесених до Єдиного державного демографічного реєстру, посвідчення оформлюється на підставі документів, поданих законним представником, за умови наявності: свідоцтва про народження, виданого компетентним органом іноземної держави та легалізованого в установленому порядку (або засвідченої копії), або підтвердження реєстрації народження за даними Державного реєстру актів цивільного стану, а також документа, що підтверджує громадянство України одного з батьків.

Підстави для відмови

Дипломатична установа відмовляє в оформленні посвідчення, якщо:

• інформацію про законного представника не підтверджено відомостями із Державного реєстру актів цивільного стану або документально;
• дані з відомчих інформаційних систем та державних реєстрів не підтверджують інформацію, подану заявником (у тому числі щодо свідка), або обсяг інформації недостатній для ідентифікації чи проведення процедури встановлення особи;
• заявник або законний представник подав неправдиві дані щодо себе або свідка;
• СБУ висловлено застереження щодо оформлення посвідчення.

Про відмову заявника повідомляють письмово, особисто або на електронну адресу, із зазначенням підстав відмови та порядку оскарження. Якщо причину відмови усунуто або змінено обставини, заявник має право звернутися повторно.

Оскарження рішення

Заявник має право оскаржити будь-яке з таких рішень: про залишення заяви без руху, про неможливість проведення процедури встановлення особи, про відмову в оформленні посвідчення. Оскарження подається до керівника відповідної дипломатичної установи або до суду в порядку, встановленому законом. Строк для подання оскарження протягом 30 календарних днів з дня доведення рішення до відома заявника.

Війна змусила мільйони українців залишити свої домівки. Разом із житлом та майном багато людей втратили й документи, без яких складно отримати соціальну допомогу, працевлаштуватися, оформити пенсію чи скористатися іншими державними послугами. Особливо гостро ця проблема постала для евакуйованих осіб, мешканців тимчасово окупованих територій та громадян, які перебувають за кордоном.

Для вирішення цих питань Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 1709 «Про деякі питання оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у тому числі за кордоном», яка набула чинності 25 грудня 2025 року. Документ удосконалив порядок встановлення особи та оформлення паспортних документів для громадян, які через війну втратили можливість підтвердити свою особу у звичайний спосіб. 

Якщо немає документів — це не означає? 

Раніше однією з головних перепон під час оформлення паспорта була відсутність документів або неможливість перевірити дані через недоступність архівів. Після окупації окремих територій та руйнування державних установ така проблема стала масовою.

Відтепер до завершення наповнення Єдиного державного демографічного реєстру підтвердження особи здійснюється насамперед шляхом звіряння інформації з паперовими обліками та архівними матеріалами.

Якщо ж доступ до таких джерел відсутній, працівники міграційної служби проводять процедуру встановлення особи. Для цього можуть використовуватися відомості з інших державних реєстрів, дані про освіту, сімейний стан, трудову діяльність, військову службу та інша офіційна інформація. За потреби можуть бути опитані родичі або особи, які можуть підтвердити особу заявника.

Фактично держава закріпила принцип, за яким людина не повинна залишатися без документів через обставини, спричинені війною.

Один візит — два паспорти

Ще однією важливою зміною стала можливість одночасного оформлення двох паспортних документів.

Громадяни можуть подати одну заяву та одночасно оформити:

• паспорт громадянина України у формі ID-картки;
• паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Це особливо актуально для людей, які втратили всі документи під час евакуації або потребують швидкого відновлення як внутрішнього, так і закордонного паспорта.

Нові можливості для українців за кордоном

Значна частина громадян, які виїхали через війну до інших країн, також зіткнулася з проблемою відсутності документів. Новий порядок враховує і цю категорію заявників.

Оформити паспорт або пройти процедуру встановлення особи тепер можна не лише в Україні, а й через закордонні дипломатичні установи України та уповноважені закордонні центри обслуговування громадян.

Таким чином, українцям не потрібно повертатися в Україну лише для того, щоб відновити втрачений документ. Це особливо важливо для сімей з дітьми, людей похилого віку та осіб, які через об’єктивні обставини не можуть здійснити поїздку.

Документи як шлях до відновлення нормального життя

Паспорт — це не просто посвідчення особи. Це ключ до реалізації багатьох прав: отримання соціальних виплат, медичної допомоги, працевлаштування, навчання, відкриття банківських рахунків та вільного пересування.

Запроваджені зміни покликані зробити процедуру документування більш гнучкою та людяною. Вони враховують реалії воєнного часу та допомагають громадянам відновити документи незалежно від того, чи перебувають вони в Україні, на тимчасово окупованій території після виїзду з неї, чи за кордоном.

Для тисяч українців Постанова Кабінету Міністрів України № 1709 від 24.12.2025 “Деякі питання оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у тому числі за кордоном” стала важливим кроком до відновлення втрачених документів, а разом із ними — і можливості повноцінно користуватися своїми правами та державними послугами. 

Нормативна база:

Постанова Кабінету Міністрів України № 1709 від 24.12.2025 “Деякі питання оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у тому числі за кордоном” https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1709  

Опис зображення: виразний морський краєвид Одеси у травневий день, виконаний густими живописними мазками. На передньому плані видно піщано-кам’янистий берег і зеленкуваті хвилі з білою піною. Ліворуч уздовж узбережжя здіймається зелений схил із деревами та старими прибережними будівлями. Над морем розгортається велике хмарне небо, крізь яке пробивається тепле світло, створюючи відчуття свіжого вітру, простору й мінливої весняної погоди.

Стратегічні рішення

Обговорення проєкту урядового плану дій щодо реагування на завершення тимчасового захисту для громадян України на території Європейського Союзу

Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України розпочинає громадські консультації щодо проєкту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану дій на 2026–2027 роки з реагування на виклики у зв’язку з можливим завершенням тимчасового захисту для громадян України на території Європейського Союзу». Мета плану — забезпечити завчасну та скоординовану підготовку держави до можливого завершення режиму тимчасового захисту для громадян України у державах — членах Європейського Союзу, а також створити умови для їх добровільного повернення. Ознайомитися з відповідним проєктом розпорядження Кабінету Міністрів України та планом дій на 2026–2027 роки можна за посиланням

Джерело

Україна отримає 880 мільйонів доларів на модернізацію системи соціального захисту, підтримку вразливих груп населення та посилення стійкості громад

Проєкт SPIRIT передбачає створення більш єдиної системи соціальної допомоги, новий підхід до фінансування соціальних послуг та оновлення системи підтримки людей з інвалідністю. Мета — зробити соціальну підтримку доступнішою та більш орієнтованою на потреби людини.

Джерело

Освіта

Що робити, якщо не вдалося пройти Національний мультипредметний тест (НМТ) з поважних причин

У такому випадку протягом трьох робочих днів із дня проведення тестування потрібно подати до регіонального центру оцінювання якості освіти заяву щодо надання можливості пройти НМТ під час додаткових сесій, а також один із документів, де відображено факти й обставини, що можуть бути підставою для допуску до участі в додаткових сесіях.

Джерело

Стартували основні сесії НМТ

З 20 травня до 25 червня відбудуться основні сесії НМТ. Дату, час і місце тестування учасники можуть дізнатися у своїх персональних кабінетах. З міркувань безпеки інформація про графік проведення НМТ та місця тестування не публікуватиметься у відкритому доступі.

Джерело

Зайнятість

Понад 255 мільйонів гривень на розвиток бізнесу для переможців програми «Власна справа»

За підсумками восьмої хвилі проєкту «Власна справа» (заявки подані з 20 квітня по 3 травня 2026 року) 658 підприємців отримають мікрогранти на загальну суму 215 мільйонів гривень. Завдяки цьому на ринку праці з’явиться 1021 нове робоче місце. Загальний бюджет підтримки чергового етапу програми — 255 мільйонів гривень. Подати заявку на участь у програмі можна через портал «Дія» за посиланням.

Джерело

Гра «Кар’єрний поворот» від Служби зайнятості

«Кар’єрний поворот» — це настільна гра, розроблена для жінок, які розглядають можливість зміни професії або освоєння нового напряму діяльності. Вона допомагає учасницям краще зрозуміти власні професійні можливості, подолати стереотипи щодо вибору професії та дізнатися більше про сфери зайнятості, у яких традиційно переважали чоловіки. Проведення гри поступово інтегрується до послуг Державної служби зайнятості. Слідкуйте за анонсами у вашому регіоні та звертайтеся до центрів зайнятості для отримання інформації про участь.

Джерело

Відкрито приймання заявок на участь у проєкті «Досвід має значення» для працевлаштування людей віком 50+

Проєкт спрямований на підтримку людей віком 50+ у пошуку нових можливостей для зайнятості та повернення на ринок праці. Учасники можуть пройти навчальну програму, яка допомагає підготуватися до пошуку роботи, оновити резюме та краще орієнтуватися у сучасних вимогах роботодавців. Також проєкт передбачає зустрічі з роботодавцями для обговорення можливостей працевлаштування та умов співпраці. Крім того, учасники можуть пройти короткострокове стажування тривалістю до 10 днів. Це дає можливість ознайомитися з робочими процесами на практиці, а роботодавцям — оцінити професійний досвід і навички потенційних працівників. Подати заявки на участь у проєкті можна за посиланням.

Джерело

Соціальна підтримка та пенсії

Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) запрошує юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців долучитися до проєкту надання послуги з проживання для внутрішньо переміщених осіб (ВПО)

Держава продовжує реалізацію експериментального проєкту із забезпечення притулком маломобільних ВПО. У межах проєкту надавачам соціальних послуг компенсується вартість проживання та необхідної підтримки таких людей. Нині до проєкту долучилися 39 надавачів соціальних послуг, які створили 1270 місць для проживання. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю оголосив новий конкурс для надавачів соціальних послуг щодо укладення договорів та участі в проєкті. Подати документи та пройти перевірку необхідно до 25 червня за посиланням.

Джерело

На вебпорталі Пенсійного фонду України (ПФУ) можна скористатися послугою «Запис на прийом» до сервісного центру

Записатися на прийом до ПФУ можна онлайн через вебпортал електронних послуг. Для цього потрібно авторизуватися за допомогою кваліфікованого електронного підпису (КЕП), «Дія.Підпис» або сервісу ID.GOV.UA та в розділі «Комунікації з ПФУ» обрати послугу «Запис на прийом». Після підтвердження запису інформація автоматично потрапляє до електронної черги сервісного центру. Переглянути або перевірити свої записи можна у вкладці «Мої записи на прийом». Відеоінструкцію про те, як скористатися сервісом, можна знайти за посиланням.

Джерело

Як подати заяву про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання онлайн

Подати заяву про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання можна як особисто, так і онлайн. Для цього потрібно звернутися до будь-якого сервісного центру ПФУ або скористатися особистим кабінетом на вебпорталі електронних послуг ПФУ за допомогою КЕП.

Джерело

ПФУ відповів на поширені запитання про фізичну ідентифікацію

Питання проходження фізичної ідентифікації залишається актуальним для багатьох пенсіонерів, зокрема тих, хто тимчасово перебуває за кордоном, планує виїзд або вже повернувся в Україну. ПФУ підготував роз’яснення до трьох найпоширеніших ситуацій.

Джерело

Відновлення та облік шкоди

Як перевірити місце в черзі на фінансування житлових ваучерів

Щоб заявники могли дізнатися своє місце в черзі, Міністерство розвитку громад та територій України спільно з Урядовим контактним центром запровадили відповідний механізм. Інформацію можна отримати за телефоном 1545. Для цього необхідно повідомити оператору номер житлового ваучера, який доступний у застосунку «Дія». У відповідь надається інформація про статус ваучера, дату і час подання заявки, місце в черзі.

Джерело

Як отримати компенсацію за пошкоджене або знищене житло

Щоб скористатися програмою «єВідновлення», необхідно переконатися, що право власності на житло зареєстроване в Державному реєстрі речових прав, подати інформаційне повідомлення про пошкоджене майно через «Дію» або центр надання адміністративних послуг (ЦНАП), відкрити спеціальний банківський рахунок для отримання компенсації, подати заяву на участь у програмі через «Дію», ЦНАП або нотаріуса, а також дочекатися рішення комісії (до 30 днів) і за потреби надати додаткові документи. Станом на 10 травня 2026 року компенсації отримали 196 067 родин на загальну суму 89,7 мільярда гривень. Із них понад 138 тисяч родин отримали виплати за пошкоджене житло на суму 13,5 мільчрда гривень, а понад 56 тисяч родин — житлові сертифікати для придбання нового житла на суму 74,9 мільярда гривень. Загалом за три роки дії програми подано понад 215 тисяч заяв.

Джерело

Як купити житло після підтвердження бронювання коштів у межах «Житло для ВПО з ТОТ»

У межах програми «єВідновлення» (компонент «Житло для ВПО з ТОТ») внутрішньо переміщені особи, які виїхали з тимчасово окупованих територій та мають статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни, можуть отримати житловий ваучер на суму 2 мільйони гривень для придбання житла. У застосунку «Дія» для таких ваучерів буде відображатися статус «зверніться до нотаріуса». Це означає можливість переходу до наступного етапу — оформлення угоди щодо придбання житла. На укладення договору відведено 60 днів. Житловий ваучер можна використати для придбання житла на первинному або вторинному ринку, а також для інвестування у будівництво житла.

Джерело

14 нових категорій у Реєстрі збитків: у «Дії» з’явиться можливість подати заяви після технічного впровадження

Після технічного впровадження у застосунку «Дія» українці зможуть подавати заяви до Реєстру збитків ще за 14 новими категоріями. Вони охоплюватимуть, зокрема, втрати доступу до медичної допомоги та освіти, інші економічні втрати, а також випадки порушення прав людини і норм міжнародного гуманітарного права. Окремі категорії стосуватимуться держави, в саме: екологічної шкоди, розкрадання природних ресурсів, витрат на розмінування та втрат об’єктів культурної спадщини. Бізнес зможе фіксувати пошкодження майна, витрати на релокацію та інші економічні втрати.

Джерело

Різне корисне

Цифрова платформа «Додому» для підтримки повернення та реінтеграції українців

Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України разом із партнерами розробляє цифрову платформу «Додому», спрямовану на підтримку повернення та реінтеграції українців. До її наповнення та використання планується активно залучати громади. Платформа міститиме інформаційні профілі громад і надаватиме українцям за кордоном доступ до перевіреної інформації про можливості в Україні, зокрема щодо житла, працевлаштування, освіти, соціальних послуг і медичної допомоги. Для громад це також інструмент для представлення свого потенціалу, підвищення видимості серед міжнародних партнерів та залучення додаткових ресурсів.

Джерело

Стартував розгляд заявок громад на отримання субвенції на житло для ВПО

У Львівській області за результатами засідання тимчасової комісії ухвалено рішення щодо фінансування житлових проєктів для ВПО. Із семи поданих заявок п’ять громад визнано такими, що відповідають вимогам програми та отримають державну підтримку.

Джерело

Запрацювала єдина комунікаційна платформа для волонтерських, благодійних і громадських організацій

Платформа створена як спільний простір для взаємодії, обміну досвідом, пошуку партнерів, координації допомоги та оперативного поширення важливої інформації. У її межах Мінсоцполітики також проводить онлайн-зустрічі з представниками громад для кращого розуміння потреб і спільного напрацювання рішень. Реєстрація представників регіонів для долучення до загального чату волонтерських і благодійних організацій доступна за формою за посиланням.

Джерело

Аналітичні та інформаційні матеріали

Стаття: Безпека чи дискримінація? Українське законодавство про тимчасово окуповані території

Стаття: Експериментальний проєкт: як працівнику розірвати трудовий договір, якщо роботодавець на окупованій території або в зоні бойових дій

Стаття: Уряд змінив правила обміну посвідок на тимчасове проживання: що потрібно знати

Звернення щодо передачі Держфонду сприяння молодіжному житловому будівництву до сфери управління Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України

#ЗаконодавчаІніціатива № 15181 щодо звільнення від сплати судового збору у справах про визнання права власності на нерухоме майно, а також порушення інших речових прав внаслідок збройної агресії РФ проти України

#ЗаконодавчаІніціатива № 0371 щодо ратифікації Конвенції про створення Міжнародної компенсаційної комісії для України

Звернення правозахисних організацій щодо передачі Держфонду сприяння молодіжному житловому будівництву до сфери управління Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України

Новинні плітки за квітень 2026 року

Мультиплікаційне відео: Слова мають значення: як мова впливає на сприйняття

Мультиплікаційне відео: Що таке безбар’єрність і чому це важливо для нас?

Мультиплікаційне відео: Чому інформаційна безбар’єрність така ж важлива, як фізична?

Мультиплікаційне відео: Як зробити неформальну освіту безбар’єрною

Мультиплікаційне відео: Чому безбар’єрний робочий простір має стати нормою?

Коментарі для медіа

Коментар Вікторії Золотухіної щодо ризиків об’єднання Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву та ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія»

У коментарі для «Українського радіо» Вікторія Золотухіна наголосила, що Держмолодьжитло є однією з найефективніших інституцій у реалізації житлових програм для економічно активних ВПО. Водночас вона застерегла, що запропоноване об’єднання з ПрАТ «Укрфінжитло» може створити суттєві ризики для безперервності й ефективності діючих програм. Було підкреслено, що замість інституційної реорганізації доцільніше зосередитися на збереженні та розвитку напрацьованого досвіду, посиленні вже працюючих механізмів і їх удосконаленні на основі практики.

Джерело

Завантажити в форматі PDF

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2026 року № 301 затверджено Порядок та умови надання у 2026 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на формування фондів житла для тимчасового проживання або підтриманого проживання евакуйованих та внутрішньо переміщених осіб (ВПО), а також заходів щодо забезпечення їх житлом у сільській місцевості. Головним розпорядником субвенції визначено Мінсоцполітики. Подавати заявки на отримання субвенції можуть органи місцевого самоврядування та військові адміністрації. Водночас представники громадських організацій, внутрішньо переміщені особи та активні мешканці громад можуть допомогти привернути увагу місцевої влади до цієї можливості. Якщо у вашій громаді існує потреба у створенні або покращенні житла для ВПО, варто поінформувати про програму органи місцевого самоврядування, звернутися до депутатів чи профільних структурних підрозділів ради та поцікавитися, чи планується подання заявки на отримання субвенції. 

На що спрямовується субвенція?

Кошти субвенції можуть бути використані на оплату товарів, робіт і послуг, пов’язаних із:

• будівництвом нового житла;
• реконструкцією та ремонтом фондів житла для тимчасового або підтриманого проживання;
• переобладнанням нежитлових приміщень у житлові для формування фондів;
• придбанням будівельних товарів, необхідних для проведення зазначених робіт;
•  придбанням модульних будиночків або каркасно-щитових конструкцій (елементів).

Важливо! Забороняється використовувати субвенцію на розроблення або фінансування індивідуальних проектів будівництва, оплату праці персоналу, утримання та оплату житлово-комунальних послуг або обслуговування фондів, а також на будь-які інші витрати, не передбачені Порядком та умовами.

Хто може подати заявку (заявники)?

Право подавати заявки на отримання коштів субвенції мають:

• виконавчі органи сільських, селищних, міських рад;
• обласні ради;
• військові адміністрації населених пунктів, які формують фонди житла для тимчасового або підтриманого проживання.

Хто має право на проживання у фондах (користувачі фондів)?

Скористатися житлом у сформованих фондах можуть:

• особи, які перемістилися з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що включені до переліку територій, затвердженого Мінрозвитку, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації;
• внутрішньо переміщені особи;
•  інші категорії соціально незахищених верств населення.

Як розподіляються кошти субвенції між обласними бюджетами?

Розподіл здійснюється Урядом за пропозиціями Мінсоцполітики за такою формулою:

• 70 відсотків – пропорційно кількості ВПО, облікованих у розрізі областей, відповідно до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про ВПО станом на 01 січня 2026 року;
• 30 відсотків – пропорційно кількості місць тимчасового проживання для ВПО станом на 01 січня 2026 року.

Як розподіляються кошти між місцевими бюджетами всередині області?

Головні розпорядники коштів за місцевими бюджетами розподіляють кошти в такій черговості та співвідношенні:

• 50 відсотків – на реконструкцію, ремонт та/або будівництво фондів згідно з Порядком формування фондів житла, затвердженим постановою Уряду від 29 квітня 2022 року № 495;
• 25 відсотків – на реконструкцію, ремонт та/або будівництво фондів згідно з Порядком функціонування місць тимчасового проживання ВПО, затвердженим постановою Уряду від 01 вересня 2023 року № 930;
• 25 відсотків – на переобладнання нежитлових приміщень у житлові для формування фондів згідно з постановою Уряду від 29 квітня 2022 року № 495.

Якою є частка співфінансування з місцевих бюджетів?

І. Для Дніпропетровської, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської та Чернігівської областей фінансування здійснюється у розмірі 100 відсотків за рахунок коштів субвенції (крім населених пунктів на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих територій).

ІІ. Для всіх інших областей фінансування здійснюється:

• не більше 90 відсотків – за рахунок коштів субвенції;
• не менше 10 відсотків – за рахунок коштів обласних бюджетів та/або бюджетів місцевого самоврядування та інших джерел, не заборонених законодавством.

Важливо! Джерелами співфінансування з місцевих бюджетів не можуть бути інші субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.

Які умови має виконати заявник для отримання субвенції?

Серед основних умов:

• наявність фондів, що розміщуються на території населених пунктів України (крім територій активних бойових дій або тимчасово окупованих територій);
• фонди перебувають у комунальній власності територіальних громад або в оренді (для приміщень державної чи комунальної власності);
• подання гарантійного листа щодо спроможності подальшого утримання фондів за рахунок коштів власника (балансоутримувача);
• подання гарантійного листа щодо співфінансування та забезпечення подальшого функціонування об’єктів;
• наявність необхідних документів, зокрема локальних кошторисів та дефектних актів – для ремонтно-будівельних робіт, а також проектно-кошторисної документації та експертного звіту – для будівництва або реконструкції;
• подання фінансово-економічного обґрунтування подальшого плану розвитку та експлуатації фондів на короткостроковий період (до трьох років).

Важливо! Фонди, на які було спрямовано кошти субвенції, підлягають використанню для тимчасового або підтриманого проживання користувачів фондів на період воєнного стану та протягом трьох років після його припинення або скасування. У цей період забороняється їх відчуження чи обтяження, крім випадків, передбачених законодавством.

Які строки подання заявок?

Заявники подають переліки товарів, робіт і послуг та заявку за відповідною формою:

• протягом 30 календарних днів з дня набрання чинності постановою № 301 – подання заявок до обласних держадміністрацій (військових адміністрацій);
• протягом 30 календарних днів з останнього дня отримання заявок – обласні держадміністрації (військові адміністрації) розподіляють обсяг субвенції між місцевими бюджетами;
• протягом 60 календарних днів з дня набрання чинності постановою – обласні держадміністрації (військові адміністрації) інформують головного розпорядника субвенції про розподіл коштів між місцевими бюджетами.

Які критерії пріоритетності закупівлі товарів, робіт і послуг?

Пріоритетність визначається тимчасовими комісіями, утвореними обласними держадміністраціями (військовими адміністраціями), за такими критеріями:

• кількість користувачів фондів, на якість життя яких вплине закупівля товарів, виконання робіт і надання послуг;
• забезпечення доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення не менш як у 20 відсотків фондів та прилеглих до них територій відповідно до вимог ДБН В.2.2-40:2018 “Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення”;
• продовження ремонтно-будівельних робіт для об’єктів, ремонт яких було розпочато, та для об’єктів, для яких придбано будівельні матеріали у 2025 році;
• календарний план виконання робіт на період до кінця 2026 року.

Важливо! Заявки на виконання робіт із забезпеченням доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення в обсязі менш як 20 відсотків фондів не підлягають розгляду.

Яка передбачена звітність про використання субвенції?

І. Розпорядники коштів субвенції за місцевими бюджетами подають обласним держадміністраціям (військовим адміністраціям):

• щомісяця до 5 числа наступного періоду – звіт про використання субвенції та фотографії стану фондів до і після виконання робіт;
• не пізніше 10 числа наступного періоду – звіт про завершення виконання робіт та документ про готовність фонду до експлуатації.

ІІ. Обласні держадміністрації (військові адміністрації) подають щомісяця до 10 числа наступного періоду головному розпоряднику субвенції звіт про використання субвенції в розрізі місцевих бюджетів.

ІІІ. Головний розпорядник субвенції подає щомісяця до 25 числа наступного періоду Мінфіну звіт про використання субвенції в розрізі місцевих бюджетів із зазначенням обсягів співфінансування.

Що відбувається із залишками коштів?

Залишки коштів субвенції, які утворилися на рахунках обласних бюджетів та/або бюджетів місцевого самоврядування на кінець 2026 року, перераховуються казначейством до державного бюджету.

Перерозподіл коштів у разі непридатності фондів

Обласна держадміністрація (військова адміністрація) забезпечує повернення нерозподілених або невикористаних коштів субвенції до обласного бюджету для їх подальшого перерозподілу у разі:

• знищення або пошкодження фонду, що унеможливлює його відновлення;
• відсутності електричної енергії протягом місяця у фонду;
•  евакуації населення з відповідного населеного пункту;
• включення території розміщення фонду до територій активних бойових дій або тимчасово окупованих територій.

За наявності заявок, за якими не було розподілено обсяг субвенції, головні розпорядники коштів субвенції за місцевими бюджетами до 1 липня 2026 року приймають рішення про спрямування таких коштів на виконання відповідних робіт і надання послуг. У разі відсутності заявок обласна держадміністрація (військова адміністрація) забезпечує повторний збір заявок та прийняття до 1 липня 2026 року рішення щодо спрямування коштів на інші об’єкти у межах поточного бюджетного періоду.

Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” щодо підтвердження страхового стажу» від 09.04.2026 № 4851-IX. Основні його положення набудуть чинності 2 серпня 2026 року. Закон спрямований на спрощення підтвердження страхового стажу для призначення пенсії, особливо для людей, які втратили документи через війну, переміщення або ліквідацію підприємств.

Головна ідея нового закону — менше бюрократії та більше використання електронних даних. Якщо раніше людині часто доводилося самостійно збирати довідки про роботу, зарплату чи стаж, то тепер частину цієї роботи мають виконувати державні органи.

Пенсійний фонд зможе ширше використовувати інформацію з державних реєстрів, електронних баз даних та систем обліку трудової діяльності. Тобто підтвердження стажу відбуватиметься не лише за паперовими документами, а й на основі вже наявної цифрової інформації.

Нововведення особливо актуальні для:

• внутрішньо переміщених осіб, які втратили документи або не мають доступу до архівів;
• людей, чиї трудові книжки залишилися на тимчасово окупованих територіях;
• працівників підприємств, що були ліквідовані або припинили діяльність;
• осіб, які мають неповні відомості про стаж через недоліки обліку в минулі роки.

Чи означає це, що трудова книжка більше не потрібна?

Ні. Закон не скасовує документальне підтвердження повністю. Якщо у державних реєстрах відсутні відомості або вони є неповними, людина, як і раніше, може подавати довідки, архівні документи, відомості про заробітну плату чи інші підтвердження.

Тобто паперові документи залишаються важливим механізмом, але вже не є єдиним способом підтвердити стаж. 

Також очікується, що кількість випадків, коли потрібно особисто шукати архівні підтвердження, значно зменшиться.

На практиці, після набрання законом чинності процедура звернення за пенсією має стати простішою:

1. Менше довідок від роботодавців — частину інформації ПФУ отримуватиме автоматично.
2. Швидше підтвердження стажу — особливо за періоди, щодо яких є електронні дані.
3. Кращий захист прав громадян — людина не повинна втрачати право на пенсію лише через втрату документів.
4. Більше цифровізації — призначення та перерахунок пенсій можуть відбуватися швидше завдяки інтеграції реєстрів.

  Новий закон — це крок до більш сучасної системи пенсійного забезпечення, у якій акцент робиться на цифрові дані та автоматичний обмін інформацією між державними органами. Для багатьох українців, особливо внутрішньо переміщених осіб та людей, які втратили документи через війну, це може суттєво спростити доступ до пенсійного забезпечення. 

Чому адреса реєстрації на тимчасово окупованій території раптом стала точкою тиску – від банків і судів до пенсій? Як виходить, що права наче є, але скористатися ними майже неможливо? І де проходить та невидима межа, за якою турбота про безпеку перетворюється на звичайну нерівність між громадянами? Спробуємо розібратись у цій публікації.

Правове регулювання тимчасово окупованих територій (далі – ТОТ) складалося в Україні ситуативно – як низка реакцій на виклики збройної агресії Російської Федерації. Норми розкидані по десятках законів і кодексів, приймалися безпосередньо в умовах війни і так і не склалися в єдину, наперед продуману систему. Його основу становить спеціальне законодавство, доповнене нормами адміністративного, соціального, трудового, податкового та житлового права. Ключовим нормативним актом є Закон України № 1207-VII від 15.04.2014 “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, який закріплює принципи територіальної цілісності, невизнання окупаційної влади та гарантування прав громадян. Втім, більшість сучасних норм з’явилися вже після 2022 року – точковими змінами і спеціальними актами. Через це регулювання вийшло швидким у реакції, але дуже непослідовним за логікою.

Якщо коротко сформулювати головний виклик , з яким стикається мешканець ТОТ, зокрема який перемістився з ТОТ на підконтрольну Уряду територію, то він зводиться до одного – адреса реєстрації проживання на ТОТ. Така реєстрація не є порушенням законодавства і не утворює самостійної підстави відповідальності, проте саме вона стала джерелом системних обмежень – від оформлення документів та банківських послуг до доступу до судів і соціальних виплат. Проблема полягає не у статусі людини, а в тому, що держава не враховує різницю між місцем реєстрації та фактичним місцем проживання і відповідальність за це часто покладається на саму людину. 

Чому регулювання виглядає непослідовним 

У регулюванні ТОТ можна виділити три риси, які визначають подальший аналіз. Законодавство міжгалузеве: норми розкидані по десятках законів та кодексів, – і повна картина прав громадянина чи бізнесу формується лише при їх сукупному прочитанні. Законодавство адаптивне: пакет змін 2022 року, зокрема Закони № 2107-IX, № 2120-IX, № 2138-IX і № 2217-IX, показує швидкість реакції держави на нову реальність. І законодавство фрагментарне: системного підходу часто бракує, через що одні норми створюють “умовні права”, які важко реалізувати, а інші – асиметрично жорсткі. Саме в цій неузгодженості найчастіше визріває різниця режиму, що може набувати ознак дискримінації.

Як це вимірюється: конституційний і європейський тест

Стаття 24 Конституції України гарантує рівність громадян перед законом і прямо забороняє привілеї або обмеження за ознаками, серед яких – місце проживання. Стаття 64 допускає обмеження окремих прав в умовах воєнного стану. На рівні Європейської конвенції з прав людини стаття 14 та Протокол № 12 забороняють дискримінацію за “іншою ознакою”, що охоплює і територіальну. Європейський суд з прав людини застосовує усталений тест Тлімменоса й Belgian Linguistic: чи має місце відмінне ставлення до осіб у схожих ситуаціях, чи є воно об’єктивно і розумно обґрунтоване, чи є засіб придатним для досягнення мети та чи дотримана пропорційність. У безпековому контексті додатково діють Сіракузькі принципи – обмеження мусять бути найменш обмежувальними з можливих. Саме через цю призму найзручніше дивитися, де законодавство справді захищає безпеку, а де воно уже перетворюється на адміністративну зручність для держави.

“Умовні права”: формально є, реалізувати важко

Українське законодавство демонструє чітку орієнтацію на захист прав фізичних осіб, які проживають або проживали на ТОТ. Серед основних напрямів – збереження громадянства, спрощення процедур реєстрації, гарантії пенсійного забезпечення, спеціальні підходи до нарахування комунальних платежів, визнання результатів освіти, захист прав дітей, зокрема у випадках депортації. Проте реалізація цих прав часто є обмеженою, бо механізм передбачає фізичну присутність особи на підконтрольній території або проходження ідентифікаційних процедур. Так виникає феномен “умовних прав”: право формально гарантовано, але його використання залежить від можливостей, які держава не може забезпечити, доки триває окупація. . У контексті перевірки норми на відповідність Конституції проблема полягає в тому, що держава намагається досягти легітимної мети захисту бюджету та перевірки права на виплати способом, який фактично перекладає весь тягар підтвердження на мешканців ТОТ або людей, які виїхали з ТОТ. 

Пенсії та соціальні виплати: найболючіша зона

Найбільше питань у цій сфері викликають саме пенсії та соціальні виплати. Згідно з Постановою КМУ № 637 від 05.11.2014 виплати ВПО прив’язувалися до довідки про взяття на облік ВПО, а Постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 додала ще й фізичну ідентифікацію – причому виплати дозволили робити тільки через АТ “Ощадбанк”. Інакше кажучи, людина, яка фактично залишилася на ТОТ, не могла отримати свою ж пенсію, поки не виїде на підконтрольну територію. Це найгостріший прояв того самого розриву між формальною адресою і реальним життям. Безпекова мета цього регулювання була легітимною (запобігання шахрайству, неможливість перевірити життя людини на ТОТ), але засіб обрали жорсткий. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.05.2018 у справі № 805/402/18  зафіксувала, що відмова у пенсії лише через факт проживання на ТОТ є неприпустимою. У 2022 році монополію АТ “Ощадбанк” було скасовано Постановою КМУ № 657 від 14.06.2022. З часом, утім, регулювання тільки ускладнилось. До фізичної ідентифікації додалось ще одне зобов’язання – періодично подавати до Пенсійного фонду повідомлення про те, що людина не отримує пенсії чи страхових виплат від РФ (пункт 14⁴ Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та Постанова КМУ № 299). Якщо повідомлення не подано в установлений строк – виплати припиняють. На практиці це стало періодичним масовим явищем: за Постановою КМУ № 126 від 03.02.2026 пенсії продовжили лише тим, хто пройшов фізичну ідентифікацію у 2025 році, але не встиг подати повідомлення, – і то максимум до 01 квітня 2026 року. 

Проблема в тому, що для людини, яка фактично перебуває на ТОТ, виконати ці процедури технічно майже неможливо. Окупаційні служби періодично виключають український сегмент інтернету, блокують доступ до сайту Пенсійного фонду, до “Дії”, до банківських застосунків. SIM-картки українських операторів не працюють, а будь-який натяк на контакт із українською владою – це ризик допиту або репресій. Виходить парадоксальна ситуація: процедура задумана задля захисту бюджету від шахраїв, а працює як механізм періодичного відключення від виплат саме тих, кому ці виплати і призначалися. Яскравий приклад – рішення Кабміну, ухвалене наприкінці 2024 року. Стаття 40 Закону про Державний бюджет України на 2025 рік (№ 4059-IX) і відповідні підзаконні акти дозволили вилучати кошти з рахунків в АТ “Ощадбанк” у пенсіонерів, які стали ВПО до 24 лютого 2022 року. Умов дві: рахунок не використовувався протягом 12 місяців (жодних операцій – ні зняття готівки, ні безготівкових платежів, ні переказів) і пенсіонер не пройшов фізичну ідентифікацію впродовж останніх шести місяців. Б’є ця норма передусім по літніх людях, які виїхали з ТОТ ще у 2014-2021 роках, оформили виплати через АТ “Ощадбанк” (тоді єдиний дозволений банк), а далі – переїхали ще раз, виїхали за кордон або не змогли пройти ідентифікацію через хворобу, обмежену мобільність чи технічні обставини. Кошти, щоправда, не зникають остаточно: вони накопичуватимуться на рахунку до моменту, коли людина пройде ідентифікацію, і виплати потім перерахують за весь період – але до того часу доступу до власних грошей у неї фактично немає. Це показовий приклад того, як “технічно обґрунтований” механізм перевірки з часом перетворюється на ще один бар’єр для найвразливіших.

Майно під “заморозкою”

За статтями 9 і 11 Закону № 1207-VII правочини щодо нерухомості на ТОТ є нікчемними, а документи окупаційної влади – недійсними. Мораторій на нотаріальні дії фактично “заморожує” майнові права. Мораторій на нотаріальні дії фактично обмежує реалізацію майнових прав. Його безпекова логіка полягає у запобіганні легалізації окупаційної юрисдикції, і загалом таке обмеження можна вважати пропорційним, адже воно є тимчасовим, діє до деокупації та має на меті захистити власників майна від незаконного перерозподілу. Однак проблема полягає в тому, що поряд з цим тимчасовим “заморожуванням” з українського боку розгортається протилежна, набагато агресивніша процедура – російське “віджимання” нерухомості. Окупаційна влада зобов’язала до 01 липня 2026 року перереєструвати всю нерухомість, оформлену за українським законодавством, у російській системі обліку. Зробити це можна тільки особисто – за місцем розташування житла і обов’язково з російським паспортом. Якщо власник цього не робить, його житло визнають “безхазяйним” (через відсутність власника, несплату комунальних послуг або відсутність запису в російських реєстрах) і передають іншим особам або у власність окупаційної адміністрації. Це, по суті, конфіскація приватної власності, яка прямо заборонена IV Конвенцією про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі року та Конвенцією про захист цивільного населення під час війни. 

І ось тут починається друга частина проблеми – “мовчання” Української держави. Чинні українські та міжнародні механізми компенсації за майно втрачене або пошкоджене через збройну агресію РФ не охоплюють “віджате” через окупаційні юридичні механізми. Жодного чинного нормативного акта, який дав би власнику з ТОТ реальний інструмент захистити свою нерухомість, перебуваючи на підконтрольній території, наразі немає: ані гарантованої компенсації за такі втрати, ані попереднього обліку вразливого житла, ані пришвидшеної процедури відновлення прав після деокупації, ані системи дистанційної ідентифікації власника без фізичної присутності на ТОТ. Без цього держава фактично перекладає вибір на громадянина – або ризикуй свободою і громадянством України заради нерухомості, або змиряйся з її втратою. Адекватна відповідь тут – це не лише санкції та невизнання окупаційних правочинів, а й позитивні зобов’язання: робочий компенсаційний механізм за втрату нерухомості внаслідок окупаційних “віджимів”, програми викупу чи обміну житла на підконтрольній території, дистанційні процедури підтвердження прав власника. Поки таких інструментів немає, кожен власник з ТОТ опиняється перед вибором, який держава могла б зняти з його плечей. 

Документи з окупованої території: не визнаємо, але приймаємо як доказ

Україна не визнає документи окупаційних “органів” як офіційні, але допускає їх як докази фактів. Такий компромісний підхід відповідає міжнародній доктрині невизнання – так званому Намібійському винятку Міжнародного суду ООН — і узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини у справі “Хлєбік проти України”. На рівні процесу стаття 317 ЦПК України дає спрощений порядок встановлення фактів через суд. Проблема в тому, що “спрощений” він тільки на папері. Адміністративної процедури реєстрації актів цивільного стану, що відбулися на ТОТ, в Україні досі немає – звертатися можна лише через суд, в якому існує ймовірність отримати відмову. Парадокс полягає в тому, що суди відмовляють, посилаючись саме на статтю 9 Закону № 1207-VII – ту саму, яка прямо допускає приймати “документи” про факти народження, смерті, шлюбу і розлучення з ТОТ безпосередньо до ДРАЦСу, без жодної суддівської процедури. Рішення існувало на папері з 2023 року до 2025 року. Урядовий законопроєкт № 9069 пропонував запровадити адміністративну процедуру встановлення фактів народження, смерті, шлюбу і розлучення, що сталися в окупації, лишаючи суд лише для складних випадків. Утім, в 2025 році його було знято з розгляду. Міністерство юстиції теоретично могло б самостійно внести зміни до Правил державної реєстрації актів цивільного стану і реалізувати норму статті 9 Закону № 1207-VII, але роками цього не робить, посилаючись на політичну “відповідальність за визнання” документів окупантів. У логіці тесту пропорційності держава тут не виконує позитивних зобов’язань щодо забезпечення базових прав громадянина і жертвує громадянством України для цілих поколінь заради можливого безпекового аргументу.

Бізнес на ТОТ: асиметрія уваги

На відміну від фізичних осіб, правове регулювання діяльності юридичних осіб на ТОТ є помітно менш розвиненим і характеризується більшою фрагментарністю. Закон № 1207-VII вимагає актуалізації реєстраційних даних і зміни місцезнаходження на підконтрольну територію; стаття 38 та пункт 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України визначають особливості податкового адміністрування; до пов’язаних із ТОТ контрагентів застосовуються санкції. Натомість системно бракує комплексних механізмів відшкодування збитків бізнесу від окупації, правил відновлення діяльності після деокупації – статусу майна, договорів, працівників – і повноцінної державної підтримки релокації підприємств за межі ТОТ. Дисбаланс між соціальною спрямованістю законодавства та недостатньою увагою до економічного компонента має системний характер. У контексті тесту пропорційності тут постає інше питання: не лише чи були обмежені права, а чи виконала держава свої позитивні зобов’язання щодо захисту права власності та свободи підприємницької діяльності, гарантованих статтями 41 і 42 Конституції. 

Те, що залишилося поза рамкою

Значна частина питань, пов’язаних із ТОТ, залишається неврегульованою або врегульованою частково – це не дискримінація у класичному сенсі, а відкладений ризик. Поза рамкою права досі залишаються повна модель компенсації за втрачене рухоме майно, бізнес-активи та інфраструктура, правовий статус господарської діяльності, що велася на ТОТ за окупаційними правилами (з наслідками для працівників і контрагентів), а також механізм деокупаційних правочинів і державної реєстрації прав на майно після звільнення, питання документів з ТОТ і багато іншого. Чим довше зберігаються ці прогалини, тим вищим є ризик накопичення конфліктів у майбутньому – особливо після деокупації, коли мільйони правовідносин потребуватимуть юридичної кваліфікації. Це стратегічне завдання законодавця.

Якщо охопити картину одним поглядом, видно: збройна агресія справді створює легітимні підстави для особливого режиму – це підтверджують і стаття 64 Конституції, і практика ЄСПЛ. Дискримінацією цей особливий режим стає тоді, коли законодавець обирає шаблонну прив’язку до місця реєстрації замість індивідуалізованої перевірки конкретного ризику. 

Матеріал має оглядово-аналітичний характер і не замінює юридичну консультацію щодо конкретної ситуації.

Ця публікація підготовлена за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. 

Зміст публікації є цілковитою відповідальністю ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ” і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її Фінансових партнерів.